Економічні науки / 6. Маркетинг і менеджмент.

Бєлкін І.В., Непомняща О.І.

Київський національний торговельно – економічний університет

Вінницький торговельно – економічний інститут

Інновації в маркетингу

В умовах cучасної здатності країн створювати та використовувати знання можливо отримати конкурентні переваги та прискорити соціально-економічний розвиток суспільства.

Слід зазначити, що перехід України до інноваційної моделі розвитку національної економіки є єдино можливим шляхом до підвищення якості економічного зростання [1].

Практика свідчить, що практично усі підприємства, які успішно розвиваються на ринку, своїм успіхом зобов’язані саме інноваціям. Дійсно, регулярне впровадження у виробництво і просування на ринку нових товарів, які забезпечують більший ступінь задоволення споживачів ніж традиційні, здатне забезпечити і підтримувати постійну незгасаючу зацікавленість до товаровиробника-інноватора. Але факти доводять, що розробка і комерціалізація нових розробок – дуже складна і ризикована справа. На світовий ринок щорічно виводиться близько 100 тис. найменувань нових продуктів, з яких лише 2% є справжніми інноваціями, однак комерційного успіху досягають не більше 25% [2]. Згідно з результатами досліджень Р.Г.Купера , близько 75% ідей нових товарів генерується на основі аналізу потреб ринку, при цьому 75% їх ринкових невдач пояснюється в основному дією ринкових факторів. Належним їх аналізом і урахуванням на підприємствах-інноваторах повинна займатися служба маркетингу. Метою такого аналізу є виявлення існуючих ринкових можливостей інноваційного розвитку, вибір оптимальних варіантів відповідного наявного потенціалу конкретного підприємства і зовнішніх умов, визначення цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації відібраних варіантів або формування нового цільового ринку [3].

Таким чином, одну з провідних ролей у забезпеченні успіху ринкової діяльності підприємства-інноватора відіграє маркетинг. Ця роль полягає у орієнтації виробництва і збуту на більш повне ніж конкуренти задоволення існуючих потреб споживачів за допомогою різного роду інновацій [4].

На процес прийняття управлінських рішень в інноваційній діяльності впливає безліч різноманітних факторів:

- зовнішнього середовища: економічні, науково-технічні, політико-законодавчі, соціально-культурні, демографічні та природні явища, конкуренція, споживачі, посередники, постачальники;

- особливості особи, яка ухвалює рішення: вік, освіта, тип особистості, лідерські якості, навички, знання, цінності, мислення, здібності, особисті принципи, схильність до ризику та інновацій, стиль керівництва, власні цілі та переконання;

- внутрішнього середовища: цілі, мета, організаційна структура, ресурси (трудові, матеріальні, фінансові, технологічні, енергетичні, інформації), рівень технології, психологічний клімат, можливість упровадження інновацій;

- особливості кожного працівника: посада, кваліфікація, фаховість, здібності, цінності, обдарованість, навички, мислення, особистісні якості, поведінка, ступінь ризику та інноваційність [5].

Досвід розвинених країн світу свідчить про існування низки ефективних форм підтримки інноваційної сфери [6, с. 37-38]: гарантування державою позик, пільгове кредитування інноваційного підприємництва, податкові пільги щодо стимулювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, податкове списання (зменшення оподатковуваного доходу), податковий кредит (зменшення суми податкового зобов'язання), банківське кредитування, вкладання коштів у розвиток інноваційної інфраструктури, активне використання програмно-цільових методів у разі розподілу бюджетних коштів, зворотне та незворотне фінансування малих інноваційних фірм на конкурсних засадах, венчурний (ризиковий) капітал тощо. Кожна країна самостійно обирає співвідношення між зазначеними формами, як правило, ураховуючи такі принципи [6, с. 38]: 1) фіскальні преференції повинні мати прозорі критерії та процедуру отримання, стимулювати всі підприємства інвестувати у власний інноваційний потенціал; 2) використання адресної допомоги (державне замовлення, кредити, гранти, прямі інвестиції, фінансові гарантії) для підприємств, чиї проекти мають виняткове значення для економіки чи безпеки країни; 3) урахування вимог до фіскальних стимулів: простота доступу, низький рівень витрат на адміністрування з боку держави та підприємств, гарантованість отримання стимулів у разі виконання висунутих вимог, стабільність правил; обґрунтованість та юридична захищеність методів акумуляції коштів тощо. Про ефективність міжнародного досвіду підтримки інноваційної діяльності свідчить знаходження високотехнологічних корпоративних структур на вершині рейтингу найдорожчих брендів світу. Так, шість із десяти найдорожчих брендів пов’язані з виробництвом високих технологій (табл. 1).

