Географія і геологія / 9. Економічна географія

К.г.н., доцент Грицку В.С.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ТРАНСКОРДОННИХ РЕГІОНАХ

У кінці ХХ – на початку ХХІ ст. третьому туристична діяльність зростає особливо швидкими темпами. Це підтверджується зростанням туристичних потоків, кількості туристичних атракцій, видів туристичної діяльності та грошових надходжень від їх здійснення. Причинами зайняття провідних позицій галуззю туризму у структурі національного господарства багатьох країн світу є прискорення науково-технічного прогресу, впровадження інновацій, вивільнення працівників в інших галузях, збільшення вільного часу у населення, удосконалення транспорту й комунікацій.

Отже, сучасний етап розвитку туристичної діяльності в Україні також характеризується постійним зростанням обсягів подорожей та розширенням їх географії. Вказані процеси ускладнюються конкуренцією серед регіонів і країн перебування. При цьому Європа залишається найпопулярнішим серед туристів і мандрівників регіоном. Отже, туристична сфера прикордонних областей країни має нести подвійне змістовне навантаження щодо набуття та використання конкурентних переваг. Феномен їх географічного положення потрібно враховувати при плануванні та прогнозуванні туристичної діяльності на перспективу.

Транскордонне співробітництво у працях багатьох економіко-географів розглядається як особливий напрям зовнішньоекономічних відносин прикордонних територій [1, с. 107]. Воно відіграє важливу роль у їх соціально-економічному та екологічному розвитку. Це один із дієвих засобів реалізації євроінтеграційної політики України. Головна мета даного співробітництва – усунення політичних і адміністративних бар’єрів між сусідніми народами; подолання стереотипів і упереджень; формування спільних органів регулювання та господарюючих суб’єктів; створення господарської, соціальної і культурної інфраструктури за умов збереження національної самобутності й покращення умов життя населення.

Найкращим середовищем для втілення названих пріоритетів у Чернівецькій області є туристична діяльність, особливо у напрямі екологічного, пізнавального, ностальгійного, сільського зеленого туризму [2]. З однієї сторони, їх розвиток стимулює ринковий попит, унікальний ресурсний потенціал, особлива система розселення, особливо сільського, прийнятний рівень цін. З іншої сторони, близькість до європейських кордонів, знання місцевими жителями однієї або двох європейських мов, сприятливий режим перетину кордонів з сусідньою Румунією сприяє активізації виїзного туризму. Вказані чинники потрібно враховувати при плануванні й прогнозуванні туристичної діяльності краю на перспективу.

Крім вказаних чинників, в економіко- та соціально-географічних планах і прогнозах необхідно враховувати й інші якісні та кількісні показники, які характеризують потенційних туристів. Йдеться, на нашу думку, про ментальність місцевого населення, його статево-вікову структуру, платоспроможний попит, майновий стан, особливо транспорте забезпечення. Стосовно власне галузі туризму – це доступність і зміст туристичних атракцій, рівень туристичного сервісу та гостинності, категоризація місць розміщення. При цьому у перспективних планах та прогнозах треба враховувати наявність асиметрії його розвитку в Україні та Румунії за практично однакових природно-географічних умов та ресурсів, принаймні, у Буковинських Карпатах.

Вказане дозволяє дійти до висновку, що вона обумовлена, передусім відмінностями у інституційному забезпеченні внаслідок: певної нестабільності інститутів управління туристичною сферою в Україні; недостатньої співпраці між туристичними інституціями в транскордонному регіоні; недостатнього наукового й фахового супроводу розвитку туризму; асиметричності просторово-географічного представлення організацій і підприємств з просування і підтримки туризму.

Інституційне забезпечення в сфері туризму, насамперед, екотуризму в Румунії є більш досконалим, ніж в Україні [3]. Це стосується виділення туристичних екодистинацій, порядку їх експлуатації, систем моніторингу, контролю та відтворення; режиму використання заповідних територій в екотуристичних цілях; маркування відповідних маршрутів та об’єктів. Тому імпорт окремих ефективних інститутів управління туризму з Румунії дозволить в межах українсько-румунського транскордонного регіону налагодити співробітництво між інституціями та покращити інституційне забезпечення туристичної діяльності в Україні.

Приклади успішного розвитку сільського зеленого туризму демонструє Польща. Отже, впровадження їх в Україні, особливо в регіонах з подібними географічними умовами та ресурсами, сприятиме підвищенню туристичного іміджу сільських прикордонних територій і їх конкурентних переваг; розвитку інфраструктури, збільшенню зайнятості сільських жителів; поліпшенню якості туристичних послуг на селі. Також це означає поглиблення безпосереднього партнерства між туристичними підприємствами та організаціями як прикордонних регіонів, так і країн; впровадження досвіду регіонального регулювання та стимулювання галузі; налагодженню контактів з іноземними представництвами, громадськими організаціями з метою збільшення туристичних відвідувань.

При цьому співробітництво не має обмежуватись рекламою туристичних ресурсів транскордонних регіонів [4]. Мова йде також про відкриття туристичних представництв й інших регіонів або національного рівня. Подібні приклади демонструють українсько-білоруські партнерські відносини у галузі туризму. Їх співпраця стосується не тільки транскордонних регіонів. Вона поширюється на причорноморські та приазовські українські регіони і дозволяє білоруським підприємствам пропонувати унікальний для їх країни туристичний продукт – відпочинок та оздоровлення на морі. А створення спільних підприємств або готельно-транспортних альянсів значно здешевлює туристичні послуги та дозволяє планувати й прогнозувати туристичні потоки з більшою вірогідністю.

Нарешті, у методології планування та прогнозування туристичної діяльності у транскордонних регіонах результативним є використання суспільно-географічних методів дослідження, з огляду на її географічну зумовленість: економічної оцінки туристичного природно- й суспільно-географічного потенціалу території; економіко-географічного районування; екстраполяції; експертних оцінок; територіального планування та прогнозування; енерго-виробничих циклів та ін.

Література:

1. Дубович І.А. Геополітичні та соціально-економгеографічні проблеми транскордонного співробітництва України / І.А. Дубович // Історія української географії. – Вип. 12. – Тернопіль, 2005. – С. 105-109.

2. Андрушків Б. Україна і Польща – економічні аспекти співпраці / Б. Андрушків, Я. Бакушевич // Економіка України. – 2005. – №11 (528). 

3. Офіційний сайт «Програма транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна» на 2007-2013 роки» - http://www.pl-by-ua.eu/ua

4. Кіш Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і Євросоюзу [Електронний ресурс] / Є.Кіш // Український центр політичного менеджменту. http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=63&c=1412