Кріпак Інна Олегівна

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

студентка ІVкурсу історичного факультету

Політичні та соціально-економічні перетворення у східних Німецьких землях після об’єднання Німеччини.

Дослідження німецької історії традиційно посідає важливе місце серед проблем всесвітньої історії. Адже об’єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року стало епохальною подією глобального масштабу. Внаслідок цього закінчився період «холодної війни» в історії європейської системи міжнародних відносин. Інтенсивними стали інтеграційні процеси в Європі, ключову роль у яких продовжує відігравати Німеччина.

Договір «2+4» підписаний у Москві 12 вересня 1990 року в результаті переговорів за формулою «2+4» - ФРН, Німецька Демократична Республіка (НДР), СРСР, США, Великобританія, Франція - чітко визначив статус об'єднаної Німецької держави, її територію, кордони, права і відповідальність. У Європі не створювалася нова держава, а розширювалася Федеративна Республіка Німеччина, яка існувала з 1949 року. У конституційно-правовому аспекті процес об'єднання Німеччини означав, що з 3 жовтня 1990 року Німецька Демократична Республіка опинилася у сфері дії Основного Закону ФРН. Зовнішні кордони об'єднаної Німеччини були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією. Німеччина зобов'язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав. Важливе значення мала відмова Німеччини від виробництва, володіння, та розповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї. Наголошувалося, що чисельність «Бундесверу» до 1994 року буде скорочена до 370 тис. військовослужбовців, що й було зроблено.

Об'єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних справах унаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому, від чотиристоронніх угод за підсумками Другої світової війни.

Таким чином, договір шести держав - ФРН, НДР, США, СРСР, Великобританії, Франції - від 12 вересня 1990 року остаточно ліквідував ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин. Руйнування повоєнного устрою в Європі мало значні наслідки: воно не тільки привело до руйнації системи союзів країн Східної Європи і до розпуску Організації Варшавського Договору, а й стало однією з причин розпаду Радянського Союзу. Водночас процес об'єднання Німеччини за Основним Законом ФРН 1949 року і його оформлення став прецедентом у конституційному й міжнародному праві. У післявоєнній історії Європи об'єднання ФРН та НДР по суті було першим прикладом вирішення складних міжнародних проблем на основі права і закону.

Об'єднання Німеччини та розпад СРСР спричинили зміну міжнародної геополітичної ситуації. Це було обумовлено значним посиленням Німецької держави, порушенням колишньої рівноваги в європейському співтоваристві, усвідомленням керівництвом ФРН необхідності формування нових пріоритетів у зовнішній політиці.

Канцлером об'єднаної Німеччини залишився Г. Коль. Перед лідерами старої Федеративної Республіки постав ряд проблем: співвідношення рівня життя в обох частинах держави, зближення їхніх позиції щодо кардинальних міжнародних проблем, подолання ідеологічних бар'єрів, проведення діалогу про нові структури безпеки в Європі, визначення місця нового німецького утворення у військово-політичних структурах на континенті, формування його військової доктрини.

Окрім сфери міжнародних відносин, особливо складними були ті проблеми, які принесли із собою глибокі зміни в політичному, суспільному ландшафті. Розв'язання одних проблем провокувало появу інших. Головною проблемою для об'єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель: структурна перебудова, модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо, зміна системи мислення, звичок, ставлення до праці тощо. Швидко з'ясувалося, що накачування німецьких грошей в економіку, інфраструктуру колишньої НДР не буде достатнім, щоб здійснити у ній «друге економічне диво», таке, яке було у 1950 - 1960 роках у Західній Німеччині.

У 1990 - 1993 роках у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва, падіння життєвого рівня населення. Найбільш мобільна частина суспільства виїхала до Західної Німеччини, а приїжджі із Заходу дуже швидко зайняли ключові політичні, економічні та культурні позиції. Не виокремилася власна, східної еліта.

Впродовж 20 років не вдалося провести серйозної реформи німецького федералізму, її план готував лише уряд Анґели Меркель. Наступним викликом було перетворення політичної арени. Замість декількох партій із демократичними традиціями сьогодні діє багато партій, «родом» з НДР. Це спричинило те, що співпраця всередині Бундестагу стала важчою, ніж будь-коли раніше в історії ФРН. Спостерігається також послаблення центристських партій при одночасному посиленні лівого і правого крила політичної системи. Посилення радикально правих партій у Німеччині не є ізольованим явищем - подібну проблему має вся Європа. Проте з очевидних причин у ФРН це викликає значно більші побоювання. Поки що уряд у Берліні не знайшов ефективного рішення.

Усе це має негативні наслідки у вигляді значного падіння бажання громадян активно брати участь у політиці. Відразу після ліквідації НДР Гельмут Коль здійснив кардинальну помилку, багато разів повторюючи у публічних виступах, що колишня Східна Німеччина вже незабаром перетвориться на «квітнучий ландшафт», неначе можливо було повторення «економічного дива» Федеративної Республіки 1950 - 1960-х років. Модернізація східних земель, активна зовнішня політика потребували значних витрат, які в 1996 році стали відчутними для такої сильної економіки, як німецька. Зріс державний дефіцит, поширилось безробіття. Спроба виправити становище завдяки збільшенню податків викликала соціальний конфлікт. Щоправда, ФРН підтримувала Схід фінансово. Завдяки цьому було модернізовано інфраструктуру суспільства. Проте не вдалося створити відповідного достатку, відчуття колективної гідності та рівності, як у старій Федеративній Республіці. Робочі місця швидко зникли. Величезні фінансові вкладення не призвели до зниження безробіття на Сході до рівня Західної Німеччини. Високий рівень безробіття призвів до еміграції. Молоді люди переселяються в більшості випадків - на Захід Німеччини. Залишаються немолоді люди і молоді хлопці без роботи, без сім'ї. Тому радикальні партії знаходять тут найбільшу підтримку.

