Ковальська
Н.М.
Національна
академія державного управління при Президентові України
До проблеми неперервної
професійної освіти
Постійним пошуком відповідної
організаційної структури освітньої системи та її установ, які можуть
забезпечити принцип «освіта через усе життя», займається багато науковців з кінця
ХХ та початку ХХІ століття. Нова система освіти повинна не лише надавати знання
людині, яка навчається, а й формувати потребу в неперервному самостійному
оволодінні ними, формувати вміння та навички самоосвіти, самостійний творчий
підхід до знань протягом всього активного життя. Адже в нових
соціально-економічних умовах соціально
захищеною, у зв’язку зі швидкою зміною технологій або вимог ринку праці, може
бути лише широко освічена людина, здатна гнучко перебудовувати напрям та зміст
своєї діяльності.
Освіта
суттєво впливає на класову структуру суспільства та розмиває соціальні бар’єри,
адже через її здобуття особистість підвищує свої можливості поліпшити власний
соціальний статус. Серед світових тенденцій, під впливом яких формується
професійна освіта ХХІ століття на перший план виходить перетворення системи
освіти в ефективний засіб соціальної адаптації та соціального захисту людини в
швидкозмінній ситуації. Нова парадигма освіти має бути заснована на індивідуалізації
та диференціації освіти, варіативності і альтернативності освітніх систем та
освітніх установ, гнучкості та
динамічності навчально-програмної документації, її прогностичності та
адаптивності до умов соціально-економічного середовища, які змінюються, та
індивідуальним інтересам і здібностям осіб, що навчаються. Такий підхід
спонукає до створення дійсно динамічних стандартів, які будуть визначати
стратегію і тактику управління освітою на всіх рівнях (суспільства в цілому,
регіону, галузі, навчального закладу, викладацької діяльності). Пропонується чотири основні ідеї розвитку професійної
освіти як цілісної системи, серед яких сприймання ідеї неперервної освіти як
перехід від будови «освіта на все життя» до конструкції «освіти через все
життя», адже її головний зміст це постійне творче оновлення, розвиток та
самовдосконалення кожної людини протягом всього життя. [2, с.33].
Безперервна
освіта націлена на вирішення цілком практичної задачі − досягнути більш
ефективної участі фахівця у виробництві і розглядалася як освіта лише для
дорослих, тобто навчання, донавчання та професійного самовдосконалення, яке
реалізується через різноманітні курси, післядипломну освіту та інші форми
навчання, спрямовані на оновлення, розширення та актуалізацію професійної
організації. В межах одного з визначень під неперервною професійною освітою
розуміється «відносно особистісна самостійна система, функцією якої є активна і
самостійна діяльність за власним бажанням людини, спрямована на розширення
професійних знань, на задоволення своїх професійних потреб та інтересів на
підвищення професійної майстерності» [1, с.10].
Зміст
неперервної освіти передбачає «перехід від традиційних процесів накопичення
знань до випереджуваючого відображення проблем суспільства, до вміння
саморегулювання людиною рівня своїх знань у відповідності до вимог сьогодення,
до активного перетворення людиною себе і своїх знань, до створення власної
індивідуальної системи освіти» [3, с.7]. Зважаючи на складність наукового розуміння неперервної
освіти, яка знаходиться у стадії становлення і розвитку, можна виділити, на наш
погляд, три характерні ознаки безперервної освіти: наявність потреби в
активному і самостійному підвищенні рівня професійної конкурентоспроможності за
для подальшого задоволення певних потреб; спрямованість дій на підвищення
професійного рівня незалежно від віку людини; наявність системи установ,
здатних забезпечити розширення та удосконалення професійних знань, умінь та
навичок.
На початку
90-х років 20 ст. у США робітники і службовці навчалися в середньому 14 років,
при цьому майже 24% з них закінчили коледж, 20% провчилися в коледжі від 1 до 3
років, 40% робітників мали середню освіту. Водночас для 60% усіх робочих місць
у США була потрібна вища або середня професійна освіта. Загальноосвітній термін
навчання робітників в Україні у цей період становив 9,5 років. Якщо показник
кількості студентів на 100 тис. населення США взяти як 100%, то в Україні він
тоді становив 32,7%, Франції −45, Німеччині − 49,2, Канаді −
99,6% [4, с.508].
В умовах кризи освіта дорослих набуває особливої важливості через втрату роботи
значної кількость людей, які повинні займатися власною освітою, щоб стати
конкурентоспроможними на ринку праці. Саме в цей час більшість з дорослих
(30-50 років) вважають, на найгірше вже сталося і тепер є можливість
самореалізувати все найкраще в собі, незалежно від віку та соціального часу. Сучасний
контингент освіти дорослих неоднорідний, якщо за кваліфікаційну ознаку обрати
соціальний статус тих, кого навчають, щодо зайнятості професійною працею. На
наш погляд їх можна поділити на певні категорії: частково та повністю зайняте
населення; безробітні; домогосподарки; люди «третього віку» (пенсіонери); люди
з обмеженими можливостями; люди, які в силу певних обставин змінили свій
звичайний спосіб життя.
Сучасний період розвитку суспільства посилює
роль освіти дорослих як важливого інструменту реалізації необхідних соціальних
реформ та механізм стабілізації процесів на ринку праці. Тому вона набуває
суспільно-державну значущість, яка впливає на визначення провідних принципів
освітньої політики в інтересах людини, суспільства, країни.
Література