Экология/ 1.Состояние биосферы и его влияние на здоровье человека.

Кулинич Н. В.

студентка 2 курсу агрономічного факультету

Вінницького національного аграрного університету

Керівник: к. пед. н., доцент Швець Н. А

Формування екологічної етики

Проблема етичного ставлення до природи, моральних проблем взаємовідносин людини і природи, етики відносин до тварин і інше мають різноманітну спрямованість і простежуються у творах відомих мислителів, таких як Піфагор, Геракліт, Сенека, Августин Блаженний, Кант спрямовані на вирішення глобальних проблем людства сприяли появі нової дисципліни – екологічної етики.

Мислителі з часів біблейських пророків постійно вказували на те, що «спустошення землі не лише шкідливо, але й дурно», саме так О. Леопольд обґрунтовував необхідність існування нової етики - екологічної в «Альманасі піщаного графства» (1980). У концепції мислителя наявні кілька позицій, необхідних для гармонійного ставлення людини і природи. Так, річ вважатиметься правильною тоді, коли в неї наявна тенденція до збереження цілісності, стабільності і краси біологічного співтовариства, вона хибна, коли має зворотну тенденцію [1].

Мислитель Альберт Швейцер наголошував, що помилкою всіх існуючих етик була думка про те, що треба розглядати ставлення людини до людини, коли в дійсності йдеться про те, як ставиться людина до всього, що її оточує. Згідно з "етикою благоговіння перед життям", якщо людина сприяє збереженню і процвітанню життя, вона вчиняє природно і правдиво - творить добро, а якщо знищує життя – зло, що є основним принципом етичної системи мислителя [2].

Уже на початку 1970-х років екологічна етика на Заході була виокремлено в самостійну філософську дисципліну, внаслідок чого виникає необхідність розширення традиційного кола предмета етики. Етика розширює межі, якщо екологія раніше була біологізована, а етика – соціалізована, то тепер, навпаки, внаслідок чого відбулося не лише розширення кола екологічних відносин і взаємодій, а й включення етики до сфери екології, і навпаки [3].

Яскравим прикладом, втілення гармонійної взаємодії людини та природи є схвалення «Декларації прав живих істот» на Міжнародному семінарі «Трибуна-9», «Природні права природи» (2003) у м. Києві

На сучасному етапі розвитку екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямів, що викликали різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.

Так, екологічна етика як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. Як зазначає американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики, які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика ставлення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму та ін. Водночас екологічна етика як особлива система цінностей і принципів, що регулює відносини людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій, адже бережливе ставлення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з охороною довкілля або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини [2, с. 34].

Екологічна етика виступає універсальною етикою в умовах кризового стану сучасного буття та є дієвим засобом у поліпшенні відносин між людиною та природою, внесенням екологічної орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і розвиток людського природного буття і відображає становлення нової форми свідомості, яка синтезує глобальне бачення природи людини (де єдність і спільність набувають практичного значення).

Отже, кожна людина повинна осмислити, що людина, якій притаманна свобода волі та свобода вибору, здатна осмислено обирати той або інший шлях поведінки (з урахуванням можливих наслідків), а тому й нести відповідальність за обране нею та здійснене.

Відповідальність у взаємовідносинах людини і природи завбачає насамперед певний «момент переживання» – усвідомлення себе відповідальною особистістю і одночасне розуміння, в чому саме для людини і суспільства в цілому завбачається різнобічна цінність природи. Усвідомлення людиною себе і природи як суперечливої єдності є необхідною передумовою для вироблення певних узагальнених принципів, моделей поведінки і діяльності в навколишньому середовищі, які реалізують духовні та фізичні потреби людини та не завдадуть шкоду довкіллю [4, с. 54]

Тому одним із важливих аспектів категорії відповідальності в контексті екологічної етики є вирішення питання: чи зможе людина керувати природою? У даному аспекті існують різні точки зору: – людство не має права і не може керувати природою; – людина керує природою.

Література

1. Аболіна Т. Г. Прикладна етика: навчальний посібник для студ. гуманітарних вузів / Т. Г. Аболіна – Київ: ЦУЛ, 2012 – 392 с.

2. Гуляров А. В. Человек и животное: этика отношений / А. В. Гуляров // Наука и жизнь, 1998, – №12 – С 34-39.

3. Швейцер А. Благовение перед жизнью/ А. Швейцер. – М.: Прогресс, 1992 – 572 с.

4. Яницкая Т.О. Пpоблема этики во взаимоотношении человека и пpиpоды / Т. О. Яницкая – М.: МГУ, 2000 – 130 с.