Чустрак А.П., Павленко Т.К. Літвінов М.В.

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського

Фізична реабілітація дітей 7-8 років

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) займає в наш час одне із провідних місць у структурі дитячої інвалідності. У більшості країн світу спостерігається тенденція зростання захворюваності на ДЦП. Згідно з даними медичної статистики, поширеність ДЦП становить 20-25 випадків на 10 тисяч дитячого населення. З 127 тисяч дітей - інвалідів, зареєстрованих в Україні, 25 тисяч – діти із ДЦП. Несвоєчасна діагностика, пізній початок відновного лікування й недостатня його ефективність, особливо в пізній резидуальній стадії, призводять до інвалідизації й відповідно, соціальної дезадаптації даного контингенту..

При всіх зусиллях, спрямованих на реабілітацію цих дітей, до пубертатного віку серед них реєструється велика кількість інвалідів, [1, 2, 3]. При ранньому початку реабілітаційних заходів більш повно вдається компенсувати порушені функції, [1, 2, 4, 5], автори фіксують увагу на ефективності комплексного підходу до ранньої корекції порушень розвитку дитини з руховою патологією в ході реабілітаційного впливу.

Мета дослідження: оцінка ефективності впливу комплексної програми реабілітації на рухові функції дітей з діагнозом: ДЦП.

Завдання дослідження:

1. Розробити реабілітаційну програму занять для дітей із ДЦП на основі методів комплексної реабілітації.

2. Провести аналіз ефективності запропонованої методики фізичної реабілітації для розвитку окремих рухових функції дітей віком 7 - 8 років з діагнозом ДЦП.

Об’єкт дослідження: методи фізичної реабілітації при ДЦП.

Предмет дослідження: ефективність методів фізичної реабілітації для розвитку окремих рухових функції дітей віком 7 - 8 років з діагнозом ДЦП.

Методи дослідження: оцінювання сили м’язів різних відділів тулуба; рухомості кінцівок; тонусу м’язів; постави; положення стопи; стереотипу рухів; статичної та динамічної рівноваги; методи статистичної обробки результатів дослідження.

У дослідну групу увійшло 12 дітей віком 7 - 8 років з діагнозом ДЦП, спастична диплегія. Дослідження складалося із двох етапів. На першому було проведено первинне обстеження стану рухових функцій дітей. Потім проводилась корекційно-реабілітаційна робота за спеціальною методикою, після чого було проведено контрольне обстеження стану рухових функцій цих дітей.

Результати дослідження представлені в таблицях 1 - 3. При обстеженні дітей до проведення реабілітаційних заходів з`ясовано, що сила м`язів правої і лівої кистей складає в середньому 5,6 балів та 6,7 бала відповідно, після проведення фізичної реабілітації сила м`язів правої кисті достовірно збільшилася до 8,3 балів (Р ≤0,05) ( Таблиця 1).

Сила м`язів верхніх кінцівок до проведення реабілітаційних заходів при триманні рук вгору складала в середньому 12,0±1,8 балів, при триманні рук в сторони – 16,0±2,4 бали, при триманні рук вперед – 17,6±2,7 бала , після проведення вправ сила м`язів верхніх кінцівок достовірно збільшилася і дорівнювала відповідно 19,0±2,5, 23,3±2,2; 20,6±2,9, (Р≤0,05).

Сила м`язів живота при обстеженні до початку корегуючих занять в середньому складала 9,4±1,5 бала , після проведення занять цей показник незначно збільшився – 10,8±2,1 балах. Сила м`язів стегна до початку проведення реабілітації в середньому складала 13,6 ± 2,5 балів, після проведення реабілітаційних втручань – 14,5±2,5 балів, що свідчить тільки про тенденцію до збільшення.

Таблиця 1

Середні показники змін форми постави, стопи та рухових якостей протягом педагогічного експерименту (в балах)

Таблиця 2

Показники	До педагогічного експерименту	Після педагогічного експерименту
Постава	1,5±0,3	1,5±0,3
Стопа	2,4±04	2,4±0,4
Сила м’язів
Права кисть	5,6±0,8	8,3±0,9*
Ліва кисть	6,7±1,5	9,0±1,7
Руки вгору	12,0±1,8	19,0±2,5*
Руки на пояс	16,0±2,4	23,3±2,2*
Руки вперед	17,6±2,7	20,6±2,9
М’язи живота	9,4±1,5	10,8±2,1
М’язи стегна	13,6±2,5	14,5±2,5
Тонус м’язів	1,9±0,2	1,6±0,2

Зміна показників рухомості суглобів (в балах)

Показники	До педагогічного експерименту	Після педагогічного експерименту
Правої руки	37,2±1,0	35,9±0,4
Лівої руки	37,7±0,6	34,3±1,1*
Ніг	26,1±3,1	23,6±2,9

Таблиця 3

Зміна показників рухових функцій дітей з ДЦП після

педагогічного експерименту (в балах)

Показники	До педагогічного експерименту	Після педагогічного експерименту
Рівновага статична та динамічна	1,0±0,0	1,0±0,0
Вставання	1,9±0,05	1,9±0,05
Сидіння	2,0±0,0	2,0±0,0
Перевертання	2,0±0,0	2,0±0,0
Ходьба	1,9±0,05	1,9±0,05
Біг	1,6±0,1	1,6±0,1
Стрибки	1,8±0,13	1,8±0,13
Лазіння по гімнастичній стінці	1,9±0,0	1,9±0,0
Повзання на колінах	2,0±0,0	2,0±0,0
Кидки м’яча(з 10 спроб):	9,3±0,4	9,9±0,1*
Ловля м’яча	7,4±0,7	8,1±0,7
Попадання в ціль	1,6±0,3	2,6±0,3*
Стереотип рухів	1,0±0,0	1,0±0,0

