Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Ващишина О.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

Містерія кохання в поезіях Ліни Костенко

Світ знає безліч прекрасних поезій про кохання, але це не говорить про кризу теми.

Читаючи вірші Ліни Костенко, поринаємо в дивовижний світ – світ кохання, макрокосмос людської душі. Адже в її віршах читається щось магічне, щось таке, чого немає у жодних поетів. Любовна лірика Ліни Василівни вражає своєї міццю та силою. У віршах чується відлуння серця закоханих, присмак їхніх сліз, сяйво посмішки коханих. Ліна Костенко точно передає емоції закоханих і зневірених, коханих і зраджених. Це просто магічна здатність поетеси , це справжній талант даний їй Богом.  

Якщо любов приносить страждання, поетеса доносить до читача  всю гаму переживань і розпачу. .

Яка між нами райдуга стояла!

Яка між нами прірва пролягла!

Якщо взаємність викликає сумніви, Ліна Костенко ставить прямі запитання:

Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Якщо любов, яка дарує людині прекрасні і райдужні почуття , то поетеса  зображає це в манері,  притаманній тільки їй.

Спини мене отямся і отям 

така любов буває раз в ніколи

Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр почуття  – від його найвищої піднесеності ,

своєрідного “піку” почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває

ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть

пригасаючих станів.

Прикладом поезії, де любов постає невгамовною пристрастю є вірш:

Спини мене отямся і отям
Така любов буває раз в ніколи
Вона ж промчить над зламаним життям
За нею будуть бігти видноколи
Вона ж порве нам спокій до струни
Вона ж слова поспалює вустами
Спини ж мене спини і схамени
Ще поки можу думати востаннє
Ще поки можу але вже не можу
Настала черга й на мою зорю
Чи біля тебе душу відморожу
Чи біля тебе полум’ям згорю.
     У вірші відсутні розділові знаки, що є літературним прийомом із досить очевидною функцією. Вірш – схвильований, тривожний, спонтанно викликаний монолог, це крик душі , викликаний героїнею у стані афекту. Вона хоче показати всю значущість своїх почуттів, їх неможливість , але дійсність( ..Така любов буває раз в ніколи..). Тому її мова неорганізована, бо в неї лише одне бажання – висловитись! Прийом спрацьовує, враження пристрасної спонтанності монологу створене. Але помилиться той, хто прийме цей монолог як неорганізований потік слів. Навпаки, шалене почуття , що володіє героїнею, є тієї рушійною силою, що робить її монолог  цілісним. Кожне слово цього вірша максимально включено у розвиток подій в цілому, в процес вираження.

Більше того, в поезії розвивається прекрасно продуманий внутрішній сюжет, або ж , точніше, внутрішній конфлікт, розгадка якого не тільки спростовує думку про недостатню організованість тексту, а й зачаровує його витонченістю.

     А ось інша драма історія кохання, кульмінаційні моменти:

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем? !

Такі вже рідні , і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.

Цей світлий сон – пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею!

-Воно лишилось на усе життя.

     Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок , розвиток і

завершення. Вона закодована у 8 – рядковий текст. (перші 8 рядків). Останні 4 рядки сприймаються як висновок, підсумок.

     Лірична героїня, “тяжко відболіла ним.” Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж залишилася у пам’яті “ як марення, як сон”.

І в якийсь дуже буденний момент (“Будень”) їй здається, що прощання відбудеться легко, без болю. Проте це не так, бо саме в момент прощання ледь жевріюче, пригашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, і тоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього.

І як ми будем , як тепер ми будем?

Такі вже рідні  і такі чужі.

Ця фраза особливо звертає на себе увагу. В ній розпачливість інтонації  в абсолютній гармонії з розпачливістю змісту. Здається, ніби в горлі застряє величезний комок сліз, коли читаєш саме ці рядки.І справді – дивовижна вона майстер слова, Ліна Костенко.!

Третя строфа вносить нетрадиційний мотив, який знімає відчуття банальної теми. Поетична розповідь про згасання почуття перетворилася у світлий гімн

любові. Любов, хай навіть така, що приносить біль (а чи можливе справжнє

кохання, яке б не супроводжувалося душевним стражданням?!) – це все одно

“казка днів”,” світлий сон” у житті ліричної героїні. Вона облагороджує

існування людини в цьому світі, стоячи “тихим сяйвом” над її долею.

Розглядати поезії Ліни Василівни можна безкінечно довго. Вона здається нескінченно , безмежною. Здається, що  вірші пишуться ангелами  любові, а не земною жінкою.

     Також в поезії Ліни Костенко присутня якась загадка, таємниця, містерія. В деяких віршах можна зустріти певну недосказанність, незавершеність. Адже кожна людська душа має право на свої таємниці. Найчистіші, найніжніші почуття не терплять не тільки чужої цікавості, а й навіть зайвого слова:

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити

     В інтимній ліриці Ліни Костенко можна знайти безліч рядків, які прийдуться по душі тим, хто відчув гіркоту нерозділеного кохання:

Нічого такого не сталось.

Ти просто схожий на Долю.

Дуже важко нести тягар нерозділеного кохання чи вчасно відступитися, відійти, навіть утекти від почуття, яке може принести тільки страждання люблячої душі, може розбити серце:

Прощай, прощай, чужа мені людино!

Ще не було ріднішого, як ти.

Оце і є той випадок єдиний,

Коли найбільша мужність — утекти.

(«Ти дивишся. А я вже — як на трапі»)

Щира, просвічена печаллю інтимна лірика творить мінорну мелодію, де щастя межує з розпачем, а сум інколи є бажаніший за нетривку радість, де піднесення чергується з меланхолійними загальмуваннями свідомості.

 

Література

 

1.                      Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. – К.: Український письменник, 1993

2.                      Брюховецький В.С. Ліна Костенко. – К.: Дніпро, 1990.

3.                      Журнал Дивослово. 2000 .3.

4.                      Українське слово.Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.Книга третя.-.К.:Рось,1994.

5.                      Дніпрова хвиля: Хрестоматія творів, нововведених до шкільних програм.- 2-ге вид., перероб. І доп. – К.:Освіта,1993.

6.                      Газета Українська мова та література 2000.№11.