Филологические науки/8. Родной язык и литература

к. філол. н. Здіховська Т. В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна

Діалектні фразеологізми в мові творів У. Самчука та Б. Лепкого

Ставлення автора художнього твору до зображуваного передають різноманітні мовностилістичні засоби. Помітне місце серед них займає фразеологія, вивчення якої допомагає пізнати мовну особистість письменника.

Однак питання про фразеологію мови, зокрема фразеологію художньої літератури, в мовознавчих і літературознавчих працях досліджене частково. У нашій науковій філологічній літературі ще нема достатньої кількості праць, які спеціально висвітлювали би фразеологію мови окремих письменників.

Метою розвідки є дослідження ролі діалектних фразеологізмів у прозових творах Уласа Самчука та Богдана Лепкого.

Улас Самчук панорамну картину життя волинян початку ХХ століття в романі „Волинь” відтворив завдяки вдалому використанню діалектизмів як стилістичних засобів української літературної мови. Зокрема, діалектні ФО характеризують фізичний стан персонажів: Стара мусить на річку йти, щоб сорочку виполоснути. А здоровля її на псі [5, с. 52]. З відтінком гумору письменник уводить у текст народний фразеологізм, уживаний на позначення слухняності чоловіка, його покірної залежності від своєї дружини: „Та вже звісно. Де баба хазяйнує”, – озвався Корній, який, усі знають, у Зіньки під патинком... [5, с. 138].

Діалектні фразеологізми виокремлено й у романі „Гори говорять!”. Наприклад, надзвичайно велику кількість хліба бачив Іван Шутка на Україні: „Там, ґаздове, того хліба, що пси не їдять. На Україні, ґаздове, хліб сіють просто так собі. […] Вийшов на поле, зорав, вкинув зерно, а воно, ади, за кус чєсу і ввігналосє в таку-о-о стеблину” [6, с. 182]. Виділена стійка сполука спричинює зневажливо-жартівливу іронію.

За допомогою діалектного фразеологізму автор наголошує, як хто що зробить, таку й користь з того має: „Всім дасться по заслузі. Всі дістануть своє, „як сі заслужив, як сі постелив, так віспися” [6, с. 9].

Інтероцептивні відчуття відображають стан внутрішніх органів персонажів, зокрема характеризують відчуття голоду, наприклад, У. Самчук порівнює голодну людину з чортом: „Вари, що маєш, бо я голодний, як чорт” [6, с. 81], а Б. Лепкий – із псом: Він утомлений, бо цілу днину „дерся”, голодний, як пес [3, с. 413].

Позитивно-емоційне, піднесено-урочисте забарвлення вносить у мікроконтекст виділена ФО, яка у своєму складі має діалектну форму лексеми свято: „Нічого, – махнув чомусь рукою Гнат. – Колись і на нашій вулиці буде празник” [6; с. 26]; „От і на нашій вулиці празник”, – мигнула думка. Чомусь воскресла в тямці полонинська ніч, Григорівка, місяць. Хлопцям подобалися Тулайданові наміри [6, с. 137]. Наведена стійка сполука підкреслює, що після чого-небудь тяжкого й дуже неприємного настане радісний, урочистий час, всенародне свято.

Улас Самчук використав фразеологізми-діалектизми зі стилістичною метою, зокрема для надання мові волинського колориту в романах „Волинь”, „Марія” та закарпатського – в романі „Гори говорять!”.

Діалектні ФО у прозі Богдана Лепкого вжиті для експресивно-емоційної характеристики персонажів. Наприклад, автор увів у текст стійку сполуку гризуться як собаки за кістку [1, с. 34] для змалювання сварливих, злих героїв твору: Скрізь колотнеча, распря. Ніхто нікому не вірить, гризуться, як за кістку собаки. Коли ж тій гризні прийде кінець? [3, с. 512]; негативні розумові здібності письменник показав за допомогою компаративної ФО: Але кажіть ви це нашому чорнякові, коли він так на політиці розуміється, як вовк на звіздах [2, с. 251]. У відповідних фразеологізмах активізовані лексеми-назви тварин, що вносять у контекст комічний ефект.