Таблиця 1 – ТОП-10 рейтингу найдорожчих брендів світу, (складено на основі [7, с. 36])

Бренд	Вартість, млрд дол.	Динаміка по відношенню до попереднього року, + / -	Бренд	Вартість, млрд дол.	Динаміка по відношенню до попереднього року, + / -
Coca-Cola	77,8	+ 8 %	General Electric	43,7	+ 2 %
Apple	76,6	+ 129 %	McDonald’s	40,1	+ 13 %

Продовження Таблиці 1

IBM	75,5	+ 8 %	Intel	39,4	+ 12 %
Google	69,7	+26%	Samsung	32,9	+ 40 %
Microsoft	57,9	- 2 %	Toyota	30,3	+ 9 %

На нашу думку слід зазначити що, для забезпечення інноваційного розвитку України необхідно здійснити комплекс заходів, а саме: розробити та впровадити цільову комплексну державну програму інноваційного розвитку (погодження темпів і пропорції розвитку науки, технологій і виробництва; форм і джерел фінансової підтримки); забезпечити захист прав інтелектуальної власності та сприятливого клімату для створення власних наукоємних виробництв; зміцнити банківську систему; стимулювати інвестування інноваційної сфери; налагодити взаємодію державного та підприємницького секторів щодо комерціалізації інновацій; розширити міждержавне співробітництво в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності.

У наслідок недостатньої уваги до розвитку науково-технічної сфери, структурної деформованості національної економіки, домінування низькотехнологічних виробництв спостерігається недостатній рівень використання інноваційного потенціалу України. Установлено, що для здійснення інноваційної діяльності необхідно використовувати різні джерела фінансування, оскільки кожне з них має свої переваги та недоліки. Відповідно вирішення наявних проблем планування, використання та управління фінансуванням інноваційного розвитку забезпечить конкурентоспроможність національної економіки.

Таким чином можна сформулювати висновок, який передбачає, що подальші дослідження повинні бути спрямовані на розроблення теоретико-методичних засад активізації процесів фінансування інноваційного розвитку.

Література:

1. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році : щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К. : НІСД, 2012. – 256 с.

2. Сумец А. Инновации в деятельности предприятия / А. Сумец // Маркетинг и реклама. – 2006. - №11 (123) – С. 28-33.

3. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком : Навчальний посібник / С.М. Ілляшенко. – [2-ге вид., перероб. І доп.]. – Суми : ВДТ «Університетська книга»; К. : ВД «Княгиня Ольга», 2005. – 324 с.

4. Ілляшенко С.М. Актуальні проблеми товарної політики / С.М. Ілляшенко // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. – 2003. - № 1. – С. 111 – 123.

5. Колінко Н.О. Структурно-логістична схема управління інноваційною діяльністю [Електронний ресурс] / Н.О. Колінко. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ ntb/13978/1/49_329-340_Vis_727_Menegment.pdf.

6. Власова І. Особливості фінансування інноваційної сфери в розвинених країнах світу / І. Власова // Вісник КНТЕУ. – 2009. – № 1. – С. 36-46.

7. Прядко И. Ум, честность и деньги / И. Прядко // Корреспондент. – 2012. – № 40 (528). – С. 34-36.