Плешивцева Т.О.

Харківський національний університет будівництва та архітектури, Україна

Факторинг як спеціальний вид кредитування

Актуальність теми полягає в тому, що в умовах зростаючої конкуренції банки повинні швидко реагувати на виникаючи потреби клієнтів, та залучати нових потенційних клієнтів. Тому крім поширених банківських операцій, потрібно розвивати і спеціальні види кредитування. Впровадження спеціальних видів кредитування дасть змогу банкам розширити клієнтуру, збільшити обсяг прибутку та диверсифікувати ризики.

Серед спеціалізованих видів банківського кредитування перспективним напрямком для розвитку можна виділити факторинг. Перевагами використання факторингу для підприємств є те, що він дає можливість в бланковому режимі отримувати фінансування, яке за рахунок прискорення оборотності коштів має змогу підвищити загальну ліквідність, рентабельність, в той час, як інші види кредитів мають певні обмеження.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів [1].

До відмінностей факторингу порівняно з кредитом відноситься наступне:

1. розмір фінансування клієнта не залежить від об'ємів обороту грошових коштів по його рахунках, вартості ліквідних активів підприємства та інших чинників;

2. розмір фінансування при факторингу збільшується у міру зростання обсягу продажів клієнта;

3. банківська установа бере на себе частину ризиків, таких як [2]:

3.1 ризик ліквідності – підприємство отримує кошти відразу після відвантаження товару або не пізніше наступного дня;

3.2 валютний ризик – ризик зміни валютного курсу в період відстрочення платежу за поставку товару;

3.3 відсотковий ризик – ризик зміни ринкової вартості ресурсів;

3.4 кредитний ризик – ризик не оплати покупцями товару.

4. додатковою послугою є адміністрування (управління) дебіторської заборгованості, а саме контроль за своєчасністю оплати поставок покупцям, спеціальні процедури нагадування при затримці платежу, регулярні, докладні звіти про стан дебіторської заборгованості та інше.

5. факторинг надається на строк відстрочки платежу за договором поставки, а кредит на строк окупності кредитного проекту;

6. щодо відображення в балансі клієнта, то при використанні факторингу клієнт фактично не стає позичальником, оскільки на його балансі не виникає кредиторської заборгованості, а при користуванні кредитом звичайно сума фінансування відображується в балансі.

Механізм факторингу передбачає, що компанія-постачальник уступає банку право на отримання платежів від платників за доставлені товари або надані послуги [3]. Після отримання підтвердження щодо передачі товару чи наданих послуг банк перевіряє платоспроможність покупця і виплачує постачальнику (своєму клієнтові) у середньому від 35% до 85% суми товару (послуги) й утримує комісію за адміністрування (управління) дебіторською заборгованістю. Інші відсотки, тобто 65% до 15% від суми боргу банк стягує як компенсацію ризику погашення боргу, а після погашення боргу повертає клієнту – постачальнику.

Незважаючи на новизну факторингових операцій в Україні, визначається їх суттєве щорічне зростання, але поряд з великою кількістю переваг для підприємств в користуванні факторинговими операціями, для банків притаманні дуже високі ризики, а найголовнішим є ризик не сплати боргу. Стабільність банківського бізнесу по даній операції прямо залежить від погашення заборгованості дебіторами, навіть при факторингу з регресом, коли ризик несплати несе клієнт, тобто фактор при несплаті покупцями боргу може вимагати заборговану суму від продавця, банківська установа повинна прагнути до недопущення до роботи з такими ненадійними позичальниками.

Банківська установа за для недопущення можливості реалізації факторингових ризиків повинна проводити зважену, послідовну та ретельну перевірку, та проводити відповідні методи за для мінімізації можливих ризиків.

До методів мінімізації ризиків по факторинговим операціям можна віднести:

- встановлення окремих лімітів фінансування щодо конкретного боржника;

- приймати додаткову заставу для забезпечення виконання клієнтом своїх зобов’язань перед банком;

- проводити оцінку ймовірності вчасного погашення заборгованості на підставі вивчення кредитної історії та репутації боржника;

- встановлювати обмеження відповідно до певної суми валюти, наприклад такі як фіксація валютного курсу, за для мінімізації валютного ризику;

- використовувати систему страхування на користь одержувача коштів, у разі невиконання дебітором зобов’язань за договором поставки.

Незважаючи на наявність великої кількості ризиків при наданні факторингових послуг клієнтам, необхідність її розвитку обумовлена наявністю попиту на подібний інструмент отримання короткострокових капіталів. Також впровадження такого спеціального кредитування як факторинг дозволить банкам збільшити прибуток, розширити свою клієнтську базу, оскільки відбувається взаємовідносини не тільки з клієнтом який звернувся за наданням цієї послуги, а й з його клієнтами – дебіторами.

Литература:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 7 грудня 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

2. Гринчак Н.Я. Факторінг як перспективний напрям розвитку банківського бізнесу / Н.Я. Гринчак // Вісник університету банківської справи Національного банку України. – 2010. - № 2(8) – С. 162-169.

3. Пальчук О.І. Особливості аналізу фінансового стану позичальників у факторингових операціях / О.І. Пальчук // Наукові праці НДФІ. – 2012. -№3 – С. 110-114.