Ночовний О. В.

Полтавський національний

педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Україна

Становлення і діяльність постійних комісій Верховної Ради

Української РСР: специфіка дослідження

Останнім часом історику важко знайти тематику дослідження, яка б стосувалася суто історичної науки. Дослідник змушений залучати у своїх наукових розвідках напрацювання інших дисциплін, що дозволяє максимально об’єктивно і всебічно розкрити досліджувану проблему.

За сучасними уявленнями, історична наука представляє собою динамічну систему знань про людський досвід і, за визначенням відомого теоретика джерелознавства Я. Калакури, «складається з двох великих, взаємозумовлених і тісно пов’язаних між собою підсистем» [1, 37]. Першу (основну) формують окремі науки історичного циклу – історії політична, соціальна, економічна, гендерна, регіональна тощо. Другу (спеціальну) становлять значна кількість історичних дисциплін, що всебічно досліджують джерела, в яких відбився цей досвід (архіво-, документо-, музеє-, пам’яткознавство, картографія та ін.), а також пропонують спеціальні методики для його дослідження (наприклад, хронологія, історичні географія та інформатика, герменевтика). Кожна з цих двох підсистем має власні підсистеми. До історичної науки щільно примикають інші гуманітарні науки, які теж досліджують досвід, накопичений людськими спільнотами: соціологія, політологія, етнологія, культурологія та ін. [5, 175].

У даному контексті доречно було б задатися питанням щодо того, до якої галузі науки віднести дослідження структурних органів Верховної Ради радянського періоду історії України. Серед таких органів особливе місце належить постійно діючим комісіям, які слугували основними генераторами обрамлення у законодавчі акти рішень пленумів та зборів КПРС (КПУ). На перший погляд, дана тематика більше подібна до історії держави та права України, адже передбачає дослідження законодавчого органу держави у системі органів державної влади та управління. З іншого боку, Верховна Рада є політичним інститутом і мала б відноситися до об’єкту дослідження політичної історії. Насправді ж, питання становлення і діяльності постійних комісій Верховної Ради Української РСР лежить у міждисциплінарній площині.

На думку Г. Папакіна, історія державних установ нерозривно пов’язана з політичною історією. Держава через адміністративну діяльність своїх центральних та регіональних установ реалізує функції управління та контролю за всіма процесами життєдіяльності суспільств, тому знання історії держустанов є базовими для розуміння закономірностей та специфічних особливостей історичного процесу в цілому. Так саме вона зв’язана з економічною історією, адже економічна політика будь-якої держави реалізується через діяльність її державних інституцій [5, 176].

Дослідження Верховної Ради УРСР тісно пов’язане з історією держави і права України. Адже об’єктом вивчення у даному разі виступає один із політичних (державних) інститутів. Проте історія держави і права вивчає «еволюцію української державності у цілому; розвиток механізмів державної влади; зародження та функціонування правової системи у цілому й окремих галузей права» [4, 11]. Історії ж державних установ притаманні особливості ретроспективного аналізу, а також значно ширша джерельна база, яка враховує не лише правові та нормативні акти, але передусім діловодну документацію установи, епістолярні, мемуарні, наративні джерела, матеріали преси, що пов’язано з намаганням вивчити інститути державного управління у реальній динаміці розвитку, дослідити їх справжні, а не лише нормативні сфери впливу та компетенцію [5, 176].

У контексті розгляду функціонування постійних комісій, окрім основоположних документів, котрі визначали їх суть і призначення (Конституція, Положення про постійні комісії Верховної Ради, Регламент Верховної Ради УРСР) корисними видаються такі: діловодна документація, представлена протоколами, стенограмами та висновками засідань комісій [7]; епістолярні джерела у вигляді листів простих громадян до законодавчого органу; мемуарні – спогади державних і політичних діячів радянської доби (колишнього члена комісії, а згодом представника партійної номенклатури або ж функціонера рангом нижче), наприклад, О. Ляшка [3], Я. Погребняка [6], П. Шелеста [8] тощо. Особливу цінність становлять документи і матеріали, вміщені у періодичних друкованих виданнях доби існування Радянської України. У журналі «Відомості Верховної Ради Української РСР» був розділ, окремо присвячений діяльності депутатських комісій під назвою «У постійних комісіях». Газета «Радянська Україна», будучи друкованим органом ЦК КП(б)У та вищих органів влади і управління УРСР, надавала інформацію про вибори до Верховної Ради УРСР, її сесії, склад постійних комісій та прийняті рішення на їх засіданнях.

Історію держустанов, у даному випадку Верховної Ради, відрізняє також врахування багатоманітності економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів та взаємовпливів (приміром, взаємозв’язку держапарату з політичними партіями, громадськими організаціями) та, що особливо важливо, – надзвичайна увага до персоналістської, кадрової сторони організації діяльності конкретних установ [5, 176]. Кількісна та якісна характеристика персонального складу постійних комісій дає можливість визначити не лише продуктивність їх діяльності, а й скласти загальний портрет представника радянського парламенту, його освітньо-кваліфікаційний рівень, компетентність у вирішенні питань, віднесених до відання відповідної комісії, гендерне співвідношення у них, середній вік депутатів, їх належність до комуністичної партії, перспективи подальшої кар’єри тощо.

Сфера дослідження структурних органів Верховної Ради дуже наближена до політології та історії політичної думки. Очевидно, що спільними або близькими аспектами у даному порівнянні є предмет, а також основний понятійний апарат. Предмет політології – це аналіз політичних інститутів, інституцій держави, керівництва й управління, функціонування структурних елементів політичної системи, їх історія [2, 59].

Перелік дисциплін, котрі так чи інакше дотичні до питання становлення і діяльності постійних комісій (зараз комітетів) Верховної Ради УРСР можна продовжувати і далі. Проте очевидним залишається те, що без використання теоретико-методологічного комплексу існуючих соціогуманітарних наук дослідження внутрішньої організації державних органів (зокрема, радянського парламенту та його постійно діючих комісій), їх компетенцію, завдання, обсяги повноважень, функції, а також місце їх у системі органів влади та управління було б неможливе.

Література

1. Калакура Я. Структура спеціальних історичних дисциплін як підсистеми історичної науки / Я. Калакура // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії і методики. – Вип.11. – Ч.1. – К., 2004 – С. 37-52.

2. Кухта Б. Політологія (Історія і теорія політичної науки): Курс лекцій / Б. Кухта, О. Красівський, А. Ліпенцев – Львів: Кальварія, 2004. – 272 с.

3. Ляшко А.П. Груз памяти: Трилогия: Воспоминания. Кн. 3, ч. 1: На ступенях власти / А.П. Ляшко – К.: ИД «Деловая Украина», 2001. – 392 с.

4. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. / П.П. Музиченко – К.: Знання, 2007. – 471 с.

5. Папакін Г.В. Українське історичне інституцієзнавство: специфіка науки, джерельна база / Г.В. Папакін // Український історичний журнал. –2011. – №3. – С. 174-190.

6. Погребняк Я.П. Записки секретаря ЦК КП Украины (1971-1987 гг.) / Я.П. Погребняк – К.: «Проінформ» ФПУ, 2006. – 312 с.

7. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 1, оп. 22, спр.1-403.

8. Шелест П.Е. …Да не судимы будете. Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС / П.Е. Шелест. – М.: Оригинал, 1994. – 632 с.