К.е.н.
Атюшкіна В. В., студент Артюхов К. О.
Східноукраїнський
національний університет ім. В. Даля, Україна
Інтеграційні процеси в стратегічному розвитку
підприємств України
Інтеграційний
розвиток є одним з найважливіших факторів вирішення економічних проблем країни
і виходу з економічної кризи та стає для багатьох підприємств єдиним способом
виживання та підтримки своєї конкурентоздатності. Інтеграційні процеси
дозволяють відновити зруйновані в результаті різних кризових явищ
виробничо-технологічні зв'язки, координувати взаємодію елементів технологічного
ланцюжка, збільшити концентрацію обмежених ресурсів на пріоритетних напрямках.
Сьогодні
застосування інтеграційних форм розвитку підприємства стикаються з певними
труднощами. До теперішнього часу відносно слабко вирішеними навіть в умовах
великих промислових центрів залишаються такі проблеми, як небезпека консервації
відсталого технологічного рівня, прозорість і об'єктивність аналізу та оцінки
діяльності підприємств, нестача кваліфікованих трудових ресурсів і явна
недостатність фінансової бази розвитку того малого промислового бізнесу, який
за іншими своїми параметрами готовий брати активну участь у субконтрактній
роботі.
В даний час
субконтрактація визнана в усьому світі, як ефективний спосіб організації виробництва
і важливий інструмент підвищення його конкурентоспроможності. У створенні
практично будь-якого виду складної продукції бере участь значна кількість
підприємств. Великі виробничі компанії, залучаючи субпідрядників до виконання
непрофільних і допоміжних робіт, домагаються скорочення виробничих витрат. А
спеціалізовані малі і середні фірми, для яких особливо привабливою є роль
субпідрядника, у цьому випадку отримують можливість доступу до необхідних
ресурсів і довгостроковим замовленням великих компаній, держави. Невипадково,
наприклад, в автомобілебудуванні вже до 80% вартості частин і деталей
автомобіля виробляється субконтракторами.
В процесі
обґрунтування доцільності застосування субконтрактингу тим чи іншим
підприємством мають бути застосовані доробки стратегічного менеджменту, а саме
концепція стратегічного управління Boston Consulting Group (BCG), модель
Хоффера-Шенделя, визначення відносної значимості різних видів діяльності за
«ланцюгом вартості» М. Портера та компанії McKinsey, концепція життєвого циклу
галузі тощо. Розвиток підприємства пов'язаний зі стратегічною
перспективою, тому й форми реалізації відповідної стратегії розвитку мають бути
теоретично досконалими та економічно ефективними, тобто підприємством повинен
застосовуватися механізм пошуку та визначення доцільності певних форм
реалізації стратегічного розвитку, у тому числі субконтрактингу, коопераційних
зв’язків, аутсорсингу тощо.
У просторі
субконтрактинга сформувалися, функціонують і в багатьох випадках тісно
взаємодіють дві сфери, одну з яких можна визначити, як «промислово-фірмовий
субконтрактинг», а другу – як «сферу державної підтримки субконтрактинга».
Іншими словами, з одного боку, субконтрактингом ініціативно і у власних
інтересах займається абсолютна більшість великих, середніх і малих промислових
фірм, а з іншого – держава все більшою мірою займається підтримкою та розвитком
цих процесів, як на міжнародному, так і на регіональному і місцевому рівнях, і
використовує субконтрактинг в інтересах різних сторін соціально-економічного
розвитку суспільства. Водночас регіональна політика в цій сфері спрямована на
вирівнювання економічних та інших умов функціонування підприємств у різних
економічних районах. Слід підкреслити той факт, що особливу роль відіграють і
набувають провідне значення як власне асоціації субконтракторів, так і така
їхня своєрідна форма, як кооперативи субконтрактингових підприємств, про що
особливо позитивно свідчить японський досвід. Практично всі країни основою
розвитку субконтрактинга визначають формування та інтенсивний розвиток
адекватного інформаційного простору. Напрямом подальших розробок має бути
вивчення, аналіз та визначення можливостей застосування підприємствами різних
форм інтеграції на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду, форм організації
інформаційного обміну, напрямів державної підтримки інтеграційних процесів.
Рівень
інтегрованості партнерів у господарських відносинах є однією з важливих ознак
зрілості ринкової економіки. Найбільш поширеною формою інтеграційного розвитку
стає поєднання спеціалізації та кооперування на основі аутсорсингу,
субконтрактингу, кооперування. Доцільність застосування названих форм взаємодії
великих та середніх і малих підприємств, диверсифікованих та спеціалізованих
фірм має встановлюватися за розрахунками та з урахуванням рекомендацій
стратегічного аналізу в залежності від значущості бізнесу (продукту) для
підприємства; його ключових компетенцій; стадії життєвого циклу галузі, до якої
належить підприємство. Шляхи вирішення проблем практичного застосування
інтеграційних форм розвитку підприємств в Україні мають визначатися з
урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду у цій сфері.
Список використаних
джерел
1. Sharplin
Arthur. Strategic Management. New York: McGraw-НІ Book Company, 1985. – 245 с.
2.
Ковтун О. І. Стратегія підприємства: навч. посіб. / О. І. Ковтун. – 2-ге
вид., стереотип. – Львів: «Новий Світ-2000», 2006. – 388 с.
3. Мармаза О. І.
Стратегічний менеджмент: траєкторія успіху / О. І. Мармаза. –
Х.: Основа, 2006. – 160 с.