Дзісь В.М., Ревенок В.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Нововведення як складова економічного розвитку

Реалізація стратегії економічного зростання потребує прискореного розвитку високотехнологічних виробництв, спроможних виробляти наукоємну продукцію. Формування експортного потенціалу цих виробництв, підвищення технологічного рівня підприємств відбувається завдяки прогресивним вітчизняним і світовим науково-технічним досягненням.

Потреба в нових теоретичних і практичних підходах до управління економічного розвитку підприємства, а також формування і розвиток технологічної конкурентоспроможності підприємств посилили інтерес до удосконалення діяльності підприємства.

Питання, пов’язані з дослідженням сутності поняття «нововведення підприємств», не втрачають актуальності в сучасних умовах. Формування та швидке поширення такого феномену як «нова економіка», що ґрунтується на інтелектуальному капіталі, інноваціях, трансформаційних процесах; ускладнення виробничих процесів; підвищення рівня наукомісткості для випущеної продукції, викликане новим витком науково-технічного прогресу; розвиток інфраструктури, особливо інформаційної, та скорочення тривалості життєвого циклу нових видів продукції; зміни запитів споживачів та виникнення нових ринків збуту; часті зміни умов господарювання, і звідси потреба в нових методах управління та організації виділяє поміж інших аспектів нововведень складного та багатогранного процесу економічного розвитку та наголошує на необхідності розгляду проблем розвитку підприємства та впровадження нововведення в діалектичній єдності.

Обґрунтування концепції нововведень у працях
Х. Барнета, П. Друкера, К. Найта, А. Хармана, Б. Санто та ін. підняло роль нововведення, які в процесі взаємодії економічного середовища та конкуруючих суб’єктів господарювання постали головним фактором економічного розвитку, потіснивши інвестиції, та спричинили домінування нововведенняної моделі розвитку в сучасній економіці [1].

А отже, визначаючи поняття «нововведення», необхідно враховувати положення загальної теорії розвитку [3], оскільки нововведення як складова економічного розвитку повинен містити в собі риси цієї категорії (рис. 1).

Рис.1.1. Властивості інноваційного розвитку

Нововведення проявляє себе цілеспрямованим та незворотнім внаслідок циклічного переходу на якісно новий рівень. При цьому як складова економічного розвитку, будучи багатофакторним процесом, що відображає еволюцію господарського механізму та зміну на цій основі економічних систем [2], нововведення проходить свої етапи нерівномірно, з наявними періодами зростання та спаду, кількісних й якісних змін в економіці, позитивних, негативних тенденцій та повинен розглядатися у певному періоді часу. Тобто до характеристики поняття «нововведення» додається часовий фактор, який відбиває життєвий цикл нововведень як складових такого типу розвитку, наголошує на нерівномірності, дискретності змін, наявності часових проміжків, за які необхідно ці зміни здійснити.

Підтвердженням цьому твердженню є, по-перше, те, що нововведення підкорюється діалектичним законам розвитку, всезагальність та універсальність яких охоплює всі сфери оточуючої нас дійсності та розкривають сутність розвитку – від відображення розвитку як якісної зміни до розкриття суперечливої сутності цього процесу як єдності змін та їх суперечностей.

Аналізуючи роль нововведення у підвищенні ефективності діяльності підприємств, слід зазначити, що «нововведення для підприємства виступають основою творчого процесу, який призводить до росту в галузі продуктивності праці та кількості робочих місць. Підприємці, які відчули свої можливості від нововведення, здатні відкривати нові ринки, розробляти нову продукцію та прогресивні послуги» [2]. Водночас, щоб втримати конкурентоспроможну позицію, все більше фірм розробляють нові бізнес-моделі, підкріплюючи свої нововведення стратегічним інструментарієм. Тобто для більш ефективної реалізації своїх можливостей підприємства переходять від одиничних впроваджень нововведень до масштабного комплексного процесу по створенню, освоєнню, підтримці та реалізації нововведення, а саме, стають на шлях нововведеного розвитку.

Головною рушійною силою нововведень називають науково-технічний прогрес та нові потреби, «задоволення яких забезпечують нові види діяльності, передусім творчі» [2]. При цьому, оскільки нововведення тип розвитку економіки якнайкраще відповідає закономірностям науково-відтворювальних процесів, відбувається оптимізація використання основних факторів виробництва в часі та просторі за рахунок, як правило, комплексної результативності при досягненні основних цілей.

Аналізуючи результати досліджень, можна зробити висновок, що ефективність нововведень досягається за умови обов’язкового збільшення глибини прогнозування та планування кожного варіанту діяльності. При цьому, на наш погляд, необхідно обов’язково врахувати та визначити рушійну силу такого розвитку.

Література:

1. Андрійчук О. Я. Інноваційна культура як ефективний механізм функціонування інноваційної системи підприємства / О. Я. Андрійчук // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2008. – Вип. 237, Том ІІІ. – С. 559-567.

2. Захарчин  Г. М. Концептуальна модель інноваційної культури підприємства / Г. М. Захарчин, О. Я. Адрійчук // Національний лісотехнічний університет України: збірник науково-технічних праць. – 2008. – №18.8. – С. 272-278.

3. Новиков Д.А. Модели и методы организационного управления инновационным развитием фирмы / Д.А. Новиков, А.А. Иващен-ко.- М.: КомКнига, 2006. – 324с