Экология /5. Проблемы экологического воспитания молодежи

К. А. Томкова, Б. В. Прибила

студентки 2 курсу, агрономічного факультету

Вінницького національного аграрного університету

Керівник : к. пед. н., доцент Швець Н.А.

Еколого-етичні традиції українського народу

Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливо ті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери. Не можна створити абсолютно точної картини щодо слов'янського Олімпу, але вважають, що було чотири або п'ять головних богів: бог грому і блискавки Перун, бог сонця Хоре, або Дажбог, бог вітру Стрибог, бог вогню Сварожич і опікун худоби, бог скотарства Велес. Крім того, в уявленні давніх слов'ян увесь навколишній світ був наповнений іншими таємничими істотами нижчого порядку: водяниками, лісовиками, русалками, мавками, домовиками, що жили у воді, болотах, лісах, горах, полях і в людських оселях. В українському пантеоні не було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями. [1, с. 37]

Природні прикмети відігравали велику роль у виховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивали спостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньої природи: «Ясний місяць дощу не бачить», «Червоне вечірнє небо – жди дощу», «Трапляється такий год, що на день по сім погод», «Сухий квітень – голодний рік», «Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає», «Як травень дощі сіє - жито половіє», «Як у травні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре», «Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю», «Зима біт, та снігу не їсть, а тільки сіно».[2]

Традиції охорони дерев: Дуб – сила і міць; довговічність, міцність, непідвладність стихіям і руйнуванню. Ритуальні обряди, пов’язані з дубом, як символ набути такої ж міцності і довголіття. Верба – сповіщає про прихід весни. Обряд посвячення верби як символ пробудження живої природи. Втикання галузок у землю як прагнення відродити природу. Верба біля криниць, води - щоб вода була чистою і холодною (охорона води). Висаджування верб біля ярів, канав, на піщаних пагорбах з метою уникнення ерозії ґрунтів. Висаджування верби біля рік, озер – щоб зміцнити береги, зберегти водойми від замулення.

Калина – символ України. Де росте калина, там вода чистіша. Висаджування калини біля осель, обабіч доріг, на могилах як символ вірності, цнотливості і недоторканості довкілля. Калина як лікувальний засіб – символ охорони природи, яка допомагає людині. Тополя – оберіг осель і людських доль, символ гнучкості. Тополі очищують повітря, це символ збереження і підтримки життя. Священні гаї – символ заборони нищення природи. Обряди посвячення лісу як символ його охорони від знищення.

Традиції охорони тварин. Домашні тварини як годувальники і помічники людини в господарстві. Спочатку – годування домашніх тварин, потім – власна їжа. На Юрія (6 травня) – обряд вигону худоби на пасовище до сходу сонця з освяченою галузкою і молитвами на через цілющу росу – прагнення захистити тварин. Бджоли як «божі створіння». Бережливе ставлення до бджіл. Святий Зосим – святий покровитель бджіл. Обряд підгодовування бджіл освяченими продуктами як намагання охоронити їх від хвороб і підвищити продуктивність.

Урочиста зустріч птахів з вирію, випікання обрядового печива як надія на хороший рік, символ повернення життя. Випускання птахів на волю як природоохоронна традиція. Гніздо лелеки на обійсті – хороша ознака, більша ймовірність щастя і удачі.

Заборона кривдити ластівок і руйнувати їх гнізда – «бо хата згорить» – як природоохоронна традиція. Ластівка приносить з вирію весну – символ остаточного оживання природи.

Священні птахи – соловей, зозуля, ластівка, голуб, чорногуз, лелека, чапля, жайворонок. Недобрі, але нешкідливі віщуни – сова, сич, сорока, ворона. Шкідливі птахи - шуліка, яструб як шкідники. [3]

Традиції охорони води. Обожнювання джерел, криниць як усвідомлення необхідності охорони водних ресурсів. Обряд освячення води і освячення водою – символ її довгого збереження, віра в магічну силу води, в те, що вона може берегти святість. Вода як цілитель, магічний символ лікувальних властивостей. Охорона, побудова і відновлення криниць, очищення джерел, обсадження водойм деревами – символ святості і прагнення берегти воду. Наявність води як символ удачі і успіху. Вода дарує людям здоров’я, силу, наснагу.[4]

Отже, глибинні етико-естетичнi засади українських культурних традицій завжди втримували український народ на щаблi високої духовності й надавали йому снаги в найважчих випробуваннях фізичного, духовного i морального ґатунку. Морально-етична норми пов'язувались з естетичними уподобаннями, бо мораль була невiдємною вiд краси душевної й краси в побутi українського народу.

Література:

1. Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів / О. Плахотип // Світло. – 2000. – №3. – С.37-39.

2. Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості / Г. Ковальчук // Початкова школа. – 1999. – №10. – С.17–19.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу : етногр. нарис / Олекса Воропай. – Мюнхен : Укр. вид-во, 1958. – 449 с.

4. Титаренко В. Виховання на національно-культурних традиціях українського народу як головний чинник формування особистості / В. Титаренко // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. – 2000. – №8. – С. 19-20.