Кулик Олег Григорович,

здобувач Академії муніципального управління

ПАРАДИГМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ АНТИКРИЗОВОЇ ПОЛІТИКИ

Значення аграрного підприємництва - не лише в забезпеченні потреб людей в продуктах харчування, але і в тому, що він істотно впливає на зайнятість населення і ефективність усього національного виробництва. В той же час одним з основних завдань аграрного підприємництва сьогодні є створення ринку інновацій, спрямованого на вирішення проблеми самофінансування і збільшення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського сектора. Виробництво конкурентоздатної продукції можливе тільки при створенні замкнутого циклу, фінальною ланкою якого є кінцевий споживач, зацікавлений в отриманні якісного продукту.

Відновлення і розвиток потенціалу аграрного підприємництва є одним з ключових напрямів економічної політики. Брак нових технологій, сучасного устаткування, фінансових ресурсів, відсутність ефективного механізму державного регулювання значною мірою ускладнюють процес реформування аграрного сектора національної економіки. Характер існуючих проблем вимагає серйозних заходів державного втручання і підтримки зацікавлених зарубіжних фінансово-виробничих структур для того, щоб здолати перешкоди, що гальмують розвиток аграрного підприємництва в країні.

Як експортер зернових, зокрема пшениці та ячменю, соняшнику, соняшникової олії, Україна займає провідне місце (входить у чільну десятку країн на світовому продовольчому ринку). Прагнення України до інтеграції у світову ринкову економіку вимагає підвищення інноваційно-інвестиційної активності на підприємствах усіх галузей національної економіки. Важливо відзначити, що функціонування вітчизняного аграрного підприємництва завжди мало важливе макроекономічне значення в економіці країни. Це пов’язане, передусім, з тим, що сільськогосподарський комплекс формує значний обсяг виробничих та фінансових потоків у країні. Причому, якщо говорити про внесок аграрних підприємств до бюджету, то частка його, за розрахунками Державного комітету статистики України, становить більше 20 % від суми чистих податків на продукцію в економіці країни. Це значно більше, ніж витрати державного бюджету на підтримку підприємств аграрного підприємництва. Крім того, аграрні підприємства забезпечують значний обсяг валютних надходжень.

У сучасних умовах розвитку світової економіки промислово розвинуті країни здійснюють перехід від індустріального типу економічного розвитку до інноваційного типу, тобто до створення саме науково-технічного, технологічного базису виробничих процесів. Для обґрунтування концептуальних основ інвестиційного розвитку аграрного підприємництва необхідно насамперед визначити основні пріоритети стратегічного розвитку галузі.

На першочерговому етапі необхідно сформувати систему економічних стосунків, що здатні забезпечити подальший інвестиційно-орієнтований розвиток аграрного підприємництва. Економічні стосунки позиціонуються в соціально-економічній системі, покликані усувати протиріччя між економічним змістом взаємодії організацій і організаційною формою реалізації інтересів в просторі. Процеси трансформації соціально-економічного розвитку носять діалектичний характер. На наш погляд, система - це безліч елементів, об'єднаних в єдине ціле загальною якістю існування зв'язків і стосунків, покликаних зберігати цілісність не лише за наявності внутрішніх, але і зовнішніх дій, сприяти її руху по наміченій траєкторії, підтримувати намічений режим функціонування, залишаючись відносно незмінними впродовж певного періоду. Йдеться про скоректований і погоджений відгук групи об'єктів на віддзеркалення мети їх спільної взаємодії - отримання корисного результату, що фокусує. Якість системи визначається наявністю в ній елементів, що забезпечують реалізацію інтересів на рівні загального, приватного, одиничного, як в теперішньому часі, так і в майбутньому, де рушійною силою є потреби, а основою задоволення інтересу є матеріальне виробництво.

Рух процесів розвитку економічних стосунків ми пов'язуємо з теорією саморегулювання конкретних систем, тобто їх здатністю реагувати на зовнішні дії за допомогою зворотного зв'язку, що здійснюється у формі само налагодження та самоорганізації. Соціально-економічна суть економічних стосунків проявляється в стимулюванні, узгодженні, поєднанні і реалізації економічних інтересів господарюючих суб'єктів, функціонування яких визначає комбінаційні можливості стосунків на усіх рівнях регулювання в локальних системах.

На наш погляд, важливо акцентувати увагу на тривалій трансформації елементів стосунків, які з одного боку, відбивають результати діяльності організацій, а з іншого - визначають їх вплив на якість життя сільського населення. Аналіз соціально-економічного розвитку локальних систем дозволив нам визначити аналогії інституціональної та інвестиційної парадигми розвитку. Виділення інвестиційної парадигми як перспективної, визначає зміщення економічних ї стосунків до внутрішнього устрою об'єкту дослідження, орієнтовані на наступні властивості: системне розчленовування проблеми, автономію відповідальності в структурі, операційну замкнутість, структурну мінливість, індикативну самоорганізацію, саморегулювання, самоврядування, якісний розвиток (рівень життя населення, якість середовища).

Це дозволяє формувати диференційовані підходи до розвитку структури елементів стосунків на різних рівнях охоплення соціально-економічної системи в сучасних умовах відтворювального процесу.