Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка

Терновець О. М.

Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка, Україна

Психологічний аспект проблеми соціального сирітства

Соціальне сирітство – це комплексна, багаторівнева, не тільки соціальна, педагогічна, соціально-педагогічна, але і психологічна проблема.

Психологічний аспект проблеми соціального сирітства вивчають багато визначних вчених: В. Вінс, І. Галатир, І. Дубровіна, А. Мудрик, В. Мухіна, В. Ослон, А. Прихожан, В. Пушкар, С. Розум, Л. Сенкевич. Ми даний аспект будемо розглядати в контексті попередження деформацій міжособистісних відносин дитини-сироти з оточуючими людьми та середовищем. У зв’язку з цим, у сучасних психологічних дослідженнях виокремо декілька напрямів:

1) дослідження психологічних чинників соціалізації дітей-сиріт (А. Мудрик, С. Розум) розкривають психологічні механізми та особливості соціалізації дітей-сиріт під впливом різноманітних віктимогенних умов та чинників;

2) аналіз практики та особливостей особистісного розвитку дітей-сиріт в умовах інституційного виховання (І. Дубровіна, В. Мухін, А. Прихожан), свідчить про те, що виховання у спеціальних державних установах для дітей-сиріт не завжди сприяє успішній соціалізації та адаптації до життя у суспільстві їхніх випускників. Саме недоліки інституційного виховання вказують на необхідність реформування цієї системи та стимулюють пошук нових форм життєустрою, що ми спостерігаємо сьогодні;

3) аналіз значення й місця розвивального середовища в процесі навчання і виховання (Л. Виготський, Ю. Володіна, Н. Матяш, Р. Карнєєв), доводить необхідність взаємодії з соціальними середовищем при організації навчально-виховного процесу, проектування інноваційної освітнього середовища інтернатних установ, деінституціоналізацію і соціально-психологічну реінтеграцію дітей-сиріт тощо;

4) дослідження нових організаційних форм та методів життєустрою соціальних сиріт (В. Ослон, Г. Сем’я), спонукають теоретиків та практиків соціально-педагогічної роботи до розробки інноваційних моделей та технологій (форм і методів) виховання дітей-сиріт тощо.

Зазначені вище дослідження психологів свідчать про те, що діти з дитячих будинків відрізняються від дітей, які виховуються у сім’ях, передусім, у соціальному, психічному та фізичному розвитку. Розвиток соціальних сиріт поза сім’ї (в умовах притулку, дитячого будинку, інтернатної установи) має ряд негативних особливостей, які накладають відбиток на подальше життя дитини. Для більш повного аналізу зазначеного питання (психологічний аспект соціального сирітства), розглянемо особливості психічного розвитку соціальних сиріт дошкільного, молодшого шкільного та підліткового віку, з метою виявлення загальних проблем та подальшого планування соціально-педагогічної роботи.

Так, соціальні сироти дошкільного віку, як правило, потрапляють в дитячий будинок з сімей, де батьки позбавлені батьківських прав, або з будинків дитини. Дошкільний вік – це період, коли дитина вперше починає встановлювати відносини зі світом дорослих людей, проходить первинну соціалізацію. Провідною діяльністю у дошкільнят є ігрова діяльність, у якій формується характер дитини, відбуваються зміни у пізнавальній сфері. Ігрову дію породжує процес уяви і, таким чином, дитина приймає на себе роль дорослого, створює ігрову ситуацію.

Вихованці дитячого виявляють великий інтерес до дорослого, часто звертаються до вихователя, що є свідченням того, що діти явно відчувають потребу в увазі дорослого. Проте таке спілкування обмежене в умовах дитячого будинку, адже на одного вихователя приходиться ціла група дітей.

Перераховані особливості спілкування позбавляють соціальних сиріт: по-перше, важливого для психологічного благополуччя, переживання своєї значущості та цінності, впевненості у собі, що лежать в основі формування повноцінної особистості, по-друге, переживання цінності іншої людини, глибоку прихильність до людей.

Отже, для соціальної сироти дошкільного віку, дитячий будинок є родиною, а вихователь „мамою”, тому соціальним педагогам і психологам важливо будувати свою психолого-педагогічну діяльність з урахуванням вікових та психологічних особливостей дітей-сиріт [4].

Важливою ознакою молодшого шкільного віку є прихід дитини в школу, який пов’язаний з перебудовою всієї системи відносин дитини з дійсністю, зміни його життя і діяльності. Але для дітей з дитячого будинку цей період – ще й перехід з однієї закритої установи до іншої. Ці зміни в житті дитини обумовлюють серйозні перебудови в системі її відносин з дорослими і однолітками. Новий статус у суспільстві полягає в тому, що в дитини, по-перше, з’являються обов’язки перед школою, по-друге, дитина повинна адаптуватися в новому будинку, у новій „сім’ї” і від того, наскільки успішно пройде адаптація, залежить подальше життя дитини в соціумі.

