СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ НЕПРЕРИВНОЇ ОСВІТИ ЯК ЧИННИКА ОСВІТНЬО- НАУКОВОГО ПРОСТОРУ

В. В. Ципко

д. пед. н., ст. н. с., доцент

Національний Транспортний університет

Головне завдання системи освіти в XXI ст. полягає в тому, щоб поставити нові інформаційні і комунікаційні технології на службу розповсюдження знань. Ці технології дозволяють делокалізувати систему поширення знань на основі мереж дистанційного навчання. Останнє робить освіту доступною для кожного мешканця Землі, незалежно від місця його проживання. Така освіта є найдемократичнішою; вона може бути адаптованою до рівня знань і запитів кожного, хто навчається.

Система освіти України, включаючи професійну освіту, орієнтована на інтеграцію в європейський освітній простір. Вирішення нових завдань потребує обґрунтування відповідних стратегій з урахуванням особливостей національної системи освіти й формування реальних шляхів її зближення з європейською.

За цими параметрами вибудовується принципово нова освітня система, запрограмована у соціокультурному контексті ідеології демократизації освіти, зокрема, на організацію всіх підрозділів неперервної освіти (освіти протягом життя). Педагоги і філософи, розглядаючи різні пропозиції щодо програми освіти протягом всього життя, акцентують увагу на гуманістичному пафосі і демократичних імперативах цього суспільного поступу. В цілому, принцип рівності можливостей є основним критерієм для всіх, хто прагне поступово створити різні форми освіти протягом всього життя. Відповідно до цих вимог, було б справедливим, щоб цей принцип мав офіційне втілення в організації гнучких форм освіти, щодо яких суспільство було б певною мірою гарантом того, що від самого початку забезпечується рівність можливостей охоплення шкільною освітою й подальша підготовка кожного протягом всього його життя незалежно від обставин. «Освіта протягом всього життя є багатостороннім діалектичним процесом... Як індивідуальний досвід кожного, він є також найбільш складним різновидом соціальних відношень через те, що належить, водночас, до культури, праці, громадянськості» [1].

Тому, серед основних принципів неперервної освіти (освіти протягом життя, пожиттєвої освіти, подальшої освіти, перманентної освіти, освіти дорослих, освіти, що продовжується) особливе значення, на думку багатьох дослідників, мають такі соціально-педагогічні положення :

- спрямованість освіти в цілому й окремих освітніх систем, передусім, на потребу особи у неперервному самовдосконаленні й самореалізації;

- широкий демократизм і відкритість системи освіти для кожного, незалежно від статі, соціального статусу, національності, раси, фізичного стану;

- гнучкість освітньої системи, що виявляється у швидкому реагуванні на освітній попит і особливості інтересів, стилів і темпів навчання різних категорій населення [2].

При цьому, вчені застерігають від спрощеного розуміння цього принципу як простої суми початкової і безперервної освіти: освіта для всіх протягом всього життя передбачає формування «суспільства, що навчається», яке вийде за межі концепції «трьох періодів життя» (періодів освіти, трудової діяльності і перебування на пенсії). Освіта дорослих в різноманітних формах повинна стати в суспільстві пріоритетом. У зв’язку з цим, необхідно переглянути роль університетів. Вони не повинні бути лише «фабриками» з виробництва дипломованих фахівців, а стати одним з основних генераторів економічного і культурного розвитку.

Отже, визначальними тенденціями сучасного розвитку національної освітньої системи стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гуманістичної спрямованості, духовної та загальнокультурної складової освіти, формування у студентів в процесі навчання у ВНЗ системного підходу до аналізу складних технічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислення, виховання соціальної та професіональної мобільності майбутніх фахівців.

Важливо усвідомлювати також те, що розв’язання комплексу завдань, пов’язаних з приєднанням України до європейського освітньо-наукового простору на основі підготовки майбутніх професіоналів знаходиться у площині рішень, спрямованих на новий інноваційний, науково-технологічний розвиток України. Це – перш за все, нова філософія освітньої діяльності, нові інноваційні принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем та студентом, це, зрештою нові технології опанування знань і повна прозорість навчального процесу.

Література:

1. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття) // Освіта. – 1993. – Спеціальний випуск, № 45–46. – С. 2–15.

2. Іванченко А. В. Концепції соціалізації і особливості у Західній педагогіці другої половини XX століття / Іванченко А. В., Сбруєва А. А. // Вісник Житом. держ. пед. ун-ту ім. І. Франка. – Житомир, 1999. – Вип. 3-6. – С. 9–13.