Пугач Андрій Миколайович,

к.т.н., доцент,

Дніпропетровський державний аграрний університет

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

Зауважимо, що прикметною рисою сучасного історичного етапу, на нашу думку, є, зокрема, те, що саме реалізація економічної політики в державі не набуває статусу самодостатнього аргументу подовження й удосконалення процесів результативного державотворення. Тобто, не отримує титулу «найвагомішого» напряму загальнодержавної організаційно-управлінської та виконавчо-розпорядчої діяльності. Але цей інструментарій реалізації економічної стратегії (враховуючи неминучу необхідність цілеспрямованого забезпечення базових національних економічних інтересів) не повинен ігноруватись суб’єктами державного управління будь-якого рівня та політичної приналежності.

При цьому, зміст механізмів державного регулювання розвитку інтелектуального капіталу в аграрному секторі слід визначити за одним критерієм оцінювання результативності «вигідно – не вигідно» для економічних інтересів аграрного сектору щодо ініціювання процесів його оновлення та реструктуризації.

Вважаємо, що українське суспільство знаходиться на зламному етапі, оскільки запанував період максимального накопичення економічних загроз державності, тим більше, що маємо об’єктивні свідчення та політичні демонстрації (факти) здатності-недолугості прийнятих і реалізованих управлінських рішень, у які залучається економіка (однак, використання когнітивно-інформаційних механізмів продовжує адміністративно-силовий коригуючий вплив на всі галузі життя українського суспільства). На базі цієї форми функціонального забезпечення може виникнути новий еволюційний тип української економіки. Проте, домінування ознак суб’єктивізму у «інтелектуального чинника» сучасних державотворчих акцій каталізує перетворення економічної політики в інструмент деструктивної природи. Саме цінність подальшого існування прогресивної економічної системи держави на засадах власної повноцінної державності втрачає переконливе мотиваційне забарвлення.

Отже, засвідчимо наступний факт: цільовою функцією механізмів державного регулювання розвитку інтелектуального капіталу аграрного сектору України є узгодження складної конструкції, що поширюється на всі види економічної діяльності, населення України, зачіпає матеріальні, інтелектуальні та духовні сили, ресурсний потенціал держави, її здатності та можливості.

Залежно від завдань щодо забезпечення функціонування інтелектуального капіталу на державному рівні відбувається формування задач організації, регулювання, контролю, мотивації, планування та фінансування на всіх наступних рівнях. Тобто держава здійснює законодавчий вплив на регіони, підприємства та установи. Її основне завдання у цьому напрямку – створення ділового клімату, що сприяє розвитку приватного сектора у сфері інновацій та підвищенню конкурентоспроможності продукції. На регіональному рівні відбувається розподіл інвестицій, виділених державою для проведення інновацій, надання субсидій чи пільг підприємствам для стимулювання їх до інноваційної діяльності. Підприємства, в свою чергу, мотивують своїх працівників до творчої праці; управління та контроль здійснюються відповідно до загальної інноваційної стратегії компанії. Продуктивна діяльність фірм у цій галузі позитивно позначається на економічних показниках країни, визначає її місце у міжнародних відносинах. Така система сприятиме зміцненню конкурентного становища на міжнародних ринках, зростанню національного багатства, підвищенню привабливості економіки України та її аграрного сектору для іноземних інвесторів, і згодом можна очікувати підвищення рівня якості життя і доходів населення.

Зосередимо дослідження на уточненні функцій регулювання розвитку інтелектуального капіталу на регіональному рівні.

Ресурси інтелектуального капіталу, що традиційно визначаються як власність індивідуальних працівників, належить до реалій дії підприємств. Таке їхнє відношення до аграрного сектору очевидно занадто вузьке. Ми зацікавлені враховувати стан інтелектуального капіталу цих самих аспектів, які виявляються ключовими вимірами при конкурентній оцінці вартості підприємств. Можна його прийняти для простоти, полегшуючи ідентифікацію чинників, що формують інтелектуальний капітал аграрного сектору. Очевидно, що для регіональних одиниць залишається нездійсненним принцип цілісності лідерства, що створює якість ресурсів розвитків і їхнього ефективного використання. Регіон як територіальна організаційна форма (подібно до кожної меншої локальної спільноти на кшталт повіту, гміни) є багаторівневим складним соціально – культурним середовищем. На регіональну владу чиниться тиск з боку різних бізнес – груп і стратегій, що генеруються через автономні складові ланки. То є основним фактором впливу на політику, спрямовану на розвиток інтелектуального капіталу підприємства і аграрного сектору. Іншою є динаміка обох цих середовищ, і тим самим іншими будуть людський, а також інтелектуальний капітали, що виробляються й інтегруються в чіткі структури.