Филологические науки/3.Теоретические и методологические проблемы  исследования языка.

Канд. філол. наук, доцент, Іовхімчук Н.В.

Східноєвропейський національний

університет імені Лесі Українки, Україна

Проблема символу в мові

українського пісенного фольклору

В українських народних піснях номінації простору здебільшого мають символічні значення. У зв’язку з цим проаналізуємо інтерпретації символу, який у світовій теоретичній думці віддавна досліджували в межах естетики та поетики. Фольклорні символи й символіка мають власну специфіку як поняття світоглядні, формотворчі, стилістичні, що генетично виникли з міфології, з початку розвитку мови У межах того чи іншого фольклорного жанру, який формувався в різні часи й відобразив різні етапи народнопоетичного світорозуміння, вони своєрідні. М. К. Дмитренко звернув увагу на те, що символи та символіку тлумачать на побутовому, філософському, естетичному, психологічному, мовознавчому, містично-окультному й інших рівнях. Розуміння символу і символіки має власну специфіку в фольклористиці, адже фольклор – найбагатша універсальна художня система, вид мистецтва, де символи – основа й вершина, а водночас і спосіб творення цієї основи й спосіб досягнення вершини” [9, с. 3].

Вивчення української фольклорної символіки розпочалося в першій половині ХІХ ст. Важливі міркування з цього питання знаходимо у працях О. О. Потебні, М. О. Максимовича, М. І. Костомарова, І. І. Срезневського. Зокрема, М. І. Костомаров подає таке визначення: „Символ – це образне вираження моральних ідей через фізичну природу, причому цим предметам надається більш чи менш визначна духовна властивість” [4, с. 121].

Значний внесок у дослідження системи символічного відображення світу, народної символіки, збереженої в мові фольклору та міфології, здійснив видатний дослідник О. О. Потебня. Він розумів специфіку усної народної творчості як традиційного мистецтва, своєрідного образно-символічного відображення дійсності. Учений розглядав мову фольклору в руслі психологічного напряму в мовознавстві, створивши цілісну теорію образного слова. Етнолінгвістичний підхід, з’ясування природи поетичного слова-символу стали визначальними в його працях . О. О. Потебня, підтримав погляди В. фон Гумбольдта, про тісний зв’язок мови й мислення, їхню національну специфіку. Мовознавець розкрив особливості форм художнього поетичного мислення, що відбувається за допомогою образів-символів, отриманих унаслідок сприйняття навколишнього світу.

Мова народної пісні та її художньо-образної системи привертають увагу й сучасних лінгвофольклористів. Дослідження мови української народної пісні та її символіки, знаходимо у працях С. Я. Єрмоленко, О. І. Дея, В. В. Кононенка, З. С. Василько, Н. О. Данилюк та ін. Більшість дослідників спирається на теоретичні положення О. О. Потебні. Відомо, що походження символу, фольклорної символіки вчений пояснював через закономірності розвитку мови. Оскільки мова – не лише матеріал, а й сама поезія, то „символізм мови […] може бути названий її поетичністю” [6, с. 4–45].

У науці прийнято розмежовувати поняття образу та символу. Зазначимо, що О. О. Потебня розумів символ досить широко, зближуючи поняття символу й образу, але не ототожнював їх. Учений підкреслював одну із властивостей образу бути символічним, тобто бути знаком певного значення, смислу. Художній образ – символічний, але не кожен символ є художнім образом.

На думку Ю. М. Лотмана, будь-який символ – це образ (і будь-який образ є, хоча б деяким чином, символом). Однак якщо категорія образу передбачає предметну тотожність самому собі, то категорія символу акцентує на виході образу за власні межі, на присутності певного змісту, який злитий з образом, але не тотожний йому. Дещо інакше тлумачить символ О. Ф. Лосєв: „Якщо ідейна образність речей – це їхнє поетичне відображення, перед нами реалістичний образ чи тип. Якщо ця ідейна образність розглядається сама собою як самодостатня дійсність, – перед нами метафора. Якщо вона тільки ще принцип породження якоїсь дійсності, не поданої прямо і безпосередньо, а лише такої, що створює велику змістову перспективу, – перед нами символ” [5, с. 31].

С. Я. Єрмоленко розуміє народнопісенний символ із погляду лінгвофольклористики як „слово, яке завдяки традиційному вживанню в фольклорних формулах, завдяки стійким асоціаціям набуває додаткового узагальненого значення, додаткової емоційної оцінки. Зміст його прочитується однозначно незалежно від контексту” [2, с. 21]. Слід зауважити, що слова-концепти з просторовим значенням у художньому творі також мають символічні значення. Тому простір і час – це важливі характеристики світу, що „забезпечує цілісне сприйняття художньої дійсності їх об’єднуючим композицію твору” [8, с. 488].

