Кулікова О.Ю., Куликова В.Г.

Київський Університет імені Бориса Грінченка, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”

Особливості епістолярію Б.Д. Грінченка

(лінгвокомунікативний аспект)

У сучасному мовознавстві лінгвокомунікативний аналіз епістолярію є актуальним питанням, яке привертає увагу лінгвістів багатоплановістю дослідження. Лист як один із різновидів епістолярного тексту характеризуються своєрідною структурно-композиційною й стилістичною організацією, яка впливає на процеси розуміння адресатом задуму письменника.

Метою роботи є визначення структурно-композиційних, лексичних та стилістичних характеристик епістолярних текстів на матеріалі “Листів з України Наддніпрянської” Б.Д. Грінченка [2].

Найвиразніше риси епістолярного жанру проявляються у листах. Листування є однією з форм мовного спілкування людей у сфері побуту, особистого життя, виробничих відносин чи ділових стосунків. Лист – це “витвір мовленнєвотворчого процесу, закріплений у певній семантико-значеннєвій структурі й об’єктивований у вигляді письмового звернення автора до реципієнта” [3, с.7].

Комунікативний підхід до вивчення епістолярних текстів дозволяє виявити основні чинники, що визначають головні особливості листів: 1) часовий і просторовий параметри; 2) фактор мовної особистості адресанта й реципієнта; 3) комунікативна ситуація, мета спілкування; 4) мовна компетенція комунікантів; 5) сфера комунікації, репрезентована офіційним чи приватним листуванням; 6) структурно-семантичні чинники, до яких належать композиція, розміщення частин, обсяг повідомлення, характер інформаційних стратегій тощо. Саме сукупність усіх цих компонентів, а також соціальноісторичні та культурні чинники, регулюють відбір мовних одиниць та структуру твору з метою впливу на адресата відповідно до комунікативних завдань автора.

Крім цього, епістолярній комунікації притаманні власні специфічні умови. Так, комуніканти позбавлені безпосереднього взаємних зорового й слухового контактів і не мають можливості спостерігати за реакцією на отриману інформацію. На оформлення листів впливає часова та просторова відстань, вони не доповнюються паралінгвістичними елементами на відміну від текстів розмовного мовлення. Листування вирізняється меншою спонтанністю у порівнянні з усним мовленням, воно є більш відредагованим, підготовленим, особливо це стосується письменницького епістолярію. Створення таких текстів “відбувається у значній відповідності з кодованою нормою (наскільки володіє нею автор тексту)” [1, с.7].

Особливе місце в українському епістолярії, з одного боку, та у розвитку й становленні національної свідомості, з іншого, займають “Листи з України Наддніпрянської” Б.Д. Грінченка. Це була полеміка, що спалахнула між Б.Грінченком і М.Драгомановим у формі безадресних листів-дописів на сторінках галицько-буковинських видань початку 90-х років XIX ст.

Власне, в своїх перших дев’яти листах Б.Грінченко не дискутував безпосередньо з М.Драгомановим. Головним для Грінченка було зробити критичний огляд тогочасного стану справ українського національного відродження, а також висловити думки і прагнення щодо активізації боротьби за українську національну справу. Лише з десятого листа Б.Грінченко починає полеміку безпосередньо з М.Драгомановим, критично поставившись до його статті “Література російська, великоруська, українська і галицька”. Саме полемічний характер “Листів” дав можливість обом авторам висловити чимало мудрих і цінних думок, які і тепер звучать надзвичайно актуально.

Дослідження структурно-композиційних та лексико-стилістичних особливостей “Листів з України Наддніпрянської” Б.Д. Грінченка дозволив нам виявити, що композиція цих листів не є типовою, оскільки не має двокомпонентної структури. Початкові формули-звертання і закінчення у листах відсутні. Вони починаються з основної частини – інформації, фактичного матеріалу, представленого, у даному випадку, у формі безадресних листів-дописів, що не мають конкретного адресата. Це зумовлено тим, що листи Грінченка були не приватного характеру, а призначалися для загального прочитання і були розміщені на сторінках галицько-буковинських видань початку 90-х років XIX ст. Присутність лише другого компонента й зумовлює композиційну особливість листів та визначає їх стилістичні особливості.

