Дімова Яна Василівна – Студентка 4 курсу філологічного факультету (укр. мова та літ) ОНУ імені І.І. Мечникова

Психологізм новелістики у новелах М.М. Коцюбинського

Характерною ознакою української літератури кінця XIX – початку XX століть стала докорінна зміна світоглядної позиції і, як наслідок, зміщення фокусу зображення із зовнішньої на внутрішню дію. Посилена психологізація, потужне ліричне начало – провідна прикмета модерної прози. Однією з найяскравіших постатей є М.М. Коцюбинський.

У прозі М. Коцюбинського система художніх деталей в цілому розвивається як засіб типізації та індивідуалізації психології характерів. При цьому письменник вдається передати складні явища психологічної сфери героїв. Однак психологія характерів розкривається не самодостатньо, а у взаємозв’язку людини з реальними обставинами.[2, 107]

П. Филипович також відзначав, що М. Коцюбинський як «глибокий психолог та знавець душі людської й найінтимніших її порухів» - «це імпресіоніст, що цікавиться найдужче тими враженнями, які справляють… як події внутрішніх переживань, так і контури, краси, мелодії навколишнього світу».[5, 12]

О. Дорошевич у «Підручникові історії української літератури» підсумовує: «І стиль, і природа в Коцюбинського пройняті настроєністю поета. Коцюбинський – поет настрою, поет психічних переживань, у прірві яких криється сюжет, зникає або десь ховається на задньому плані. Отже, психологізм – то невід’ємна й органічна риса літературної манери Коцюбинського».[5, 440]

Кожний нарис, етюд, оповідання чи повість М. Коцюбинського присвячений характерові людини, розкриттю внутрішніх конфліктів її психіки та відношенню людини до зовнішнього світу.[6, 30]

У новелах письменника багато гармонійних тонів та звуків, що творять неповторний ліризм та відтінюють драматизм внутрішнього героя, якому доводиться вирішувати нелегку дилему громадянського обов’язку та життєвої насолоди.[4, 114] Саме кольористичні та звукові образи, які простежуються у новелах, передають враження та внутрішні переживання героя, що розкривають його психологію.

Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто та природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, і сприйняття героєм природи злито в єдиний нерозривний потік його переживань та усвідомлення себе у світі та суспільстві. М. Коцюбинський сформулював своє художньо-психологічне кредо: передача психічного настрою героя, зображення мотивованого психічного процесу, заглиблення в діалектику людського «я», виявлення морально-філософського конфлікту особистості за допомогою сприйняття природи.[2, 159]

Саме пейзаж у творчості М.Коцюбинського стає провідною формою вияву найдрібніших порухів душі, еволюціонуючи від звичайного композиційного елемента, що дає фрагментарне уявлення про внутрішній світ персонажа з превалюванням нестійких емоційних станів, до невід’ємної частини твору (епіцентру художньої картини світу), яка обумовлює розвиток сюжету, виявляє динаміку внутрішніх змін, тобто трансформується в художньо-психологічну домінанту. Показовим може бути “пейзаж душі” в новелі “Intermezzo”, де “рефлексії свідомості і самосвідомості героя передано через сприйняття природи. Кожен образ природи несе смисловий відтінок тих переживань, елементів того психічного процесу, що відбувається в душі героя” [2, 172].

Домінанту настрою заступає напруга внутрішнього конфлікту, що виникає під впливом критичної життєвої ситуації (“Цвіт яблуні”, “Невідомий”, “Persona grata”, “В дорозі”, “Intermezzo ”). Важливою виявляється не пригода, а її вплив на психіку героя, безпосереднє відтворення суперечливого процесу боротьби різноспрямованих тенденцій. Іншими словами, у творах цього типу подія трансформується із зовнішньої у внутрішню: коли візуально майже “нічого не діється”, в душі вирує “водоспад” [1, 130].

У Коцюбинського великого психологічного навантаження набуває внутрішнє мовлення та пейзаж. Для Михайла Коцюбинського характерними є форми внутрішніх роздумів та невласне-прямої мови героїв. Змальовуючи людину у певний момент життя, він розкриває її внутрішній стан як послідовний, органічно безперервний процес, який може й не закінчитися у рамках зображеного у творі, але характер очікуваного завершення повністю зрозумілий. Як зазначає Юрій Кузнецов, «еволюція творчості Коцюбинського показує, що, почавши з оповідань традиційного плану, письменник з часом виробляє індивідуальну манеру письма, котру можна визначити як імпресіоністичну» [3; 197]. Саме «психологічний імпресіонізм Михайла Коцюбинського», стане провісником літератури «потоку свідомості», яка набуде поширення згодом.

1. Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX – поч. XXст. / Іван Денисюк. –К.: Вища школа, 1981. – 214 с.

2. Кузнєцов Ю. Поетика прози Михайла Коцюбинського / Юрій Кузнєцов. – К. : Наукова думка, 1989. – 272 с.

3. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ– початку ХХ ст. : Проблеми естетики і поетики/ Юрій Кузнецов. – К. : Зодіак-ЕКО, 1995. – 304 с.

4. Поліщук Я. І ката, і героя він любив… : Михайло Коцюбинський: літературний портрет / Ярослав Поліщук. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 304 с.

5. Филипович П. Розвиток психологічної новели Коцюбинського / П. Филипович // П. Филипович. – Харків : – Книгоспілка, 1930. – 375 с.

6. Черненко О. Михайло Коцюбинський – імпресіоніст: Образ людини в творчості письменника // Сучасність. – 1973. – №10. – С. 27-48.