Филологические науки/7. Язык, речь , речевая коммуникация

Ринда І.В. Боднар А.М.

Хмельницький спеціалізований ліцей-інтернат поглибленої підготовки в галузі науки, Україна

Порівняльна характеристика систем вокалізму української та англійської мов

Кожна мова має свої особливості – починаючи із фонетичного рівня і завершуючи синтаксичними конструкціями. Досліджуючи свою рідну мову та вивчаючи паралельно іноземну, завжди виникає бажання проводити між ними паралелі, об’єднувати якісь певні спільні риси, протиставляти відмінні. Кожна мова також має і свою фонологічну систему, що певною мірою відрізняє її від інших. У зв’язку з цим актуальним є поняття артикуляційної бази. Артикуляційна база – типові положення і система рухів мовних органів.

Говорячи про систему фонем будь-якої мови, треба розуміти, що всі її одиниці взаємно пов’язані і протиставлені. Виявлення цих відмінностей можливе завдяки виведенню певних типових артикуляційних і акустичних ознак звуків, які дозволяють розрізняти, упізнавати протиставляти їх. Саме ці ознаки на фонологічному рівні і називають диференційними (від лат. differentia "різниця, відмінність") – розрізнювальними

Фонемний склад української мови – 38 фонем: з них 32 приголосні та 6 голосних. В артикуляційному аспекті для української мови найважливішими є такі ознаки:
1. Місце творення – ряд. Місце творення голосних визначається за рухом язика в горизонтальній площині. Умовно місце творення розділяють на три ряди – передній ([і], [и], [е].), середній (немає) та задній ([у], [о], [а].).
2. Спосіб творення – ступінь підняття. Спосіб творення голосних визначається за рухом язика по вертикалі, враховується ступінь підняття язикової спинки до піднебіння. [Мойсієнко, 190] Існують голосні високого ступеня підняття, високо-середнього, середнього та низького.
3. Огубленість. Огубленість (лабіалізація) - результат специфічної губної активності - губи випинаються наперед і заокруглюються. [Мойсієнко, 191] Виділяють лабіалізовані голосні і не лабіалізовані.
4. Відкритість/Закритість. Визначається за більшим чи меншим розкриттям ротової порожнини, спричиненим роботою нижньої щелепи. [Мойсієнко, 191]. За цією ознакою виокремлюють відкриті і закриті голосні.
Окрім артикуляційного аспекту важливим для мовознавців є і акустичний. Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх звучання. Акустика – це фізична галузь, яка вивчає пружні коливання та хвилі, процеси збудження та розповсюдження коливань, їх взаємодію з фізичною матерією [Н.Плющ, 78]. В акустичному аспекті для української мови найважливішими є такі ознаки:
1. Компактність/дифузність.
2. Бемольність/небемольність. Голосні, що викликають низькочастотні коливання називають бемольними.
3. Дієзність/недієзність. Голосні, що викликають високочастотні коливання називають дієзними.
4.Тональність. Розмежовуються низько тональні і високо тональні голосні.

Фонемний склад англійської мови – 44 фонеми: 24 приголосні і 20 голосних. Оскільки система англійської мови налічує більше голосних, відповідно артикуляційних особливостей, а, отже, і диференційних ознах буде більше. В артикуляційному аспекті для англійської мови найважливішими є такі ознаки:
1. Стабільність вимовляння. Розрізняють монофтонги, дифтонги та дифтонгоїди.
Монофтонг - простий голосний звук.
Дифтонгоїд – проміжна ланка між монофтонгом і дифтонгом. Як і дифтонги характеризуються плавною артикуляцією, хоча вона виражена значно слабше. Не відбувається радикально зміни якості звучання голосного, тому дифтонгоїди найчастіше відносять до монофтонгів.
Дифтоìнг — складний голосний звук, що складається з двох елементів, які утворюють один склад і не є окремими фонемами.
2. Місце творення - ряд. Виокремлюють голосні переднього, середнього та заднього ряду.
3. Спосіб творення - ступінь підняття. За ступенем підняття розрізняють голосні високого, середнього та низького підняття.
4. Довгота. Традиційно голосні монофтонги англійської мови поділяють за довготою на короткі та довгі.
4. Огубленість. Розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні.
5. Відкритість/закритість. Відкриті голосні – голосні низького і середнього ступеня підняття. Закриті голосні – голосні високого ступеня підняття.
Порівняння. Говорячи про акустичний аспект, треба зазначити, що для англійської мови характерні ті самі ознаки, що й для української. Маємо той самий розподіл на компактні та дифузні, бемольні та не бемольні, дієзні та недієзні, високо тональні та низько тональні.
Розглянувши окремо системи вокалізму української та англійської мов, наступним кроком робимо спробу виявити спільне та відмінне в них.
По-перше, одразу не можна не помітити різницю у кількісному складі голосних наведених мов: (англ.м. – 20 голосних, укр.м. – 6 голосних).

