Економічні науки /12 Економіка сільського господарства

Тарасова І.І., Іванцова М.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Формування лізингових відносин в аграрному секторі України

Актуальність теми дослідження. Однією з ключових проблем розвитку аграрної сфери України є відновлення й розвиток економічного потенціалу, здатного забезпечити виробництво продукції орієнтоване на діяльність в умовах сучасних ринкових відносин.

Освоєння лізингу як особливої форми орендних відносин в аграрній сфері відбувається в умовах низької інвестиційної активності. Незважаючи на це, існують певні передумови для вирішення цієї проблеми. Для цього, в умовах, коли звернення до банківського кредиту ускладнене, особливо для малого бізнесу, необхідно активніше переходити від традиційного механізму відновлення основних засобів до пошуку інших перспективних видів фінансування, одним з яких є лізингова діяльність. Стан справ в українській економіці показує, що використання цієї форми забезпечення аграрних виробників основними фондами буде сприяти формуванню лізингового ринку, що може вплинути на відродження й розвиток економічного потенціалу нашої країни.
У дослідженні проблем розвитку лізингових відносин у аграрній сфері заслуговують на увагу праці таких учених, як В.Г. Андрійчук, О.І. Баєва,

М.П. Бондаренко, В.А. Бугаєнко, В.І. Виноградчий, Ю.С. Гринчук, М.Я. Дем’яненко, П.А. Лайко, О.В. Олійник, В.К. Терещенко, В.І. Топіха, Г.В. Черевко та інших. Зусиллями цих учених сформовано теоретико-методологічний базис формування лізингових відносин а аграрній сфері.

Метою даної статті є дослідження теоретичних засад лізингових операцій в Україні. В історії людства лізингові операції мають глибокі коріння, але сучасний лізинг виник і був закріплений у законодавстві лише півстоліття тому. Ще на початку XX ст. Генрі Форд продавав свої автомобілі, використовуючи схему платежів із відстроченим кінцевим розрахунком, причому кожний платіж відшкодовував вартість капіталу та частину ціни автомобіля. В середині минулого століття  компанія  комунальних послуг  “Белл Телефон”  використо-вувала короткотерміновий лізинг з тим, щоб населення мало змогу купувати телефони і оплачувати послуги зв’язку. Ці виробники були першими, хто почав удосконалювати схему лізингового фінансування. За останні 50 років лізинг мав розповсюдження більш як у 80 країнах світу.

В Україні становлення лізингової діяльності досі триває. Нині на українському фінансовому ринку діють дві групи посередників. Перша, так звані “псевдолізингодавці”, які насправді використовують продаж у розстрочку, передбачений українським законодавством. Замість звичайної схеми взяти кредит, придбати необхідне обладнання, передати його в лізинг, лізингодавці використовують таку схему: купують обладнання у виробників на умовах товарного кредиту, а потім передають його лізингоодержувачам на умовах продажу в розстрочку. Така ситуація склалася через те, що вітчизняні лізингові компанії мають проблеми з пошуком кредитних ресурсів. Друга - це лізингодавці, які надають справжній фінансовий лізинг. Їх можна поділити також на дві групи: іноземні дочірні лізингові компанії, які підпадають під юрисдикцію країни, з якої ввозиться об’єкт лізингу; державні лізингові компанії чи фонди, які мають можливість обійти проблеми, перш за все, податкові чи юридичні, що стримують створення й розвиток приватних лізингових компаній.

Нині в Україні існує значний попит на лізинг. Підтвердженням цього є розповсюдження так  званих  «псевдолізингових» операцій ( продаж  у  розст-рочку), які були винайдені у відповідь на несприятливі умови, що склалися в галузі законодавства та податкування.

У літературних джерелах не сформовано єдиного тлумачення поняття лізинг. Це відбулося через особливості у законодавстві, податковому режимі, обліку, пов’язаному з лізинговими операціями. Від правильного поняття змісту і специфічних особливостей практичного застосування лізингу значною мірою

залежить успіх лізингової діяльності. Стосовно системи агропромислового комплексу лізингові компанії працюють таким чином: купують та надають техніку та обладнання у лізинг, що користується попитом на ринку (трактори), або по замовленню конкретного клієнта купують обладнання та надають його в лізинг.

Закон України “Про лізинг” визначає поняття “лізинг” – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержу-

вачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем пе-

ріодичних лізингових платежів.

Будь-який суб’єкт підприємницької діяльності може бути лізингодавцем, котрий передає за договором лізингу майно у користування, тобто здійснює лізингову діяльність. Лізингодавцями можуть бути: банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т. ін.). Їхні переваги – оперативність,  мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях; брокерські лізингові фірми; будь-яка виробнича або торговельна фірма (товариство, для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів; страхові та пенсійні фонди.

