Івашина С.Ю.

Університет митної справи та фінансів, м. Дніпро

Напрями формування ефективної соціалізації економіки

Суперечливі процеси оновлення різних сфер суспільного життя в Україні потребують комплексного аналізу. Необхідні і дослідження економічних відносин, які визначають особливості соціалізації економіки, соціальної структури і соціокультурного розвитку суспільства. Дослідження таких відносин – складне наукове завдання, воно потребує використання міждисциплінарного методологічного підходу і активно розробляється сучасними економістами [1–4]. Результати соціально-економічного розвитку країни в останні 25 років дають значний емпіричний матеріал для осмислення та уточнення наших уявлень про тенденції та закономірності соціалізації економіки. Накопичений досвід показує прорахунки в проведенні суспільних перетворень і ті можливості, які відкриває перед нами політична незалежність.

Соціалізація економіки неможлива без відтворення в суспільній практиці соціально-економічної організації, пропорцій розподілу ресурсів між різними суспільними сферами, інститутів, ідеології, стандартів споживання, способу життя людей. В Україні розвиток окремих суспільних сфер: матеріального та духовного виробництва, споживання, розумової та фізичної праці, відбувається нерівномірно. Особливо необхідно зауважити невідповідність економіки іншим сферам суспільного життя. Це означає, що до наявних форм нерівномірності розвитку додаються нові, які породжені сучасними динамічними соціальними та економічними процесами. Тому долати такі форми нерівномірності в процесі соціалізації економіки можливо на основі сучасних форм розвитку продуктивних сил та інститутів постіндустріального суспільства.

Соціалізація економіки, як і її капіталізація, визначають характер складних соціальних процесів. Так, у соціальній сфері тенденції сучасного розвитку переплітаються з рисами і тенденціями консерватизму. Проте соціальний розвиток випереджає зростання виробництва, яке нині не здатне задовольнити ні потреби матеріального споживання, ні окремі соціальні потреби. Розриви між економічним і соціальним розвитком набувають значних масштабів. Про це свідчить, наприклад, загострення проблеми відповідності людського і соціального капіталу вимогам економіки постіндустріального суспільства. Розв’язати цю проблему можна лише на основі нових інститутів і економічного зростання, структурних зрушень і нових продуктивних сил – саме тих факторів розвитку людського та соціального капіталу, які одночасно виступають факторами економічного розвитку.

У процесі соціалізації економіки завжди відбувається перебудова соціальних структур та їх адаптація до вищих у соціальному плані форм суспільного життя. Разом з новими соціальними структурами достатньо довго, навіть всупереч критеріям господарської та соціальної ефективності ринкової економіки, можуть існувати старі. Тому процес соціалізації економіки значною мірою залежить від того, чи вдасться змінити неформальні інститути. Потрібен пошук нових, перспективних джерел, форм і напрямів інституціонального розвитку.

Очевидно, що процес соціалізації економіки неможливий без подолання її техніко-економічного відставання. Воно має долатися на основі використання сучасних інституціональних і управлінських інновацій. При цьому конкретні інституціональні інновації, які можуть використовуватися для розвитку індустріального та створення постіндустріального устроїв економіки, запроваджуються або гальмуються основними економіко-політичними групами суспільства. Очевидно, що впровадження технологічних досягнень зачіпає інтереси багатьох людей, абсолютно різних соціальних груп і прошарків суспільства. Відповідно, інноваційна політика стає не тільки предметом наукових дискусій, але й гострої політичної боротьби, яка завжди вносить певні корективи в раніше обрані пріоритети розвитку.

За сучасних демографічних тенденцій і скорочення пропозиції людських ресурсів прискорений технічний розвиток стає необхідним. Через це зазначимо, що слід підтримувати сучасні форми суспільного виробництва, які базуються не тільки на постіндустріальних, але й на традиційних індустріальних продуктивних силах. Нині важливо знайти ті пропорції, за яких можна досягнути раціонального співвідношення різних форм суспільного виробництва. Досягнення раціонального співвідношення сучасних постіндустріальних і традиційних індустріальних з організаційно-технічного погляду форм виробництва має забезпечити їх економічну ефективність і прискорити процес соціалізації економіки

Нині можна чітко побачити досягнення та недоліки незалежного розвитку країни та оцінити шлях до створення сучасного постіндустріального суспільства, який ще доведеться пройти. На багато питань, які стоять перед нашою країною, про її місце в міжнародному поділі праці, способи подолання деформацій соціально-економічних структур, співвідношення економічних і соціальних пріоритетів у розвитку, про можливі межі соціальної нерівності та розриву між очікуваннями й реальністю, про межі, за якими накопичення злиденності та посилення нерівності можуть мати величезні руйнівні наслідки, немає легкої відповіді. Тому вирішення питання про основні напрями соціалізації економіки залежить від глибини осмислення тенденцій світового розвитку, розвитку інноваційного процесу та можливих варіантів його використання в інституціональному та соціальному середовищі країни.

Список використаних джерел

1. Боголіб Т. М. Інституціональні чинники соціалізації суспільства в умовах глобалізації / Т. М. Боголіб // Європейський вектор економічного розвитку : збірник наукових праць. – Вип. 2 (13). – 2012. – С. 262–267.

2. Галушка З. І. Соціалізація трансформаційної економіки: особливості, проблеми, пріоритети : монографія / З. І. Галушка ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2009. – 408 c.

3. Гриценко А. А. Капитализация и социализация экономики в ретроспективе и перспективе / А. А. Гриценко // Соціальна економіка. – Вип. 15. – С. 191–195.

4. Тарасевич В. Н. Экуника: гипотезы и опыты : монография / В. Н. Тарасевич. – М. : ТЕИС, 2008. – 565 с.