*

Примітка: дані достовірні при Р ≤ 0,05

Рухомість у суглобах правої та лівої руки (Таблиця 2) до експерименту в середньому складала 37,2±1,0 балів та 37,7±0,6 бали відповідно, після проведення занять цей показник достовірно зменшився для лівої руки - 34,3±1,1 бали відповідно (р≤0,05). При вимірюванні рухомості позитивним результатом є зменшення кількості балів в порівнянні з попереднім обстеженням. Рухомість нижніх кінцівок до реабілітації в середньому складала 26,1±3,1 бали, після проведення – цей показник зменшився та складав 23,6±2,9 бали (Таблиця 2)

Взаємодію верхніх кінцівок ми визначали шляхом кидків та ловлі м`яча. До проведення реабілітаційних заходів ці показники в середньому складали: кидки – 9,3±0,4 бала , ловля – 7,4 ±0,7 бала , метання, в ціль –1,6±0,3 бала. Після занять ці показники достовірно збільшилися і стали складати: кидки 9,9±0,1 бали (р≤0,05), ловля – 8,1±0,7 бала, попадання в ціль –2,6±0,3 (р≤0,05) бала (Таблиця 3).

Тонус м`язів до початку проведення реабілітації складав в середньому 1,9±0,2 бала, після проведення вправ цей показник дещо зменшився та став складати 1,6±0,2 бала (Таблиця 1).

Обстеження постави, статичної та динамічної рівноваги, рухових функцій (вставання, сидіння, перевертання, ходьба, біг, стрибки, лазіння по гімнастичній стінці, повзання на колінах), стереотипів рухів та положення стопи до проведення реабілітаційних заходів та після них достовірної зміни не виявило. Показники, які за період дослідження достовірно покращились, належать до більш лабільної частини опорно-рухового апарату – м’язової системи. Зокрема до них відносяться сила м’язів окремих відділів, гнучкість кінцівок, тонус м’язів. До того ж, наприклад, особливості постави дітей з ДЦП тісно пов’язані із основною симптоматикою, тому важко виправити вторинну симптоматику без виправлення первинної. Особливостями рухових порушень при ДЦП є не тільки неможливість виконання рухів, а й слабкість відчуття цих рухів. У дітей із ДЦП спостерігаються істотні труднощі просторового аналізу й синтезу, порушення уявлення схеми тіла, труднощі словесного відбиття просторових відносин. Через порушення фіксації погляду, розладу рухів очей, обмеження полів зору може спостерігатися порушення уваги та труднощі при зосередженні на виконанні завдання. Без організованого спеціального навчання діти із ДЦП не можуть засвоїти окремі ознаки форми й розміри предметів, розташування їх у просторі.

Висновки

1. Застосування ЛФК при лікуванні травм хребта підвищує ефективність комплексної терапії хворих, прискорює терміни одужання і попереджає подальше прогресування даного захворювання. Основними умовами при проведенні всіх занять є сувора послідовність у збільшенні навантаження і її індивідуалізація. При цьому має враховуватися стан, реакція спортсмена, особливості клінічного перебігу, супутні захворювання і фізична підготовленість хворих.

2. Заняття мають і виховне значення: проходячи курс лікування діти звикають систематично виконувати спеціальні фізичні вправи, це стає їх повсякденною звичкою. Заняття ЛФК переходять в заняття фізкультурою, стають потребою людини і після одужання, що позитивно впливатиме на стан організму в цілому.

3. Під час проведення педагогічного експерименту було виявлено, що комплексна програма фізичної реабілітації за досліджуваний період мала вплив на силу м’язів переважно верхніх кінцівок, рухомість кінцівок і тонус м’язів, та майже не вплинула на поставу, статичну та динамічну рівновагу, рухові функції (вставання, сидіння, перевертання, ходьба, біг, стрибки, лазіння по гімнастичній стінці, повзання на колінах, стереотипи рухів та положення стопи). Ми припускаємо, що подібні результати можуть бути зумовлені тим, що формування опорно - рухового апарату (особливо його іннервація) відбувається у певні сенситивні періоди. Тому пластичність цього апарату дітей 7-8 років значно менша ніж, наприклад, у 1-2-річних дітей.

Література

1. Байбуза І.В. Методи фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями / І.В Байбуза.– Херсон: Літера . –2006. – 34с.

2. Белова А.Н. Руководство по реабилитации больных с двигательными нарушениями / А.Н. Белова, О.Н. Шепетова. – М.: Антидор, 1998. – 224 с.

3. Марченко О.К. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи: Навчальний посібник / О.К. Марченко. – К.: Олімпійська література, 2006. – 196 с.

4. Мухін В.М. Фізична реабілітація / В.М. Мухін. - К.: Видавництво НУФВСУ "Олімпійська література", 2005. - 472 с.

5. Фзические факторы в лечении детских церебральных параличей / Под ред. Н.А. Усаковой и Р.Г. Красильниковой. – М.: Советский спорт, 2006. – 192 с.