Будь-який суб’єкт підприємницької діяльності може бути лізингоотримувачем, який одержує майно за договором лізингу для користування. Це може бути юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність в будь-якій організаційно-правовій формі, або громадянин, зареєстрований як індивідуальний підприємець, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та отримує майно в користування за лізинговим договором.

Постачальником (продавцем) об’єкта лізингу може бути підприємство-виробник, торговельна організація або інші суб’єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно договору лізингу.

Отже, між джерелом коштів і клієнтом фінансовими посередниками виступають лізингові компанії. Лізингові компанії приймають рішення про можливість укладання лізингової угоди на основі оцінки кредитоспроможності потенційного клієнта.

В аграрному секторі економіки України лізинг набув широкого розповсюдження за рахунок переваг, які надаються для суб’єктів лізингової угоди.

На нашу думку, для лізингоодержувача (орендаря) такими перевагами є:

- якісне відновлення виробничої бази за рахунок використання нової техніки, високих технологій без одноразових виплат;

- лізинг не потребує негайного початку платежів та припускає 100% кредитування;

- дає можливість спочатку випробувати машини, а потім здійснити їх закупку;

- за лізинговою угодою майно не зараховується на баланс лізингоодержу-

вача, що в свою чергу

- не сприяє збільшенню його активів і призводить до зменшення сплати податку на майно підприємства;

- вартість лізингового майна у залишок кредитної заборгованості не включається;

- погашення заборгованості відбувається за допомогою використання гнучких схем;

- сплату частини податків і зборів, облік основних коштів, нарахування амортизації здійснює лізингова компанія, тобто спостерігається спрощення бухгалтерського обліку;

- після завершення лізингової угоди є можливість у лізингоодержувача придбати устаткування за залишковою вартістю;

- в перші роки дії лізингової угоди є можливість уникнення великих фінансових навантажень на їх економіку.

Для лізингодавця (лізингової компанії) такими перевагами є:

- підтримання тісного зв’язку між виробниками та споживачами техніки;

- отримання високого прибутку від проведення лізингових операцій;

- звільнення від сплати податку на прибуток, одержаний нею від реалізації договорів фінансового лізингу з терміном дії не менше трьох років;

- звільнення від сплати податку на додану вартість при виконанні лізингових послуг, зі збереженням діючого порядку сплати податку на додаткову вартість при придбанні майна, що є об’єктом фінансового лізингу;

- включення в собівартість продукції (робіт, послуг) у порядку формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку, платежів по відсотках за отримані позичкові засоби, використовувані суб’єктами лізингу для здійснення операцій фінансового лізингу, а також лізингові платежі по операціях фінансового лізингу.

На сьогодні в Україні ринок лізингових послуг характеризується низьким ступенем розвитку рядом перших перешкод для його подальшого функціонування, серед яких є:

- відсутність державної зацікавленості та її підтримки у формуванні розвинутого ринку лізингових послуг;

- обмеженість довгострокових фінансових ресурсів  та їх дорожнеча;

- брак кваліфікованих фахівців з питань лізингу як на рівні державних службовців, так і серед безпосередніх учасників лізингових відносин;

- відсутність стимулів для суб’єктів господарювання у застосуванні лізингу;

- задоволення власниками підприємств тією частиною прибутку, яку вони  отримують у даний час.  Цінова політика: гарантовані закупівельні і заставні ціни; дотації і надбавки; перерозподіл прибутку за кінцеву продукцію між суб’єктами лізингу; наданні субсидій заводам-робітникам і встановлення цін на техніку; застосування прискореної амортизації і використання амортизаційних відрахувань на придбання нової техніки [1].

Щодо податкової політики, то зменшується кількість податків і знижується їх загальна сума, звільнюються лізингові фірми від сплати на лізингові платежі протягом року, звільнюється лізингодавач від сплати податку на прибуток при строку дії договору лізингу не менше 3-х років, звільнюється банк і інших кредитні установи від податку на прибуток при наданні кредитів на 3 роки і більше, звільнюється лізингодавач від ПДВ на здійснювані лізингові послуги.

Проаналізувавши переваги та недоліки лізингових відносин можна зробити висновок, що позитивних моментів притаманних лізингу, набагато більше, а при державній підтримці лізинг стане ще привабливішим, оскільки він виступає як економічний важіль безперервного кругообігу капіталу.

Література:

1. Оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств України через механізм фінансового лізингу/ М.О.Сичова, Н.О.Шевченко// Економіка АПК – 2012.№11 – С.31-33.

2. Гринчук Ю.С. Лізинг у технічному забезпеченні сільськогосподарських підприємств : Автореф. дис. ... канд. екон. наук. 08.07.02/ Ю.С. Гринчук; Львівський держ. аграр. ун-т. – Л., 2011. – 20 с.

3. Римарєва М. Лізинг в інвестиційному забезпечені сільськогосподарського виробництва / Римарєва М. // Економіка АПК. – 2005. – №5. – С. 47-52.