Петрова Лідія Олексіївна

Студентка 4-го курсу НТУУ «КПІ», факультету ВПІ, групи СГ-01

ЕВОЛЮЦІЯ ШРИФТІВ ТА ЗОБРАЖЕНЬ ТЕАТРАЛЬНОЇ

АФІШІ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

Люди проходять повз театральних тумб, часто, навіть, не помічаючи афіш на них. Однак цей розділ плакатного мистецтва заслуговує окремої уваги та ретельного дослідження. Багато театральних афіш можна назвати шедеврами друкарства, зразками креативної реклами та зображувального мистецтва.

В своїй роботі я намагатимусь встановити значення шрифтових груп та зображувальних композицій для театральних афіш, прослідкувати їх історичний розвиток та зовнішню модифікацію в контексті потреб їхнього часу.

Прототип театральної афіші виник ще у час Давньої Греції та Риму. В Греції з’явилася приблизно в 4 столітті до н.е., Римі - у 1 столітті до н.е. Афіші давнини були двох видів: мальовані і писані. Мальовані афіші вставлялися в рами і вивішувалися біля театральних дверей. Вони ділилися на три види:

1) просте зображення сценічної маски (комічної, трагічної, сатиричної, мімічної),
2) зображення всіх масок п'єси, з'єднаних в одній рамі у формі будівлі з колонами і фронтоном,
3) зображення однієї з головних сцен драми.

В якості безпосередніх матеріальних джерел можна розглядати і стародавні театральні квитки. Як правило, вони виготовлялися зі слонової кістки. На одній стороні зображувався Аполлон Мусагет або історичне обличчя - правитель, за часів якого влаштовувалися театральні вистави. На іншій стороні - номер клина і сідалища.
      Також була реклама, що зазивала на бій гладіаторів або запрошувала купити рабів або відвідати винарню: наприклад, «Перехожий, пройди звідси до дванадцятої башти. Там Сарікус тримає винний льох. Зазирни туди. До побачення».
      Подібні оголошення на камені або міді є афішними інкунабулами. Вони були виявлені при розкопках стародавніх Помпеїв.

У всіх римських містах були встановлені так звані альбуми - стіни, вибілені вапном, часто багато прикрашені, на які червоною або чорною фарбою наносилися офіційні повідомлення, призначені для населення, в тому числі, театральні афіші з написаними великим шрифтом іменами акторів, а часто і з малюнками окремих сцен з вистав.(2)

Театральні афіша того часу розраховувалися на великий натовп людей міських вулиць, тому мала великі шрифтові композиції та виразні малюнки, які б було зручно помітити крізь щільний натовп люду.

Винаходи Епохи Нового часу дали новий поштовх розвитку театральної афіші. Винахід І. Гуттенбергом друкарського верстата в 1450 році відкриває нову еру багатотиражного друку книг і афіш, які до цих пір виготовлялися вручну. У 1482 році була видрукувана перша реклама про нове видання книги Евкліда.(2)
Винахід афіші нового часу приписується сучасникові Сервантеса - іспанському поетові Козьме д'Овієдо. Сучасні афіші набули поширення з 16 століття, насамперед у Франції (до цього часу тут вживалися короткі оголошення, які вивішували біля входу в театр і називалися панкартамі). Після Французької революції 1789 року афіша стала виконувати функцію постійного театрального сповіщення.

Спочатку на афішах поміщалося тільки назва виконуваного твору (іноді зацікавлювали викладом сюжету постановки). Імена авторів і виконавців стали з'являтися на афішах лише з 17 століття. За наявності в місті декількох театрів афіші, за взаємною домовленістю керівників театрів, розрізнялися за кольором паперу, так, наприклад, в Парижі « Бургундський готель» випускав афіші червоного кольору, «Комеді Франсез» - зеленого, «Гранд - Опера» - жовтого.[3]

В 17 віці у Європі розвивається друкарство В кінці 17 - початку 18 ст. мідна гравюра служить афішному мистецтву, яке знаходить нові форми.

Тобто на цьому етапі вже виявляються індивідуальні риси кожного театру окремо, прослідковується намагання зробити афіші своїх театрів впізнаними, не схожими на інших. Технічні засоби дозволяють великі тиражі листівок та афіш, використання не рукописних, а друкованих шрифтів, малюнків, виконаних за допомогою нових технік друку – гравюри на меді (офорта) та дереві (ксилографія), меццо-тінто, монотипії.

Афіші французьких театрів XVIII в. дають красномовні приклади таких алегоричних сюжетів. Щоб можна було відрізнити афіші одного театру від іншого, королівські театральні трупи вибирають для себе колірну гаму, в якій, відповідно, виконані і плакати.

Оскільки виробництво дерев'яних і мідних гравюр коштувало дорого, серед друкованої продукції 18 ст. знайдено мало плакатів. Також були відсутні технічні можливості виробництва афіш великого формату. [2] Ці проблеми були вирішені після винайдення в 1796 році Алоїзом Зенефельдером літографії.