Найвиразніша риса фольклорного словника – символічність і абстрактність. Лексеми, що входять до цього словника, майже втрачають номінативне значення і набувають нового змісту в межах іншої системи, пов’язаної безпосередньо з картиною світу. Наприклад, хата, дім – не тільки позначають житло, й центр свого світу, замкнений, захищений простір, що забезпечує при цьому вихід назовні й контакти із зовнішнім світом. Колодязь – не лише водний резервуар, а межа свого й чужого світу. Б. М. Путілов зазначав, що фольклорна картина світу створена внаслідок семантичного перекодування нефольклорного матеріалу (міфологічного й етнографічного) через систему фольклорних кодів шляхом узагальнення, типізації і перекладу культурних смислів на мову поетичної символіки [7, с. 122].

В українському пісенному фольклорі образи-символи – це особливий спосіб відтворення дійсності. Тому художньо-словесний символ певним чином відображає народні уявлення про простір. Слова-символи пісенного фольклору відтворюють різні етапи формування народнопоетичного сприйняття категорії простору. У пісенних текстах символи корелюють із контекстом ритуальної, етнографічної української культури. На думку В. В. Кононенка, образно-символічного змісту набувають передовсім назви на позначення явищ і предметів повсякденного життя, що відбивають прикмети навколишнього середовища, побуту, культури, традиції та звичаї. Показово, що носіями відповідних символічних категорій часто виступають назви не абстрактних понять, а реалій, які повсякчас супроводжують людину. Дослідник пише, що „словесний символ лише умовно передає відношення між означуваним і тим, чим він означується, або відповідає тільки одному означуваному, отож мотивує своє значення не шляхом переносу (точніше, передовсім не через нього), а через фонові знання, мовні пресупозиції. Категорія символу виявляє свій зміст і наповнення завдяки активній дії багатьох власне мовних і головне – позамовних (національних, культурних, соціальних, релігійних та інших) чинників, що визначають його розуміння всіма членами даного соціуму” [3, с. 3–5].

З. С. Василько прийшла до висновку, що в народнопоетичній мові „символ як універсальне загальнофілософське поняття стає фактом відповідної словесно-художньої реальності. Він не затемнює реалізму відображення об’єктивних речей у людській свідомості, образного відтворення дійсності. Навпаки, будь-яке відображення тільки й можливе із застосуванням ірраціональних і трансцендентних моментів. Однією з визначальних характеристик символу є його непряма співвіднесеність із конкретним денотатом. Тобто символ-номінант завжди вказує на об’єкт, явище, які мають переважно інший лексичний код і своєрідно вписуються у світ денотатів. Символізовані лексеми, що функціонують у фольклорі, становлять багату та складну систему, якій притаманні різні типи відношень: парадигматичні, синтагматичні, фразеотворчі. Парадигматичні відношення реалізуються на рівні ідеографічних мікрогруп – тематичних рядів і груп, семантичних полів” [1, с. 13].

Отже, в українському пісенному фольклорі образи-символи відображають народні уявлення про простір. Слова, що входять народнопісенного словника, майже втрачають номінативне значення і набувають нового символічного змісту.

Література

1. Василько З. С. Символізація значення слова в українському фольклорному мовленні (на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях) Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / З. С. Василько; НАН України. Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 20 с.

2. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності / С. Я. Єрмоленко . – К. : Довіра, 1999. – 430 c.

3. Кононенко В. І. Символи української мови / В. І. Кононенко. – Івано-Франківськ : Плай. – 1996. – 272 с.

4. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики та літературознавства / М. І. Костомаров – К. : Либідь, 1994. – 383 с.

5. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. Труды по языкознанию / А. Ф. Лосев. – М. : Изд-во МГУ, 1982. – 479 с.

6. Потебня А. А. Слово и миф / А. А. Потебня. – М. : Правда, 1989. – 623 с.

7. Путилов Б. Н. Фольклор и народная культура / Б. Н. Путилов. – СПб. : Наука, 1994. – 238 с.

8. Роднянская И. Б. Художественное время и художественное пространство / И. Б. Роднянская // Литературный энциклопедический словарь. – М. : Советская энциклопедия, 1987. – С. 487–489.

9. Українські символи / [М. Дмитренко, Л. Іваннікова, Р. Лозко, Я. Музиченко, О. Шалак] – К. : Народознавство, 1991. – 140 с.