Філософія/4. Філософія культури

к.філос.н. Коннов О.Ф.

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Україна, Київ

Ерос і Танатос у поховальній культурі слов’ян

На зв’язок, подібність весільних та поховальних ритуалів слов’ян вказують численні свідоцтва. Про існування посмертного браку в русів повідомляє Аль Масуді (10 ст.) [3, с. 58]. Описуючи поминки по князеві Федору Святославовичу (13 ст.), літописець з гіркотою засвідчує: „Сватба пристроєна, меды изварени...” [5]. Слово „сватба” збереглося у болгарській мові та означає „весілля”.

О.Котляревський пише, що посмертне одруження мало місце й у 19-му ст.. Коли в Україні вмирав самотній парубок (дівчина), до поховального обряду додавалися весільні. Померлих в цьому випадку вбирали як під вінець. Дівчині чіпляли два вінка, хоругвоносцям давали хустки. Обирали для неї нареченого з парубків, перев’язували йому руку весільною хустиною - так він проводжав покійницю до хати (могили). Сім’я померлої вважала його відтепер зятем, а для інших він – вдовець. Подібні звичаї спостерігалися в сербів та слов’ян Мекленбурга [3, с. 232].

Згідно свідченню Ахмета Ібн-Фодлана (10 ст.), „одна дівчин” заможного руса добровільно ставала його дружиною у потойбічному світі. Її вбивали й спалювали разом з ним. Б.Рибаков та О.Котляревський вважають, що описаний Ібн-Фодланом ритуал поховання відтворює архаїчний весільний обряд [6, с. 143; 3, с. 232].

Ібн-Фодлан пише, що дівчина покійного руса, яка супроводжувала його в країну померлих, „кожен день пила та співала, веселилася, радіючи майбутньому” [3, с. 81]. Дві доньки „янгола смерті” (старої розпорядниці) служили їй під час підготовки до похорон. Перед смертю дівчина віддавала їм по кільцю з своїх ніг. А стара отримувала від неї два браслети. Дівчина по черзі обходила юрти, і хазяїн юрти з’єднувався з нею, говорячи: „Скажи своєму володареві, що це зроблено з любові до нього” [3, с. 82]. На погребальне вогнище за „нареченою” піднімаються шість чоловіків, які зляглися з нею, а потім допомагали „янголу смерті” вбити її [3, с. 81-83]. О.Котляревський називає цей „гидкий” обряд „казкою араба”, оскільки він суперечить відчуттю шани до смерті та до покійного, профанує сакральний ритуал, і жоден народ не має такої риси побуту [3, с. 76-77].

Якщо описаний Ібн-Фодланом обряд дійсно відтворював весілля, то слов’янські дівчини мали віддаватися чоловікам, перш ніж вийти заміж. Подібні звичаї зустрічаються у багатьох народів, що пов’язано з культовою проституцією в язичницьких релігіях. Наприклад, І.Блох описує західно-африканський звичай „casa das tintas”. За його вимогою дозрілу дівчину вели до ідола божества, а потім залишали на якийсь час у спеціальній хатині, де вона була повинна віддаватися чоловікам. Тільки після цього дівчина могла вийти заміж. Схожі практики мали місце у Вавилоні, Єгипті, Вірменії, взагалі, практично у всіх народів від Середземномор’я до Гангу [2, с. 72-73, 78; 7, с. 53-55]. Щодо невпорядкованої статевої активності, то вона в язичництві вважається не профанацією, а важливою складовою релігійного культу. В якості прикладу, можна згадати поклоніння Вішну, Шиві, Астарті, Афродіті, Діонісу, „черні меси” тощо.

Паралелі описаній Ібн-Фодланом оргії при погребінні наявні в релігіях і філософіях численних народів. Багатьом культурам притаманно відчуття зв’язку між Еросом і Танатосом. З індійських переказів відомо, що демон Кама-Мара, який спокушав Будду, був одночасно богом еротичного бажання та смерті. Можна пригадати вислів Геракліта: „Діоніс і Гадес – одне й те саме”. Тут ототожнюються Діоніс – бог, пов’язаний з родючістю природи та Гадес – владика підземного Тартару, царства смерті. У 20-му ст. Ж.Батай писав, що статеве життя людини вміщує невідомий тваринам „диявольський” аспект. На відміну від тварини, людина знає, що вона вмре. На основі цього знання виникає людський еротизм. „Диявольське” – це збігання смерті та еротизму [1, с. 273-274, 276]. З огляду на сказане, свідчення Ібн-Фодлана виглядає цілком вірогідним.

Література:

1. Батай Ж. Из "Слез Эроса" // Танатография Эроса: Жорж Батай и французская мысль середины ХХ века. - СПб.: Мифрил, 1994. - С. 271-308.

2. Блох И. История проституции. – СПб.: Фирма «РИД», Издательство «АСТ-ПРЕСС», 1994. – 544 с.

3. Котляревский А. О погребальныхъ обычаяхъ языческихъ Славянъ. – М.: 1868.

4. Котляревский А.А. О погребальных обычаях языческих славян. – М.: УРСС, 2011. – 304 с.

5. Провідна неділя - за народним календарем тиждень після Великодня. Як відзначали та що їли // Центр народознавства «Козак Мамай», 2008-2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mamajeva-sloboda.ua/publ.php?id=283

6. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М.: Издательство «Наука», 1981 // Historic.Ru [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000031/

7. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. – М.: Политиздат, 1975. – 240 с.