“Педагогические науки”/4.Стратегические направления реформирования системы образования.

О.І. Кьоппль

Кандидат наук з державного управління

РВНЗ КГУ (м.Ялта)

Європейський досвід розвитку системи безперервної освіти

Сучасні тенденції полікультурного освітнього процесу помітно поширюють рамкові умови освітньої діяльності. Згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО орієнтація на безперервність освіти належить до основних напрямів реформування. Саме тому одним з напрямків української державної політики сьогодні є стимулювання навчання протягом життя. Це безпосередньо актуалізує необхідність дослідження європейського досвіду з цього питання, оскільки Україна тільки починає розвиток цього процесу. Згідно з рішенням Європейської комісії навчання впродовж життя є всебічною навчальною діяльністю, яка здійснюється на постійної основі, з метою покращення знань, навичок і професійної компетенції. Тобто безперервна освіта, як елемент сучасних освітніх систем набуває все більшого значення.

Як явище, безперервна освіта бере початок у Данії, подальшого розвитку набула в скандинавських країнах, а після першої світової війни значно поширилась в Австрії та Німеччині. На сучасному етапі основним носієм безперервної освіти у Німеччині є Вечерні Народні Університети (VHS), які являють собою суспільно корисну освітню установу для дорослих та всупереч назві не є вищими учбовими закладами, але пов'язані з іншими освітніми закладами і є одним з системоутворюючих освітніх елементів, в першу чергу муніципального значення[1]. Vhs є загальнонаціональною мережею з більш ніж 1000 відділень і більш ніж 6000 філій в Німеччині. Оскільки культурний суверенітет визначається федеральною системою Німеччини, і залежить від законодавчих відмінностей федеральних земель, існують регіональні відмінності у формуванні vhs. Продовження освіти для дорослих визначається як «Продовження або відновлення організованого навчання після проходження першого етапу освіти»[2]. Сюди включаються всі заходи, які служать поглибленню, розширенню або оновленню знань, умінь і навичок людей, які завершили перший етап освіти і мають досвід роботи і родинного життя . Поняття навчання дорослих, безперервна освіта та андрагогіка, все частіше використовуються в літературі як синоніми,хоча не є такими. Само vhs, як активно практикуюча інстанція, ініціювали свого часу процеси розробки та адаптування спеціальних теорії та методів навчання, які відокремлюють навчання дорослих від навчання дітей[3].

Носіями та пропагандистами vhs виступають зазвичай місцеві органи влади, такі як муніципалітети або округа, некомерційні асоціації або декілька муніципалітетів. Залежно від розміру vhs має директора, декілька методистів, а також декілька адміністративних співробітників. Організаційною частиною освіти дорослих займається так звана служба освітнього менеджменту . Кожна vhs незалежна. Існує свобода викладання в рамках основного закону Німеччини. Проте існують національні асоціації vhs у всіх 16 федеральних землях, де регулюються спільні питання, проходять переговори на регіональному і національному рівні, та зорганізується більш тісна співпраця між окремими інститутами. Асоціації vhs пов'язані між собою центральним офісом в м.Бнн, та є по суті своєї місцевими центрами підвищення кваліфікації, які пропонують курси, одноосібні заняття, блоки семінарів, подорожи, тренінги та ін.

Народні вузи як правило фінансуються з наступних джерел:

• дотації відповідної федеральної землі;

• дотації общини;

• дотації округу;

• прибутки з плати за навчання;

• благодійні внески;

• інші джерела (наприклад дотації федеральної агенції з працевлаштування, гранти європейських соціальних фондів (ESF)[4]. Оскільки vhs повинні покривати лише частину витрат через плату за навчання, вартість курсів має бути порівняно доступної багатьом прошаркам населення.

Робочий план кожного vhs друкується двічі на рік (перед початком семестру) у великій кількості екземплярів, та висвітлюється в Інтернеті. Що з одного боку відповідає освітнім потребам населення, з іншого боку - розвиває ці потреби. Освітні пропозиції народних вузів складаються з навчальних курсів різної тривалості, та відкрити як правило для осіб віком від16 років.

Якщо узагальнити тематику курсів vhs то можна визначити наступні:

• політика – суспільство – довкілля;

• професія та праця;

• мови (радна мова та іноземні мови, інтеграційні курси для емігрантів);

• комп’ютерні курси;

• спорт та здоров'я;

• культура та дизайн;

• подорожи [5-7].

Отже, безперервне освіта розвивається в Німеччині як освіта, що має місце протягом всього життя індивідуума, і обумовлена потребою оновлення знань і навичок , необхідних на різних етапах життя. Це безпосередньо підтверджує тематика навчання. Але найбільш актуальними є пропозиції vhs, необхідні для успішної і ефективної професійної діяльності відповідно до змін соціальних і економічних умов, що висувають нові вимоги до рівня професійної підготовки фахівців.

Отже, комплекс факторів які обумовлюють необхідність постійного оновлення отриманої освіти, спонукає к оновленню знань. Це веде к коригуванню організаційної складової в системі освіти. Зміни в системі освіти вимагають навиків безперервного навчання, пізнавальної діяльності, колективних форм навчання і передачі знань. На підставі дослідження європейського досвіду розвитку безперервної освіти вважаємо важливим відмітити активну роль держави у формуванні необхідних умов сприяння та активизації контекстно-професійної підготовки фахівців на базі мережі народних вечірніх університетів. В Німеччині цю обставу підтверджено особливостями досліджених організаційних аспектів освіти дорослих. Це сприяє тому, що безперервна освіта функціонує як система національного масштабу, оскільки мережа vhs поєднує досягнення навчальних, державних та бізнес-цілей.

Література

1. Strunk, G.: Erwachsenenbildung - Begriff, Geschichte, System und Aufgabenverständnis. In: W. Sarges & R. Fricke (Hg.): Psychologie für die Erwachsenenbildung/Weiterbildung. Ein Handbuch in Grundbegriffen (S. 1-19). Göttingen: Hogrefe 1986, ISBN 3-8017-0231-6

2. Deutscher Bildungsrat (Hrsg.): Empfehlungen der Bildungskommission, Strukturplan für das Bildungswesen, Bonn 1970, S. 197.

3. Wolf, G.: Zur Konstruktion des Erwachsenen – Grundlagen einer erwachsenenpädagogischen Lerntheorie. Wiesbaden, VS-Verlag 2011, S. 54f.

4. Amt für amtliche Veröffentlichungen der Europäischen Gemeinschaften, ESF-Broschüre, Luxemburg 2007, ISBN 92-79-01391-2

5. Kuwan, H. u. a.: Berichtssystem Weiterbildung IX, Bonn 2006, S. 12.

6. http://www.ich-will-lernen.de

7. Deutsches Institut für Erwachsenenbildung, DIE (Hrsg.): Trends der Weiterbildung: DIE-Trendanalyse 2010. Bonn 2010. ISBN 9783763942428