Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Отрошко С.О.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Культура і побут українців: родильна обрядовість

Духовну культуру й побут українського суспільства неможливо уявити без різноманітних обрядів.

Виділяють три типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна.

Традиційна трудова обрядовість тісно пов'язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. У селянській сім’ї трудові традиції та обряди були справжньою школою для дітей. У процесі виконання ритуальних дій дитина здобувала перші трудові навички. У сім розмаїттям своїх художніх, емоційних, атрибутивних, пісенно-музичних засобів трудові свята сприяли вихованню у молоді любові до нелегкої хліборобської праці, до землі, прищеплювали своєрідний "кодекс хліборобської честі".

Сімейна обрядовість. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно у - символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. Основні елементи сімейної обрядовості — родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля.

Зупинимось більш детально саме на сімейній обрядовості, а саме на родильних обрядах.

Родильна обрядовість — складова сімейної обрядовості. Вона є сукупністю звичаїв та обрядових дій, спрямованих на створення сприятливого психологічного настрою для породіллі, прийому пологів та вшанування породіллі й новонародженого.

Обряди, пов’язані з народженням дитини, прийнято розділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові.

Передродові обряди покликані сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочуттю жінки. Оскільки вони торкалися делікатних справ — чекання пологів та появи нового члена сім’ї, то були насичені обереговими діями та повір’ями. Породіллю насамперед оберігали від усіляких несподіванок та неприємностей. Народженню дитини колись надавали більшого значення: згідно із звичаєвим правом сім’я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти. Родина без дітей вважалася неповноцінною, а бездітність — нещастям: «Хата з дітьми — базар, а без них — цвинтар».

У народі склалася ціла система табуацій, що нібито оберігали жінку. Породіллі заборонялося, наприклад, споживати горілку, дивитися на змій, зустрічатися з каліками, сліпими та хворими. Нерідко жінка підперезувалася широким вовняним поясом, який слугував за оберег, а гуцулки натягали чоловічі штани, щоб. відволікати увагу злих сил. Узагалі вважалося: чим менше людей знають про вагітність жінки, тим легше пройдуть роди. В деяких гірських районах України жінки з цією метою шили спеціальний облягаючий одяг, в якому і спали: через це діти нерідко народжувалися кволими.

Отже, в родильній обрядовості поєднувалися як раціональні елементи народного досвіду, так і забобонні та магічні дії.

Роди (пологи, злоги, народини, родиво) відкривають цикл власне родильних обрядів. Зважаючи на драматичність події, пологів найбільшою мірою обставлялися обереговими і магічними обрядами. Під час родів відкривали двері, відчиняли всі замки, розв’язували усі вузли, щоб дитина легше вийшла на світ; породіллю ж обкурювали зіллям. Усі ці дії виконувала спеціально запрошена жінка, досвідчена у таких справах — баба-повитуха. У різних районах України вона мала свою назву; на Поділлі — баба-бранка, Поліссі — баба, бабушка, Полтавщині — баба пупорізна, породільна баба, на Середній Наддніпрянщині — пупорізка, різна.

Питання про повивальну бабку, від якої багато в чому залежав успіх пологів, вирішувалось заздалегідь. Як правило, повитуху запрошували, коли пологи вже починалися, І вона приходила з хлібом, освяченою водою і цілющими травами - “зіллям”.. Досвідчена повитуха надавала і практичну допомогу. При необхідності вона робила масаж, компреси, розтирання. Сам момент появи малюка на світ також супроводжувався обрядами, бо саме тепер намагалися визначити його характер, майбутній рід занять. Малюка обсушували біля печі, яка топилася, прилучаючи нового члена сім'ї до домівки. Сина загортали у сорочку батька, дочку - в материнський одяг. Безліч найнезвичайніших предметів використовували як обереги, які клали в колиску, у повивальник - шматочок вугілля, декілька зерен, сіль, підсолений хліб, ножиці та ін.

Великого значення при родах надавали першій купелі — і не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізувала силу і чистоту. Щоб дитина росла здоровою, використовували освячені трави та квіти (свячене зілля), у купіль дівчинки додавали меду, іноді молока (щоб гарною була), хлопчикам клали коріння дев’ясила (щоб сильними були) або й сокиру (щоб умів майструвати). Кожен, хто приходив до хати під час купання, мав кинути у купіль монету на щастя.

Хрестини — комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім’ї, общини і християнського світу. Розрізнялись декілька варіантів хрестини — переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений на Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Це знайшло відбиток, до речі, в усталених висловах: йти на хрестини, йти на хлібосілля, йти на збір.

Переважно релігійний обряд хрестини зберігався в західних районах України (там вважалось: поки дитина була нехрещеною, мати не могла її годувати). Серед гуцулів, наприклад, було заведено, йдучи до церкви, стелити на поріг петик (верхній одяг), на котрий клали дитину. Після того як мати тричі переступала через дитину, кума брала її на руки і виносила у сіни. Там баба клала під поріг ніж, а кума, переступаючи поріг, подавала ніж через вікно. Після цих магічних обрядів куми несли дитину до церкви на хрещення.

В обряді хрестин важливу роль відігравали куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті — хрещені батьки), яких запрошував батько немовляти. На Середній Наддніпрянщині обирали переважно одну пару кумів із близьких родичів, на Волині — дві-три пари як із близьких, так і з далеких родичів, на Поділлі — до п’яти, з родичів і знайомих, на Наддністрянщині — до десяти пар, так званих нанашок.

Після хрестин у церкві куми й сусіди збиралися до хати новонародженого за святковий стіл. Обов’язковою стравою на гостинах була бабина каша. Закінчувалися хрестини відвіданням кумів батьками новонародженого, які приносили у дарунок сім хлібів І полотно. У гуцулів хрестини закінчувалися тим, що хрещені батьки дарували похрес-никові до весілля коня, корову чи овець. Від цього між кумами і батьками дитини встановлювалися свояцькі стосунки.

Пострижини — традиційне відзначення річниці від дня народження дитини. На цей ювілей обов’язково запрошували повитуху та хрещених батьків.

Незважаючи на стрімке входження України в європейський і світовий ринок, люди не відмовляються від елементів містицизму та надання багатьом традиціям, обрядам і звичаям особливої святості, насамперед, від їх поцінування та додержання. У багатьох випадках важливого значення набувають родинні реліквії, мистецькі вироби, навіть суто побутові предмети.

Індустріальне суспільство, урбанізація нівелюють традиційні національні і регіональні особливості культури, що призводить до збіднювання народного духу, занепаду культури, процвітання свавілля, грубості і жорстокості.

Її

Література

1. Бібліографічний опис статті: БАБЕНКО Н. Б. Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї // Український соціум. - 2005. - № 1 (6). - С.73-83

2. Історія української культури /За загал, ред. Г.Крип'якевича. - К.:Либідь, 1994.- 656 с.

3. Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К.:Освіта, 1992.- испр. и перераб. / Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 704с.

4. Культура і побут населення України. Під ред. В.Наулко.

5. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. - 400 с.

6. О.Воропай. Звичаї нашого народу. 1991.