УДК 374.3:502/504

Онасенко Я. Я., Кравченко Ю. С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна, м. Київ

Екологічна освіта молоді в Україні

У зв’язку з бурхливим розвитком науки і техніки в ХХІ столітті, поступово і майже невідворотно почалася деграція природного середовища під впливом негативних антропогенних чинників. Порівняно з попередніми десятиліттями значно погіршилася екологічна ситуація у всьому світі та регіонах України. На рівні з проблемами нераціонального використання родовищ корисних копалин стоїть питання про повноцінність екологічного виховання молоді. Відомо, що шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту, тому приорітетним напрямком розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури громадян та розвиток екологічної освіти.

Екологічна освіта, на порозі третього тисячоліття, стала необхідною складовою гармонійного розвитку людини. Незважаючи на те, що процес вивчення проблем екології та становлення екологічної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж за кордоном, все ж в нашій країні активно впроваджуються проекти раціонального використання корисних копалин та ефективного збереження навколишнього середовища. Незважаючи на популярність екопроектів та екопрограм, нашій молодій державі досі бракує практичних умінь в галузі природокористування та досвіду у вирішенні питань природозбереження.

Екологічна освіта в Україні включає процеси навчання, виховання, розвиток особистості, які спрямовані на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення. Зростаюче число проблем, що пов’язані саме із порушенням у протіканні екологічних процесів, призвело до динамічного вивчення, складання концепцій розвитку екологічних освітніх дисциплін, та потреби підготовки нових кадрів у сфері екологічної освіти. Тому нині проводиться екологізація навчальних дисциплін ВУЗів, впроваджено базову екологічну освіту. Все ж основи екологічного мислення закладаються у свідомості дитини ще у дошкільному віці. Наступною ланкою екологічної освіти є загальноосвітній навчальний заклад, якому відводиться провідна і найважливіша роль в екологічній освіті і вихованні учнівської молоді. Формування системи елементарних екологічних знань про природу, взаємозв`язки у ній, взаємодію та взаємовплив людини і природи – основне завдання базової освіти.

Починаючи з 80 років ХХ століття в базові природничо-наукових та географічні цикли було введено елементи екологічного навчання і виховання, збільшено кількість відведених годин для проведення лабораторних та практичних занять з безпосереднім використанням грунту, рослин, тварин, з метою розвинення практичних знань і навиків з природничих наук в учнів загальноосвітніх шкіл. Шкільний процес екологічного виховання умовно розділений на три етапи. Перший – вивчення в початкових класах частин природи, сезонних змін та їх причин, загальних понять про використання природних ресурсів. На другому етапі учні 5-9 класів вивчають історію суспільства, що відображає основні етапи використання природи людиною для її потреб. Починається введення факультативних курсів з екології та історії її розвитку, сучасного стану природи. Але цього виявляється замало для формування повноцінних знань з екології, тому доцільно ставити питання про проведення постійного курсу екології та природо охорони, адже у віці 12-16 років формується свідоме відношення до навколишнього середовища. Третій – в 10-11класах, де здобуваються основи знань науки про навколишнє середовище і розуміння взаємозалежності стану довкілля від діяльності суспільства. Проте не лише учні потребують покращення якості екологічних знань, а й педагоги, адже екологічні знання є загальнообов’язковими та являються кваліфікаційною ознакою кожного фахівця. Для підвищення рівня екологічної поінформованості та кваліфікованості сучасних фахівців, у тому числі для вчителів гуманітарних, фізико-математичних, біологічно-географічних, економічних та представників інших спеціальностей введено курси : «Актуальні проблеми охорони природного навколишнього середовища , шляхи їх вирішення», а у вищих навчальних закладах введено спеціальність: «Екологія, сталий розвиток та збалансоване природокористування»,яка вивчає зв'язок екологічних та суспільних проблем,та базується на загальноосвітніх дисциплінах включаючи історію, географію, хімію, біологію, фізику тощо. Перший самостійний університетський курс «Охорона природи» почали викладати в Україні на початку 50-х років в Одеському університеті. У 1959 році вперше було сказано про необхідність введення подібної дисципліни для всіх вищих навчальних закладів, а згодом в 1961 було прийняте рішення про його вивчення не лише в університетах педагогічного, медичного, технічного спрямування, а й сільськогосподарського, юридичного та економічного. У 1970 році затверджено програму обов’язкового курсу «Охорона природи» для всіх педагогічних інститутів і для факультетів спеціальностей «Біологія і хімія», «Дошкільна педагогіка», «Педагогіка і методика початкового навчання». Починаючи з 2000-х років екологія стала загальнообов’язковим нормативним предметом у всіх вищих навчальних закладів для всіх спеціальностей. Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої екологічної освіти на більш високому рівнів з метою підготовки бакалаврів та магістрів у всіх сферах екологічної, практичної, управлінської, освітньої та наукової діяльності. За даними інтернет-порталу Освіта в Україні(www.osvita.ua) підготовку спеціалістів за спеціальністю «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» в Україні здійснюють 34 коледжа (ІІ рівня акредитації) та 123 ВУЗа (ІІІ-ІV рівня акредитації).