Пізніше у вжиток увійшли афіші-плакати, які досягли у XVIII-XIX століттях високого художнього рівня. У міру зростання і вдосконалення поліграфічної бази в різних країнах цей рід ілюстрованих афіш отримує особливо широке поширення.

Взліт друкованого плакату відбувається вкінці 19 ст. в епоху модерну. Стиль артнуво з його вигинами, пластичними лініями, витонченими жіночими образами і квітами в повній мірі був виражений у літографських плакатах художників Жюля Шере, Альфонса Мухи, Одри Бердслея, П’єра Бонара.

У другій половині 19 століття в більшості афіш використовується велика кількість орнаментально-декоративних композицій. Виняток становлять роботи французького художника Анрі Тулуз-Лотрека. [3] Вважається, що в його роботах вперше проявилися специфічні риси плаката: узагальненість форм, гротескність, кадрування зображення, використання силуету, прийом яскравої кольорової плями.

Афіша в 19 столітті є одним з найбільш активних видів мальованої інформації та за силою впливу на психіку людини, і за своєю естетичною та художньою привабливістю.
        Існує класична схема поетапного впливу реклами на психіку людини. Вона носить назву АИДА: Attention – увага, Interest – інтерес, Desire – бажання, Action – дія.
      До рекламних текстів теж пред'являються особливі вимоги. Вони повинні містити коротку інформацію, не бути перевантаженими висновками, залучати різні верстви населення своїм простою і доступною мовою.

Афіші були на кожну виставу окремо, або на групу вистав певного театру.

На прем'єри вони складалися більш докладно: зазначалися автори, виконавці, режисери, художники, композитори, балетмейстери. Для кожного спектаклю, як додаток до афіші, в театрах (цирках, філармоніях) випускалися програми (раніше називалися афішки) з перерахуванням виконавців.[3]

       У «Петербурзькому щоденнику театрала» за 1904 рік можна прочитати про те , що в « ... Нью-Йорку і Парижі недавно з'явилися афіші , що друкуються на тротуарах і мостових валиками величезних коліс автомобіля».[1]

На початку 20 ст. з’являється тенденція до предметних, конкретних, зображень. Стилістичні особливості плакату — динаміка композиції, метафоричність образу, умовність кольору, узагальнення форм (французький художник А. М. Кассандр.). Із розвитком фотографії і кіно, розповсюджується використання фотографій на афішах.

У Радянській державі афіша стає значно лаконічнішою, часто обмежується назвами театру і вистави, іменами постановників і виконавців головних ролей. Шрифт виростає нерідко в третину листа. На афішах виникає нове компонування тексту: на зміну центрально-осьової композиції приходить асиметрія. Слова дробляться на частини, розташовуються по діагоналі, уступами і по колу - до 1917 року в театральній афіші такого не було ніколи, навіть у молодих, схильних до експериментів колективів, яким хотілося привернути до себе увагу. Хороший приклад — афіші Театру робочої молоді та студії «Семперанте», двох молодих театрів, що з'явилися після революції.

Ще одна характерна особливість цих афіш — великі літери, набрані квадратиками і трикутниками, сегментами кола, плашками, взятими із стандартної складальної каси. До цього часу для відтворення на папері букв настільки великого розміру користувалися спеціально вирізаними дерев'яними кліше. Такий прийом був витратним і вимагав багато часу. «Мозаїчний набір», що застосовувався в 1920-ті, дозволяв нескінченно урізноманітнити конструкцію тексту афіш, не затягуючи виробництва і не вимагаючи додаткових коштів. [4]

Буква сама по собі служила не лише друкованим символом, але й візуальним орнаментом. [4]

Як правило, типові шрифтові афіші друкувалися в одну, в кращому випадку в дві фарби — за винятком тих, що робилися спеціально для гастролей. [4]

Принципи створення рекламних плакатів, вироблені на рубежі 19-20 століть, застосовуються і сьогодні. Колір і чіткість ліній і раніше мають першорядне значення для сприйняття плакату «на ходу», а лаконічність і композиційна компактність залишаються найважливішими елементами сучасної афіші.

Можна зробити висновок, що театральна Афіша кожної епохи відповідала вимогам свого часу, намагалася максимально задовольнити його потреби, але в усі часи цінувалося добра читабельність шрифтів, гармонійна та виразна композиція, яка б максимально привертала увагу глядачів.

Список використаних джерел:

1. Каллистов Д.П. Античный театр, Искусство, Лен.отд., 1970, стр.25: [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.russian-globe.com/N39/Myagkova.TeatralnayaAfisha.htm

2. Витюгин. Ф. Афиша: история появления, 2010 : [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.menupnz.ru/articles/afisha/

3. Энциклопедия театра: [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://enc.vkarp.com/2011/02/15/%D0%B0%D0%B0%D1%84%D0%B8%D1%88%D0%B0/

4. Конструктивизм на марше: театральный плакат 1920—1930-х годов: [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://archives.colta.ru/docs/30640