Ми виділили ФО, яка позитивно характеризує розумові здібності персонажів, зокрема вміння запам’ятовувати, усвідомлювати: Гетьман […] завваживши, що дехто зі старшини вдає, ніби він кудись далеко гадками своїми блукає, а кожне словечко всесильного царського любимця з льоту ловить і в тямку кладе, відповів з притиском [2, с. 23].

Людей, які через свою капость попадаються у лихо, письменник характеризує паремією, що посилює драматизм оповіді: Так міг лежати гетьман з ласки Кочубея. Хто під ким яму гребе, сам у неї паде [4, с. 194].

Галицьку ФО чекай псе, аж міні кобила здохне, яку фіксує І. Франко, подаючи до неї коментар ‘говорять до бідного чоловіка, який не має що їсти’ [7, с. 523], Б. Лепкий використав з іншими значеннями, пристосовуючи до контексту, – змалював нетерплячих персонажів: Чекай псе, аж кобила здохне, терпцю народові не стало [2, с. 251]. Відповідний фразеологізм ужито в такому діалозі:

– Ну, брат, кажи що хоч, а таки наш солдат – то дич.

– Солдати такі, як їх офіцери.

– А офіцери, як вождь.

– Від вождя прикази йдуть. Він відповість за все.

– Перед ким?

– Перед Господом Богом відповість.

– Чекай псе, ніж кобила здохне [3, с. 458].

Стійка сполука бочку солі з’їсти, ніж хлопця пізнати ‘довгий протяг часу; одному чоловікові другого пізнати дуже трудно’ [7, с. 99] викликає неприємні смакові відчуття, у такий спосіб автор увиразнює складність порозуміння між людьми: „Зі звичайним чоловіком бочку солі з’їсиш, заки його збагнеш, а що ж про великого казати?” [2, с. 201].

Діалектні ФО допомогли Б. Лепкому відтворити реалістичні ситуації за часів гетьманування Івана Мазепи: Здав Батурин, а тепер до москалів піде, „милостивого отпущенія вин” у світлішого просити. Вони до його, як по свячену воду йдуть [3, с. 491]. Виділена стійка сполука наголошує на безперервному потоці людей, які йдуть до царя на покаяння.

ФО зі значенням ‘краще мала дрібниця, ніж нічого’ вносить у контекст негативно-емоційне забарвлення: Навіть на запорозьких землях розложувалися ватаги всіляких гультіпак, що […]. „Лучше псу муха, як поза уха”, – казали, пускаючися на непевне діло [4, с. 62].

Діалектні ФО, уведені в мову персонажів та автора, надають прозовим творам колоритності, виконують роль засобів локальної характеристики зображуваної дійсності.

Улас Самчук за допомогою фразеологізмів-діалектизмів унаочнює картини господарювання селян, побутові сцени, індивідуалізує мовні портрети, відтворює волинський колорит. У творах Богдана Лепкого діалектні ФО передають галицький колорит.

Література:

1. Доброльожа Г. М. Красне слово – як золотий ключ : Постійні народні порівняння в говірках Середнього Полісся та суміжних територій / Г. М. Доброльожа. – Житомир : Волинь, 2003. – 160, [1] с.

2. Лепкий Б. Вибрані твори : у 2 т. Т. 1. / Богдан Лепкий. – Тернопіль : Збруч, 2004. – 350 с.

3. Лепкий Б. Мазепа : у 3 кн. Кн. 1 : Не вбивай. Батурин : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – Дрогобич : Відродження, 2004. – 568, [3] с.

4. Лепкий Б. Не вбивай. Батурин : [іст. повісті] / Богдан Лепкий. – К. : Дніпро, 1992. – 535, [2] с.

5. Самчук У. Волинь : [роман] : у 2 т. Т. 1. / Улас Самчук. – К. : Дніпро, 1993. – 574, [2] с.

6. Самчук У. Гори говорять : [роман] / Улас Самчук. – Ужгород : Карпати, 1996. – 271, [1] с.

7. Франко І. Галицько-руські народні приповідки : у 3 т., 6 вип. / І. Франко // Етнографічний збірник НТШ. – Т. Х–ХІ, ХХІІІ–ХХІV, ХХVІІ–ХХVІІІ. – Львів, 1901–1909.