Хоча фінансові вкладення Заходу на Схід скорочуються, проте їх частка становить 80 мільярдів євро, що відповідає чотирьом відсоткам загальнонімецького валового національного продукту. Величезна частина грошей виплачується з заощаджень Західної Німеччини. Прийняття і підтримка 17 мільйонів східних німців є для багатої Федеративної Республіки складним завданням.

Із ситуації, що склалась, уряд Г. Коля запропонував традиційний вихід у дусі політики «консервативної революції»: зменшення витрат на соціальні потреби, суворий контроль державних витрат, стимулювання капіталовкладень за рахунок зменшення податків із заможних верств населення. Ці заходи, за оцінкою економістів і опозиції, мали сприяти пожвавленню економічного зростання, зменшенню безробіття. Проте більшість населення відмовилась підтримувати політику «затягування поясів». Це стало для канцлерства Г.Коля згубними. На виборах у вересні 1998 року перемогла коаліція, очолювана соціал-демократами. Новим канцлером Німеччини став Герхард Шредер. Часткові реформи уряду Герхарда Шредера та проведена урядом Анґели Меркель реформа системи охорони здоров'я становлять реакцію на сучасну кризу державного добробуту.

Багато східних німців сподівалися швидко і легко досягти життєвого рівня Західної Німеччини. Але розпад НДР й усього радянського табору був повним розвалом економічної системи. Сутність держави було знищено. Люди втрачали надію і віру в краще життя.

Прискорювався процес глобалізації, мільйони дешевої робочої сили і недорогої продукції загрожували промисловому виробництву, що відроджується. Це стосується як Східної, так і Західної Німеччини, що у свою чергу вселяє невпевненість роботодавцям і підприємцям.

Зміна настрою має також духовні й емоційні компоненти. Часто не вистачає взаємної поваги, визнання різних доль і життєвих шляхів. Багато людей на Заході скаржаться на похмурість і невдоволення Сходу. У матеріальному добробуті, яким вони мають ділитися з іншими, вони вбачають результат власної важкої праці. На Сході люди вважають, що їх покарано за спільне минуле країни. Зрештою їм довелося виплачувати репарації за наслідки Другої світової війни, бути під радянським правлінням на сорок років більше, ніж Західній Німеччині.

Як уже згадувалося, у 1989 році не виникла нова Німецька держава. Ліквідовано НДР, і її землі було приєднано до ФРН, запроваджено там західнонімецьку конституцію, політичну систему. Змінилася парадигма, на якій була побудована ФРН, і в цьому сенсі це був початок нової епохи.

Становище Німеччини перестало бути мінливими. Разом із Договором «2+4» остаточно були визначені кордони Федеративної Республіки Німеччини. Справжньою поразкою належить визнати те, що у 1990 році ця тема ще раз була піднята партіями під час виборчої кампанії. Змінилася форма суверенітету Федеративної Республіки. Від 1945 року над Німеччиною здійснювався міжнародний контроль. Разом із договором 1990 року Німеччина здобула частину суверенітету. Це означає, що частину суверенітету вона віддає Брюсселю.

Об'єднання Німеччини мало важливі геополітичні наслідки, але на міжнародній арені змінилося небагато. Метою Гельмута Коля було втримання політичного курсу старої Республіки при можливому впровадженні у нього нових елементів, таких як, нова східна політика. Німеччина разом з Францією стала одним з основних рушіїв інтеграційних процесів у Європі, головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи. Активно підтримувала відносини з Росією, Україною та країнами Балтії. Справжньою революцією було рішення про участь Німеччини у військових операціях в Афганістані за часів червоно - зеленої коаліції Ґергарда Шрьодера.

Після об'єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства. Поставлено питання про надання ФРН місця в Раді Безпеки ООН. У Європі ФРН стала найбільш населеною країною (80 млн. осіб) з могутнім економічним потенціалом.

Отже, об'єднання Німеччини суттєво змінило ситуацію як у самій Німеччині, так і в Європі в цілому, зумовило формування принципово нової системи міждержавних відносин на континенті. Це зумовило ренесанс національного питання та пошук шляхів досягнення політичної, економічної та культурної єдності держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Мартинов А.Ю. Об'єднана Німеччина від "Боннської" до "Берлінської" республіки (1990-2005). – К., 2006. – 447 с.

2. Миллер С., Поттхофф Х. Краткая история СДПГ. 1848-1990. – К.: Основні цінності. – 2000. – 375 с.

3. Осадчук Б. Кінець ери Коля – початок доби Шрьодера / Осадчук Б. // Час. - 1998. - 16-23 жовт. - № 2. - С. 4.

4. Павлов Н. Германия. Между Бонном и Берлином / Н. Павлов // Международная жизнь. – 2004. – №3. – С.87–98.

5. Примуш М. У формі партійної держави: ХДС і СДПН у партійно-політичній системі ФРН / М. Примуш // Політика і час. - 2001. - №1. - С. 72-77.

6. Семеній О. Політичний ландшафт ФРН напередодні великих змін / О. Семеній // Дзеркало тижня. – 2008. – №12. – С.6.