Це, зокрема, пояснюється тим, що англійська мова має диференційною ознакою розрізнення за довготою звучання голосних – короткі і довгі (7 і 5 відповідно). В українській мові тривалість звучання голосного не визнається диференційною, хоча у мовленні тривалість голосних може бути різною – більшою в наголошених і меншою в ненаголошених. Також англійська мова має поділ голосних на монофтонги і дифтонги (8 і 12 відповідно). В українській мові всі шість голосних є монофтонгами.

По-друге, українська та англійська мови містять ряд специфічних голосних, які не мають аналогів у відповідних мовах.
Цікаво, що говорячи про решту артикуляційних, а, отже, диференційних ознак обох мов, не помітно особливих різниць. Маємо такі самі ознаки за місцем та способом творення (рядом і ступенем підняття відповідно), огубленістю (лабіалізацією) та відкритістю/закритістю. Хоча, звісно, під цими ознаками маються на увазі зовсім різні за якістю голосні відповідних мов. Зупинимося окремо на кожній з ознак.
1. За місцем та способом творення (рядом і ступенем підняття відповідно) обидві мови мають приблизно однакові поділи. В українській мові три ряди – передній, середній, задній, в англійській теж три.
2. В українській мові виокремлюються три ступені підняття – високе, середнє, низьке (сучасними мовознавцями виділяється ще високо-середнє підняття), в англійській теж три.

Відмінність за цими ознаками полягає, як вже було зазначено, у різних за якістю голосних наведених мов, а, отже, у різному наповненні наведених схем. Так, бачимо, що лише приблизно можна назвати подібними фонему української мови [і] та англійської [і:] – диференціація за довготою; фонему української мови [у] та англійської [u:] - диференціація за довготою; фонему української мови [а] та англійської [ɑ:] – диференціація за довготою і місцем творення (рядом) та ін.

3. За лабіалізацією маємо таку саму диференціацію в обох мовах – на огублені та не огублені.

Опрацювавши велику кількість літератури з фонетики української та англійської мов було створено певну вибірку основних особливостей систем вокалізму наведених мов, накреслено схеми для ілюстрування місця та способу творення голосних кожної з мов, виявлено ряд спільних та відмінних рис для голосних цих мов. Було виявлено, що українська мова має набагато менший кількісний склад голосних фонем, ніж англійська мова, хоча при цьому більшість диференційних ознак є спільними для обох мов – місце та спосіб творення, лабіалізація, відкритість/закритість. Хоча англійська мова має у своєму арсеналі й кілька особливих диференційних ознак, не властивих для української мови – тривалість звучання та стабільність вимовляння (поділ на монофтонги та дифтонги). Цікаво, що не зважаючи на те, що в українській мові всього 6 голосних фонем, кожна із них має цілий ряд комбінаторних та позиційних алофонів, які реалізують свою фонему у мовленні, залежно від оточення сі судніх звуків. Алофон — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати. Говорячи про англійську мову, складається враження, що така велика кількість голосних фонем з’явилася внаслідок набуття алофонами певних фонем фонологічних ознак і переходу їх в ранг самостійних фонем зі своїми диференційними ознаками.

Також стало відомо, що обидві мови мають певні голосні, відповідників до яких в іншій мові не знайдемо – українська [и], англійські [æ] та [ә]. Це також велика кількість дифтонгів в англійській мові, чого ми не зустрінемо в українській мові, відсутність диференціації голосних за тривалістю в українській мові.

Література

1. А.К.Мойсієнко, О.В.Бас-Кононенко, В.В.Бондаренко. Сучасна українська літературна мова: Лексикологія. Фонетика: підручник. Київ, Знання, 2010р.

2.Плющ Н.П, Бас-Кононенко О.В., Дудник З.В. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Київ. 2002р.

3..І.Тоцька. Голосні фонеми української літературної мови. Київ. Видавництво Київського університету. 1973р.