Жеребйов Я.І., Молчанова В.В.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Україна

Стратегія збільшення прибутку промислового підприємства

В сучасних економічних умовах одним з суттєвих чинників ефективного функціонування вітчизняних підприємств є використання керівниками принципів стратегічної гнучкості. Перед кожною фірмою постає питання правильно сформувати свою цінову стратегію й обрати оптимальний обсяг виробництва, адже максимізація прибутку є вирішальною умовою успішної конкурентності підприємства, його життєздатності і закріплення на ринку.

Питаннями дослідження здійснення стратегічного планування на підприємства займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: В.Ф. Беседін, З.Є. Шершньова, А.С. Музиченко, Л.В. Балабанова, Б.М. Мізюк, В.Г.Герасимчук, В.С. Анфілатов, О.В. Антонова, Г. Мінцберг, Тімо Санталайнен, Пертті Поренне, І.М. Расієл, Девід В. Кравенс, Чарльз В. Лемб та інші.

Ефективність та результативність стратегії управління прибутком суб'єкта господарювання в ринковому середовищі безпосередньо залежить від рівня адекватності інформаційно-методологічного забезпечення такої стратегії, під якою необхідно розуміти сукупність інформаційних каналів отримання, первинного зведення, увільнення та обробки фінансової інформації з метою покриття потреб планування та контролінгу процесу формування, розподілу та споживання прибутку суб'єкта господарювання, як інтегрального показника ефективності його підприємницької діяльності.

Визначаючи поняття управління прибутком, необхідно чітко усвідомлювати, що прибуток не є безпосереднім об'єктом управління, оскільки його абсолютна величина являється результуючим показником і безпосередньо залежить від зміни абсолютних величини інших фінансових показників господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Аналіз практики вибору стратегій показує, що існують загальні підходи до формулювання стратегії і загальні рамки, в які вписуються стратегії:

1. Скорочення витрат, коли підприємство не прибутково, у конкурентів більш високі показники рентабельності продажів, витрати на одиницю продукції ростуть протягом тривалого часу.

2. Підвищення ціни тоді, якщо конкуренти, ймовірно, слідом підвищать ціни, частка ринку підприємства збільшується, покупці оцінюють високо.

3. Зниження ціни, коли у конкурентів більш низькі ціни, покупці вважають, що ціна - найбільш важливий критерій.

4. Зміни в структурі промислового підприємства, коли показники прибутковості сегментів сильно розрізняються, показники відносної частки ринку бізнес-сегментів дуже різні.

5. Зміни в основній діяльності, якщо підприємство є кращими в якійсь частині «ланцюжка створення цінності» (такий, як науково-дослідницька діяльність і розробки, виробництво, маркетинг і т. п. )

6. Розширення діяльності в наявних сегментах в тому випадку, коли підприємство має здатність рости швидше, ніж ринок, а також підприємство може поглинути конкурентів, шляхом придбання.

7. Розширення діяльності в суміжних сегментах, а саме якщо жоден з конкурентів у цих суміжних сегментах не крупніше і не фінансується краще, суміжні сегменти, принаймні, також прибуткові, як і ті, в яких знаходиться підприємство.

8. Винаходи та інновації, коли підприємство успішно в даній області, галузь історично не є дуже інноваційною, з допомогою інновацій можуть бути залучені нові покупці, можна скопіювати нові тенденції, що існують в інших галузях, які ще не застосовувалися в галузі.

Зміна у співвідношенні стратегій залежить від управління на макроекономічному рівні і від далекоглядності підприємств. Вибір стратегії означає вибір засобів, за допомогою яких організація буде вирішувати поставлені перед нею завдання, тому треба удосконалювати постійно засоби виробництва, тобто впроваджувати нову техніку, удосконалювати технології, впроваджувати прогресивні матеріали тощо. Це дозволить значно знизити собівартість продукції і підвищить прибуток [1. С. 115].

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості та підвищення прибутку має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню й інших непродуктивних витрат. Необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами [3. С. 232].

Потребують вдосконалення й нормативи. Технічно обґрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої – на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників [2, С. 54].

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку промисловим підприємствам необхідно застосовувати правильну тактику в області встановлення цін. У цінах повинні відображатись суспільно-необхідні витрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживчі властивості, якість, платоспроможний попит. Від правильності розрахунку ціни багато в чому залежить обсяг отримуваного прибутку, ліквідність і платоспроможність підприємства, його фінансовий стан [2, С. 54].

Розглянемо приклад ВАТ «ІнГЗК», основним видом дiяльностi якого є виробництво залiзорудного концентрата. Основним ринком збуту продукцiї є внутрiшнiй ринок України, на загальнодержавному ринку основними споживачами продукцiї є: ВАТ "Запорiжсталь", ВАТ"Алчевський МК", Єнакiєвський МЗ, МК "Азовсталь", МК iм. Iллiча. Аналіз динаімки і структури доходів показав, що протягом всього аналізованого періоду доходи підприємства були в основному від реалізації продукції (близько 75-80 Динаміка витрат свідчить про те, що зростання податку на додану вартість за весь період склало 52,4%, а собівартості продукції 40%. Тобто маємо резерви зростання прибутку підприємства, однак прибуток використовується погано. Дивіденди підприємство не виплачує, а всі кошти направляє на рефінансування і подальший розвиток. Для акціонерів це погано, тому що вони не отримують дивідендів на вкладений капітал, а для власників це добре, оскільки більше коштів спрямовується на розвиток виробництва. Рентабельність активів спочатку зросла на 13,1%, а потім зменшилась на 5,7%. Рентабельність необоротних активів зросла на 22,5%, а потім зменшилась на 10,9%. Рентабельність оборотних активів зросла на 32,6%, а потім зменшилась на 12,6%. Теж саме стосується і рентабельності власного і позикового капіталу (дані за 2011-2012 роки). Така ситуація на підприємстві є неприпустимою, тому підприємству рекомендується негайно розпочинати заходи по підвищенню своєї прибутковості.

Отже, для підвищення прибутку потрібно спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення техніко-економічних показників роботи підприємства й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків тощо.

Литература:

1. Білошапка В.А. Резерви зростання результативності бізнесу в умовах економічного спаду. / В.А. Білошапка. // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №1(155). – С. 115.

2. Круш П.В. Внутрішній економічний механізм підприємства: посібник. / П.В. Круш, С.О. Тульчинська. – К.: ЦНЛ, 2008. – 206 с.

3. Семенов А.Г. Аналіз та вдосконалення оплати праці. / А.Г. Семенов, А.І. Шарко. // Держава та регіони. – 2010. – №6. – С. 232.