Провідною діяльністю молодшого школяра є навчальна діяльність. У цієї категорії дітей, як правило, не сформований мотив до навчальної діяльності, недостатньо розвинена здатність планомірно досліджувати предмети, явища, виділяти їх властивості. Дефект сприйняття може мати наслідки не тільки для навчання в школі, але і для загального психічного розвитку дитини. Головне у навчальній діяльності – уміння при виконанні завдання орієнтуватися на визначений загальний спосіб дії. У дітей-сиріт таке вміння не сформовано, у них недостатньо розвинене логічне і наочно-образне мислення. Соціальні сироти більш агресивні, частіше прагнуть звинуватити оточуючих, не вміють і не бажають визнавати свою провину, тобто по суті в них домінують захисні форми поведінки в конфліктних ситуаціях і нездатність конструктивно вирішувати конфлікт [4].

Таким чином, можна виділити дві особливості в спілкування вихованців дитячого будинку з дорослими: з одного боку, напруженість даної потреби, а з іншого – примітивність і нерозвиненість форм спілкування. Мотиваційні переваги визначаються особливостями спілкування з дорослими, важливим для них є ласка, схвалення вчителем або вихователем.

Підлітковий вік належить до числа перехідних і критичних періодів онтогенезу. Цей особливий статус віку пов’язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку підлітків, їх прагнення долучитися до світу дорослих, орієнтацією поведінки на норми і цінності цього світу. Підліток, який виховується в умовах дитячого будинку, складніше проходить (переживає) даний етап. Його починає бентежити, що він з дитячого будинку, він намагається відокремитися від групи дітей та як можна рідше згадує про те, що він соціальна сирота – усе це позначається на загальному розвитку дитини.

У підлітковому віці особливості психічного розвитку соціальних сиріт проявляються в першу чергу в системі їх відносин з оточуючими людьми. До 10-11 років у підлітків формується ставлення до дорослих і однолітків, їм властиві вибухи емоцій – бурхлива радість, гнів, відсутність глибоких, стійких почуттів.

Спілкування вихованців дитячого будинку один з одним має також свою особливість, а саме у спілкування переважає займенник „ми”, весь світ діти ділять на „своїх” і „чужих”. Ще одним аспектом є те, що у дитячому будинку дитина постійно спілкується з однією і тією ж групою однолітків. Таку безумовність в спілкуванні з однолітками в дитячому будинку, можна розглядати, з одного боку, як позитивний фактор, що сприяє емоційній стабільності, захищеності, а з іншого – подібні контакти не сприяють розвитку навичок спілкування з однолітками.

Таким чином, підлітковий вік – це складний період для дітей-сиріт. У вихованців дитячого будинку труднощі в спілкуванні з однолітками обумовлені низьким рівнем комунікативних навичок, неадекватністю емоційних реакцій, ситуативністю поведінки, нездатністю до конструктивного вирішення проблеми тощо [4].

Отже, аналізуючи психологічний аспект проблеми соціального сирітства, ми розглянули особливості психічного розвитку соціальних сиріт дошкільного, молодшого шкільного та підліткового віку й виявили загальні проблеми їх розвитку. На підставі цього можемо зробити висновок: чим раніше дитина відривається від сім’ї, тим більше в неї виражені деформації за всіма напрямками психічного розвитку: бідність емоцій, труднощі в спілкуванні та адаптації в соціумі, пасивність, апатія, інфантилізм, неприйняття себе як особистості, перевантаженість негативним досвідом (у дітей немає зразків позитивної поведінки, цінностей сім’ї), гіперактивність із відходом у асоціальну і кримінальну діяльність тощо.

Література:

1. Вінс В. А. Психологічні особливості переживання вікової кризи підлітками школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : дис. … кандидата псих. наук : 19.00.07 / Вікторія Анатоліївна Вінс. – Київ, 2003. – 172 с.

2. Дубровина И. В Психическое развитие воспитанников детского дома / Под ред. И. В.Дубровиной, А. Г.Рузской. – М. : Педагогика, 1990. – 264 с.

3. Палиева Н. А. Воспитание и личностное развитиедетей-сирот в условиях альтернативніх форм жизнеустройства : дис. … доктора пед. наук : 13.00.01. / Надежда Андреевна Палиева. – Ставрополь, 2008. – 454 с.

4. Цареградская А. С. Социально-психологические особенности детей, воспитывающихся в условиях детского дома [Электронный ресурс] / Цареградская А. С. – Режим доступа : http://festival.1september.ru/articles/551332/