Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Шумченко Т.І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Морфологічний спосіб номінації у французькій мові

Багатий лексичний фонд французької лексики на позначення назв рослин може служити одним із джерел і пізнання реалій матеріальної та духовної культури французького народу [1; 4; 6]. Ботанічна номенклатура – невід’ємна частина лексичної системи кожної мови. Номенклатурний блок, у свою чергу, представлений науковими та народними назвами рослин.

Аналіз ботанічної французької лексики дозволив класифікувати назви рослин за відповідними лексико-семантичними ознаками у дві великі групи – нижчі та вищі рослини. Було встановлено, що наукова ботанічна номенклатура характеризується бінарною системою запису.

Слід зазначити, що будь-яка рослина не обмежується лише науковою назвою, проте має кілька варіантів народних, загальновживаних найменувань, що викликає явище синонімії в ботанічній лексиці.

У процесі розвитку суспільства в різні епохи формувалися нові реалії. Поява нових предметів, явищ або процесі завжди вимагало адекватного відображення всього спектру притаманних їм властивостей на лінгвістичному рівні [2; 3]. Номінація як одна зі складових сучасної лінгвістики охоплює всі сфери людської діяльності, в тому числі й ботанічної системи.

На думку І.А. Цимбової, морфологічний спосіб номінації лексичних одиниць є одним з найпродуктивніших методів збагачення словникового складу мови. Морфологічна будова слова є результатом тривалого історичного розвитку мови. Деякі слова зберігають свою будову з найдавніших часів, а в інших словах, навпаки, спостерігаються зміни на морфемному рівні [5, с. 102]. Отже, до морфологічного способу творення слів належить афіксація (суфіксація, префіксація, префіксально-суфіксальний спосіб) та словоскладання.

Внаслідок аналізу французької ботанічної лексики можна дійти висновку щодо домінування суфіксації як найпродуктивнішого способу творення французьких флоронімів. Не виявлено застосування префіксально-суфіксального методу у творенні назв фітонімів. Причина такого неефективного словотвору пояснюється тим, що наукові назви мають чіткі міжнародні правила щодо написання флоронімів, а народні назви рослин повинні містити прості компоненти, які людина швидко могла б запам’ятати і використовувати у своєму житті.

Слід зазначити, що основною таксономічною категорією ботанічної систематики є вид, який поєднує популяції екземплярів, які характеризуються рядом спільних морфофізіологічних ознак і сукупно займають суцільний ареал. Назви видів рослин є біномінальними, тобто вони складаються з двох слів: назви роду і видового епітета. Назви родів рослин, як правило, є іменниками однини, а видові епітети виражені найчастіше прикметником, рідше іменником та числівником.

У сучасній французькій мові словоскладання є живим, продуктивним способом словотворення. Під словоскладанням ми розуміємо такий спосіб творення слів, при якому дві і більше основ поєднуються в одне слово. Особливістю словоскладання у французькій мові є той факт, що з’єднуються не основи, а слова, між якими існує сурядний або підрядний зв'язок.

Отже, внаслідок аналізу структури французьких фітонімів, було встановлено, що найпродуктивнішою структурою утворення назв рослин є двокомпонентні моделі.

Серед флоронімічних словосполучень було виявлено три, чотири, та п’ятикомпонентні складно-структурні утворення.

Таким чином, внаслідок дослідження було визначено морфологічні та словотворчі особливості номінації французької фітонімічної лексики. Було встановлено, що найпродуктивнішим способом утворення назв рослин є суфіксація, натомість, префіксальний метод та парасинтез виявилися неефективними. Аналіз флоронімів показав, що окремі класи та родини квітів, дерев чи грибів відрізняються словотворчими суфіксами. Це пояснюється тим, що наукова класифікація рослин має чіткі правила для утворення та написання фітонімів, які не повинні бути порушені.

Дане дослідження дало змогу виявити структурні особливості французьких рослин. Так, було визначено, що назви рослин найчастіше утворені двома (іменник-прикметник) або трьома компонентами (іменник-прийменник-прикметник).

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека /Н.Д. Арутюнова. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 896 с.

2. Винокур Г.О. Культура языка / Г.О. Винокур. – М.: Просвещение, 1989. – С. 132.

3. Карасик В.И. Культурные доминанты в языке / В.И. Карасик // Языковая личность: культурные конспекты. – Вологоград-Архангельск, 1996. – 14–57.

4. Маслова В.А. Лингвокультурология : учеб. пособ./ В. А. Маслова. – М.: Изд.центр «Академия», 2001. – 208 с.

5. Цыбова И.А. Французский язык. Словообразование / И.А. Цыбова. – М.: Московский лицей, 1996. – 127 с.

6. Чумак В.В. Хроніка / В.В. Чумак // Мовознавство. – 2002. – № 1. – С. 78.