Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Шабельна А.О.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Особливості відтворення психологічного стану людини в новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»

М. Коцюбинський, як новеліст, у зрілому періоду своєї творчості – це Коцюбинський імпресіоніст. Бо в першому періоді – періоді дозрівання від зовнішнього змалювання образів життя до імпресіоністичного зазирання оком митця у внутрішню суть людського буття, проростають зерна прозирання в бездонні глибини людської душі, в найглибші куточки серця; і в другому періоді творчості – періоді зрілості відчуваються моменти змалювання, що взяті від українського реалізму.

Імпресіонізм – це, власне, мистецтво передачі безпосередніх вражень. На противагу реалістам, імпресіоністи усвідомлювали, що об’єктивна істина недоступна людині, а отже, неможливо відразу ухопити широку панораму буття, передати узагальнено типові обриси предмета чи явища. Митці перед усім зосереджувалися на відтворенні миттєвих вражень від безпосереднього зіткнення з якимись явищами,на мінливих нюансах настрою своїх героїв, на фіксуванні сприйнятого в конкретний момент. В імпресіоністичних творах часовий простір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ, не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа. Кожне найменше враження набуває самодостатньої цінності.

Вміння передавати духовний світ людини через сприйняття нею природи повною мірою проявиться у неповторних новелах М Коцюбинського, зумовивши і характерний для них струмінь ліризму, і глибоке проникнення у психологію героя, через яку читач пізнає зображувану дійсність («Лялечка», «Цвіт яблуні», «З глибини» та ін..). Яскравим зразком такого підходу в змалюванні дійсності є новела «Intermezzo» (1908), де навіть «дійовими особами», як назвав їх автор, виступають, зокрема, чарівні сили природи, а сюжет твору тримається не на зміні подій, а на зміні настрою ліричного герою.

У своїй новелі М.Коцюбинський вивів образ інтелігента, митця демократичних поглядів з високо розвинутим почуттям відповідальності перед народом в один із критичних моментів історії. Ліричний герой «Intermezzo» не ідеальна постать, це звичайна, щоправда з дуже чутливою душею, людина, вкрай стомлена життєвим хаосом. У душі героя говорять і альтруїзм, і егоїзм; і високе, духовне, і мирське; і слабина, і сила духу. Стрижнем новели стає настроєвість – сюжет ледь-ледь проступає, натомість розкриваються вузлові почуття, стани героя – втома у місті, відпочинок на природі, співчуття до селянина, спалах душевної енергії.

На початку твору атмосфера досить мінорна. Ліричний герой, як і сам автор, переживає стан душевної втоми. Відчуваючи кровний зв'язок з усіма людьми, він переймається їхніми болями і стражданнями. Все це важким тягарем лягає на його душу, яка вимагає перепочинку.

І ось ліричний герой опиняється один на один з природою. Краса світу спочатку не впливає на нього, не дає спокою. Але поступово споглядаючи цей чарівний світ, герой починає відновлювати свої сил. Його душа сповнюється мажорним настроєм, який допомагає долати втому. Ниви, осяяні «золотом сонця», спів жайворонків, що «грають на його променях, наче на струнах», голос зозулі, що «б’є молоточком у кришталевий дзвін», - усе це дає відчуття рівноваги, задоволення життям, спокою, гармонії. Письменник майстерно відтворює красу і чарівність природи, якими милується ліричний герой, використовує зорові й звукові образи: «Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й звучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в золоту арфу і грала на струнах симфонію поля». Та поступово багатоголосна природа, світ птахів, «золото сонця» зливаються в оптимістичну «симфонію поля», стверджуючи життєдайну силу природи.

Але на першому плані все ж таки не сама природа, яку спостерігає ліричний герой, а його душа, що сприймає довкілля. Тому й серед «дійових осіб» новели не лише «сонце», «зозуля», «жайворонки», а й такі як «моя утома», «людське горе». І всі вони символізують настрій, переживання героя. Коцюбинський, майстерно вплітаючи елементи символіки в художню тканину новели, протиставляє два начала, що існують як в душі окремо взятої людини, так і в світі загалом – світле і темне, радісне і трагічне. Але з підтексту цього філософсько-психологічного конфлікту боротьби двох начал, двох сил (добра і зла) проглядає конфлікт соціальний, пов'язаний теж із протиставленням прогресивних і реакційних сил у суспільстві.

Після поразки революції 1905 року в країні наступив період, відомий під назвою столипінської реакції. Для придушення селянських повстань було використано війська і козаків, які жорстоко розправлялись із повсталим народом. Значна частина інтелігенції зневірилась у доцільності подальшої боротьби. Дехто звернувся до релігійно-містичної діяльності, дехто – до ідеї «чистого мистецтва».

Зустріч з селянином, з розповіді якого постають жахливі картини (безземелля, голод, хвороби, приниження і злидні), повертає ліричного героя до реального життя, адже бажане забуття недовго тішило його. «Ми таки стрілися на ниві і мовчки стояли хвилину – я і людина. То був звичайний мужик….Він був для мене наче паличка диригента, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину звуків». Селянин, з яким розмовляє ліричний герой, розповідає що люди поневіряються, не мають за що жити, за участь у революції страждають на сибірській каторзі. У душах людей оселився страх, люди стали одне одному ворогами.

Розповідь селянина викликає гнів і обурення у ліричного героя. Він більше не може і не хоче залишатися на самоті. Гармонія природи, яка пробудила в ньому потребу в спілкуванні з людьми, сприяє ще більшій чутливості до чужого горя, народжує бажання бути в перших рядах борців проти насилля і зла. Тому рефреном звучать у новелі слова «Говори, говори…».

Це не стільки звернення до селянина, скільки наказ собі слухати і пройматися болями народу. «Перерва» ( Intermezzo) ліричного героя тривала недовго, вона була тимчасовим періодом у його житті. Але цей відпочинок наодинці з природою дав можливість йому переконатися, що людина, а тим більше художник, не може відокремлювати себе від проблем світу. Тільки в житті серед людей і для людей є сенс.

Увагу митця – імпресіоніста привертають ті моменти, які розкривають у героєві риси, несподівані для нього самого, несуголосні з його буденною поведінкою. Герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованістю на перетворення зовнішнього світу, як пасивною здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень. Так, новела «Intermezzo» є, властиво, описом моменту відродження героя. Коли на початку твору він гарячково втікає від людського болю, біди, то вкінці, навпаки, сповнений душевних сил, повертається до людей, готовий жити, творити задля них.

Література:

1. Пахаренко В.І. Основи теорії літератури. – К.: Генеза, 2009. -296с.

2. Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.:видавництво «Рось»: Київ, 1994.

3. Українська класична література. Вибране: проза, поезія. – Донецьк: ТОВ»ВКФ «БАО», 2011. – 480 с.