Момот Юрій Миколайович, аспірант

Полтавська державна аграрна академія

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Земельну реформу в Україні, яка проголошувалася як частина загальних економічних перетворень у напрямі ринкового механізму господарювання, можливо охарактеризувати як суперечливу та таку, що не в повній мірі досягала поставлених завдань на визначених етапах її проведення. Про повільність та недостатню дієвість ринкових трансформацій у сфері земельних відносин та в аграрній сфері України упродовж 1990-х років наголошували міжнародні організації, зокрема експерти Світового банку [1, с. 17].

Слід зазначити, що трансформаційні процеси у сфері земельних відносин, що здійснювалися до 1999 р., не призвели до адаптації вітчизняних сільськогосподарських підприємств до ринкових умов. Реформаційні заходи зводилися, головним чином, до перетворення державної власності на землю у колективну. Трансформація відносин власності мала здебільшого декларативний характер і зводилася до документального розподілу майна та землі між членами колгоспів і радгоспів (видачі відповідних сертифікатів). Визначення шляхів використання належної земельної частки (паю) покладалося безпосередньо на членів колективу сільськогосподарського підприємства [2, с. 5]. Радикального перетворення сільськогосподарських підприємств у господарські формування ринкового типу на той час не відбулося, тому й їх діяльність була неефективною. За свідченням Калінчика М. В., упродовж 1996-1998 рр. кількість сільськогосподарської техніки, чисельність поголів’я тварин зменшилися вдвічі, 80 % селян стали безробітними [3, с. 9].

На нашу думку, значний вплив на характер земельних відносин, а, отже, й на розвиток аграрної сфери економіки держави мав рівень розвитку нормативно-правового забезпечення. Так, розпаювання майна та земельних ділянок колективних господарств згідно Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 03.12.1999 р. № 1529/99, виділення їх у натурі мало суттєвий вплив одночасно у кількох економіко-правових аспектах.

По-перше, земля відповідно до Конституції України була передана у приватну власність.

По-друге, було створено умови для розвитку різних організаційно-правових форм господарювання у сільському господарстві. У результаті вжитих заходів виникли передумови для передачі земельних часток тим сільськогосподарським підприємствам, які, на думку власників земельних часток, могли найефективніше ними розпорядитися. Таким чином, були сформовані конкурентні засади у сфері використання обмежених земельних ресурсів. Відносини власності, конкуренція щодо набуття права користування земельними ділянками, існуючі законодавчі обмеження на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, в свою чергу, дали поштовх до поширення орендних відносин.

При цьому тенденції щодо перерозподілу земельних часток (паїв) для їх використання свідчили про зменшення ролі сільськогосподарських підприємств. Серед останніх в окремих адміністративних одиницях чітко простежувалося домінування окремих господарств [4, с. 2]. При цьому постійно знижувалася як питома вага сільськогосподарських угідь у користуванні сільськогосподарських підприємств порівняно з господарствами населення, так і частка виробленої ними валової продукції.

По-третє, процеси перерозподілу засобів виробництва, у тому числі земельних ресурсів, супроводжувалися трансформацією соціально-трудових відносин. Нами встановлено, що одночасно зі збільшенням кількості земельної площі в обробітку у певних господарських структур у визначеній територіальній одиниці змінювалися акценти працевлаштування або в сільськогосподарському підприємстві як найманої робочої сили (незалежно від організаційно-правових форм власності, переважно колективної форми власності), або шляхом розвитку сільськогосподарських формувань за бізнес-моделлю сімейного типу (як правило, фермерські господарства). При цьому сільськогосподарські підприємства колективної форми власності втратили свою роль основного роботодавця.

По-четверте, процес використання земельних угідь набув характеру платності. Земля як актив при її залученні в операційну діяльність отримала ознаки ресурсу, що має вартість.

По-п’яте, із набуттям права власності на землю та зміною характеру зайнятості у селян як власників земельних ділянок (паїв) мали місце зміни в джерелах доходів сільського населення.

В цілому, соціально-економічна ефективність трансформації земельних відносин в Україні залежить від відповідного кадрового та фінансового забезпечення з обов’язковим контролем досягнутих показників, що також потребують детального опрацювання.

Список використаних джерел

1. Csaki C. Farm restructuring and land reform in Ukraine: Policies to revive the agricultural sector / C. Csaki, Z. Lerman // Policy Studies: Agricultural Reform in Ukraine. – Kiev : International Center for Policy Studies, 2001. – № 15 –
P. 16-24.

2. Саблук П. Основний капітал – земля / П. Т. Саблук // Пропозиція. – 1995. – № 7-8. – С. 4-5, 38.

3. Калинчик Н. В. Экономическое обоснование минимальных по размерам сельскохозяйственных предприятий : монография / Н. В. Калинчик, М. Б. Калинчик. – К. : ННЦ ИАЭ, 2009. – 266 с.

4. Lerman Z. Rethinking agricultural reform in Ukraine / Z. Lerman, D. Sedik, N. Pugachov, A. Goncharuk // Studies on the Agricultural and Food Sector in Central and Eastern Europe. – Vol. 38. – Halle : Leibniz Institute of Agricultural Development in Central and Easten Europe (IAMO), 2007. – 164 p.