Більша частина опрацьованих листів Б. Д. Грінченка мають директивний характер, який полягає у спонуканні реципієнта до певної дії або поведінки. Це виражається такими дієслівними конструкціями: мусимо сказати, мусимо боротися, мусять дбати, мусять помиритися, повинні брати, треба робити та дієсловами наказового способу: стережіться, згадайте.

Але ж се ще буде. А поки що — кажу — все це навіть не дивує, а де вже там, щоб обурювало! А мусить дивувати, мусить обурювати! Мусимо сказати голосно нашій молоді: дивіться, як не треба робити! Дивіться і згадайте поетове слово про тих перевертнів, що пособляють і останню полатану сорочку здирати з матері-України! Стережіться такого, стережіться зради, бо немає і не буде більшого гріха над зраду!

Директива в листах виражена в досить м’якій та ненав’язливій формі. Автор спочатку подає обґрунтовані роздуми і міркування, а спонукання до дій та вказівки розміщує в останніх абзацах листів. Такий спосіб викладу матеріалу викликає менший супротив у реципієнта, що дозволяє адресанту досягти своєї мети. Це свідчить про освіченість автора листів і його вміння психологічно вливати на читача.

Епістолярію Б.Д. Грінченка притаманні складні синтаксичні конструкції різних типів. Так, листи насичені питальними конструкціями, які стоять і на початку, і в середині, і в кінці тексту й майже не вимагають конкретних відповідей, адже адресант, поставивши питання, сам відповідає на нього. В такий спосіб Б.Д. Грінченко звертає увагу на найболючіші проблеми тогочасного суспільства, пояснює їх причини і намагається вірішити.

Що з сього виходить? Те, що мужик переймає у пана (звісно, скільки може й розуміє) позверховність і, звісно, вкупі з нею і такі гарні речі, як розпуста і т. ін. А проте, власне, і не в панів він се переймає: до пана все ж через лад високо задля нього. Тим переймання йде від лакеїв та від куховарок.

Що ж робить інтелігенція в сей час? Три речі: або нічого не робить, а тільки “заживає життя”, або змосковлює народ, або, в ліпшому випадкові, згорне руки й каже зітхаючи: нічого не вдієм — так уже нам судилося: москалями статися.

Найчастіше носіями питання виступають питальні слова (займенники, прислівники, частки): що, чому, відкіля ж, як, як же, хіба, скільки.

Але відкіля ж се? Чому ми не досягнемо хоч такої-сякої гармонії в поглядах та в учинках, хоч такої-сякої солідарності? Насамперед, мабуть, тому, що українець взагалі натура індивідуалістична…

Велика кількість окличних речень відображають психологічний настрій автора. За їх допомогою Б.Д. Грінченко передає переживання, тривогу за народ, обурення ситуацією, заклик до дій.

Але ж се ще буде. А поки що — кажу — все це навіть не дивує, а де вже там, щоб обурювало! А мусить дивувати, мусить обурювати! Мусимо сказати голосно нашій молоді: дивіться, як не треба робити! Дивіться і згадайте поетове слово про тих перевертнів, що пособляють і останню полатану сорочку здирати з матері-України! Стережіться такого, стережіться зради, бо немає і не буде більшого гріха над зраду! Немає і не буде більшого грішника, як той, хто продав свій рідний край!...

Листам Б.Д. Грінченка характерна велика кількість вставних слів і конструкцій, якими автор виражає своє ставлення до висловлюваного або ставлення інших, враження, оцінку. Так, у листах наявні слова, що виражають:

– оцінку вірогідності повідомлюваного:

Те, що мужик переймає у пана (звісно, скільки може й розуміє) позверховність і, звісно, вкупі з нею і такі гарні речі, як розпуста і т. ін.

