Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Поліщук В.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Василь Стефаник – «володар дум селянських»

Спадщина В. Стефаника невелика - його художні твори вміщаються в одному томі. І все ж ім'я письменника стоїть поряд з іменами видатних новелістів світу. У новелах Стефаника не промайнуть заковані в лати лицарі і не схрестяться зброєю в смертельному двобої, не зачарують казкові феї. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Кожна його новела - це картина трагедії селянського життя, трагедії разючої бідності, безнадійної самотності, невимовної туги від розлуки з рідною землею, водночас несказаної любові до простої людини. Вже спочатку, як тільки з'явилися перші реалістичні новели письменника, вони вразили читачів. Раділа Леся Українка, що молодий новеліст дуже швидко "став знаменитістю на своїй батьківщині". Іван Франко в 1901 р. відзначав, що з'явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, "яким уже нині можемо повеличатися перед світом", що "його новели - як найкращі народні пісні...".

Кожна новела Василя Стефаника проймає душу читача пекучою, як огонь, думкою і крає серце. Немає в його творчій спадщині жодної новели, що була б лише фантазією митця. Коли підняти завісу часу і спробувати уявити, як створював В.Стефаник образи, картини, настрої, звідки брав сюжети, то побачимо реальних людей, дійсні події, свідком яких був і сам письменник.

Василь Семенович Стефаник народився у сім'ї заможного господаря 14 травня 1871 р. в селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на СтаніславщинІ. Навчався він у Русівській і Снятинській школах, польській класичній гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який став пізніше письменником-сатириком. Особливо великий вплив справили на нього твори Т. Г. Шевченка, І.Я. Франка і російського реаліста Г. Успенського. За участь у таємному гуртку та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії в 1890 р. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. Тут особисто познайомився з Іваном Франком, зустрічався з ним, писав статті для прогресивних Франкових видань, виступав на зібраннях селян.

Після закінчення Дрогобицької гімназії в 1892 році В.Стефаник став студентом лікарського факультету Краківського університету.

Особливого потягу до медицини юнак не мав., і сам він вважав таке навчання зайвою тратою часу.

Наприкінці 1893 р. друзі Стефаника почали від'їжджати з Кракова, не вельми вдало складалися справи у близького приятеля Р.Яросевича, який був головою української «Академічної громади», належали здебільшого студенти медичного факультету Краківського університету. У цей час Стефаник багато часу й сил віддає політичній діяльності.

Спершу В.Стефаник писав невеличкі поезії в прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 р. в газетах почали з'являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900) і "Дорога’ (1901). Вивчення медицини письменник залишив у 1900 р. Восени 1903 р. у складі делегації він відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками - Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким та ін. Під час першої світової війни австрійська військова власта заарештувала Стефаника за зв'язки з російськими солдатами. Страждання трудящих, породжені війною, змусили письменника знову взятися за перо, і він пише ряд антивоєнних новел.

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр. Головна тема його новел - важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація. Як писала Леся Українка, "Стефаник змальовує селян, які стоять на порозі до повної пролетаризації або вже переступили цей поріг; втім, перехідний найболючіший стан майже виключно цікавить молодого письменника".

У село все більше проникали капіталістичні відносини. Багатіли куркулі та лихварі, а сотні господарств руйнувалися. Вчорашні газди масово ставали наймитами. Це показав Стефаник у новелах "З міста йдучи", "Май", "Давнина", а особливо у "Синій книжечці". Останні твір автор назвав "малесенькою трагедією усіх хлопів на світі".

1903 році письменник уперше побував, як сам казав, "на Великій Україні", куди його запросила громадськість на відкриття пам'ятника І.Котляревському в Полтаві. Тут він особисто познайомився з М. Старицьким, М. Коцюбинським.. .

Першу світову війну Василь Стефаник зустрів у рідному селі. Однак постійне прискіпування ворожої німецької вояччини, підозри в симпатіях до російського війська примусили письменника перебратися до Відня. Воєнні дії глибоко вразили В.Стефаника, а саме тут, у Відні, після майже 15 р. перерви, у нього "знову народилося слово". Одна за одною з'являються новели "Дівоча пригода", "Марія", "Сини", "Вона-земля", що мають антивоєнний характер. Вони малюють трагедію народу: над його селами й містами, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна. Про те, як жили і на що сподівалися покутські селяни під окупаційною владою, розповідається в новелах "Дід Гриць", "Могіturi" та "Воєнні шкоди". Ось із цих творів, написаних підчас першої світової війни та в повоєнний час, і склалася нова книжка новел Стефаника - "Земля", що вийшла 1926 року у місті Львові.

Стефаник усвідомлював одну з найбільших трагедій Галичини – еміграцію.

Прощанню емігрантів з рідним краєм він присвятив своє знамените оповідання "Камінний хрест", написане й опубліковане ще в 1899 р. Поштовхом до написання твору послужив виїзд до Канади русівського бідняка Стефана Дідуха. Велика бідність і голод у селах породжували жахливі родинні трагедії. Удовець Гриць Летючий ("Новина") не мав змоги зігріти й нагодувати двох дітей.

Василь Стефаник – великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя. Тема еміграції червоною ниткою пронизала творчість В.Стефаника. Скільки їх, українців, живе за кордоном. Протягом 1890-1910 років тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тисяч українців. Цієї теми торкалися у своїй творчості багато письменників. Та й розглядалося це питання по-різному. Бо ж і покидали свою батьківщину люди з різних причин. У Стефаника в "Камінному хресті" еміграція - один з виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті - це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців. Новела "Камінний хрест" - єдиний твір Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В основу твору покладено справжній факт. Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому пагорбі в Русові.

Так, на горб "щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле", що його отримав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Іван добровільно залишає. Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець - все це намагання автора показати читачеві народну недолю, людське горе і водночас сподівання трудівника на краще майбутнє.

Однією з найбільших своєрідностей, а водночас і секретом його великої сили є мова творів. Написані вони покутським діалектом, якого іноді не розуміє читач, не добачаючи в ньому особливої чарівності та принадності. В. Стефаник іноді сам жалкував, що писав діалектом, говорив про потребу «ломити кордон не лиш той, що на географічній карті, але й інший, у мові, в літературі, загалом у житті». У цих заявах швидше проглядає борець за возз’єднання свого народу, прихильник єдиної літературної мови, аніж письменник.

Поетом мужицької розпуки, селянським Бетховеном, співцем селянської бідноти, співцем Гуцульщини, борцем проти соціального і національного гніту, володарем селянських дум називають Василя Стефаника. І що поетичніші епітети стоять поряд з його іменем, то ясніше стає, що сутність, зміст цього неповторного таланту, цього життя з високим громадським прикладом служіння своєму народові, можна передати тільки словами: він великий син великого народу.

Література:

1. Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. К.: «Дніпро», 1993.

2. Українська класична література. Вибране: проза, поезія. –Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2011.

3. Безцінні скарби української класичної літератури - Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2011.