Але оце ще нечувана річ: ми чули (і, здається, сьому правда), що в тому комітеті, що завідував усім святкуванням, був членом один з тих, хто звав себе досі українським патріотом і працював (хоча і по-московському) в літературі начебто задля вкраїнської ідеї;

– емоції мовця:

Ні, се було нове сонце, се був новий світ!.. Та, на лихо, — ненадовго...

А шкода, велика шкода, що так сталося з “Крашанкою”!;

– зв’язок думок, послідовність викладу:

От, наприклад, уся наука в нас, навіть рідна історія — по-московському.

Насамперед мушу зауважити, що я ніяк не можу згодитися з давно вже висловленою відомою думкою, мовбито Котляревський зневажав українську народність, глузував з неї, бо глузував з українського мужика;

– джерело повідомлення:

Кажуть, ніби вся сила сидить в “культурі центрів” і ті центри все поглинуть... і т.д. і т.д. без краю.

Часто вживаються конструкції, які активізують увагу реципієнта: хоча не можна не сказати, треба звернути на них увагу.

Вставні слова, які використовує автор, конкретизують висловлювання, створюють динаміку всього, що пише Б.Д. Грінченко.

У приватному побутовому листуванні, яке близьке до розмовного мовлення, окрему групу утворює розмовно-просторічна лексика, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком грубуватості, фамільярності…

Оскільки листи Б.Д.Грінченка були не сімейно-побутовими, а несли соціальний (суспільний) характер листів-роздумів, листів-ініціатив, і їх зміст був присвячений проблемам України, зокрема статусу мови, то вживати розмовно-просторічну лексику автор собі не міг дозволити. Натомість дуже вдало використовуються письменником іншомовні запозичення, що свідчить про освіченість автора:

Тут, звісно, на поміч збирались і “общерусский великий народ”, і “указания истории”, і “общерусская культура”, і “гром победы, раздавайся”, — і всякі інші такі прегарні історії, вживані, звичайно, тоді, коли треба вчинити який компроміс.

Письменник у своїх листах використовує багато росіянізмів, але завжди подає їх в лапках. Це зумовлене тим, що автор безпосередньо у листах відстоює права рідної мови і написання росіянізмів в іншій формі є некоректним:

Перші обмосковлюють нас во ім’я “єдінава нєдєлімава русскава народа”...

Се була “эпоха великих реформ”, як звуть той час москалі, се був кінець 50-их і особливо початок 60-их років.

Отже, мовні особливості епістолярію Б.Д. Грінченка зумовлені, перш за все, специфікою “Листів з України Наддніпрянської”. Це соціальні листи, в яких розгортається полемика щодо проблем тогочасної України. Композиція листів Б.Д. Грінченка є нетиповою, оскільки не має двокомпонентної структури, зокрема, відсутні початкові формули звертання і закінчення. Крім того, листи носять директивний характер, що виражається специфічними дієслівними конструкціями. Вони побудовані за допомогою складних синтаксичних конструкцій, насичені запитальними, окличними реченнями, а також риторичними запитаннями. Листам притаманна велика кількість вставних слів, які конкретизують думки та ставлення автора до висловлюваного, іншомовна лексика та росіянізми.

Література:

1. Григорьева А.С. Статистическая структура русского эпистолярного текста (лексика частных писем): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.21 / ЛГУ им. А.А.Жданова. – Л., 1981. – 19 с.

2. Б.Д. Грінченко. Листи з України Наддніпрянської / Текст. – http://litopys.org.ua/drag/drag204.htm

3. Комарова С.И. Функционирование перифразы в эпистолярном стиле вт. п. ХVІІІ века: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т. – Днепропетровск, 1990. – 17 с.