Шмагун О.С.
студентка V курсу, юридичний факультет
Національний університет державної податкової служби України
Потомська Н.А,
к.ю.н, доцент, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики
Національний університет державної податкової служби України
Щодо
проблем впровадження інституту суду присяжних в Україні та шляхів їх вирішення
Актуальність даної теми полягає у тому, що у зв’язку з введенням у
дію інституту суду присяжних, котрий встановлений Главою 30 Кримінального
процесуального кодексу України «Особливі порядки провадження у суді I інстанції» статтями 382-391 постав ряд питань
теоретичного та практичного впровадження цього нововведення в національну
правову систему України. Нині постала необхідність всебічного аналізу та
дослідження проблемних питань функціонування цього інституту зарубіжних держав
аби максимально ефективно реалізувати норми, визначені на папері, у життя. Необхідно також зазначити, що суд присяжних може відбуватися лише над обвинуваченими,
яким загрожує довічне ув'язнення. Ця новація спрямована на
максимально об’єктивне вирішення справи та захист таким чином прав обвинуваченого.
Наукові дослідження
інституту присяжних репрезентуються у працях як дореволюційних: Л. Володимирова,
С. Гогеля, Г. Джаншиєва,К. І. Закревського, А. Кенігсона, В. Палаузова, С.
Познишева, І. Фойницького та інших, так і сучасних вчених : С. Боботова, Р. Дорогіна, В.
Кульчицької, В. Маляренко,
І. Порутенко, І. Русанової, А.
Тарасова, В. Тернавської, В. Тертишника, та інших [2, с.1].
Аналізуючи наслідки
практичного застосування інституту суду присяжних зарубіжними країнами, слід
виокремити основні його недоліки, що спричинили значну критику та недовіру: 1.Інтелектуальна
неспроможність пересічних громадян правильно оцінити докази і всі обставини по
справі через відсутність юридичної освіти; 2.Використання маніпуляційних
технологій з боку адвокатів, прокурорів і навіть суддів дозволяє схиляти
присяжних засідателів до прийняття необхідного рішення; 3.Неефективність, що
проявляється у більших витратах часу на такий судовий процесс; 4. Висока вартість процесів
за участю суду присяжних; 5. Недолік організації
матеріального забезпечення діяльності суду присяжних; 6. Необхідність
забезпечення
особистої безпеки присяжних.
Таким чином, висвітливши недоліки існування інституту суду присяжних,
пропонуємо такі напрямки вдосконалення
чинного законодавства:
1) створити та ввести в дію спеціальний Закон України «Про загальні засади формування та функціонування суду
присяжних в Україні», що деталізуватиме
порядок формування, засади функціонування суду присяжних та охоплюватиме
інші аспекти буття цього інституту на території України;
2) доповнити до ст. 60
Закону України «Про судоустрій та статус суддів» нормою, що розширяє
коло підстав звільнення осіб від участі у судовому засіданні як
присяжного. А саме: 1) смерть присяжного, що має бути підтверджена відповідними
документами; 2) визнання присяжного померлим чи безвісти відсутнім,
підтверджену відповідними рішеннями суду; 3) заяви про відмову особи від участі
у судовому засіданні як присяжного;
3) доповнити до п. 6 ч.2 ст. 59 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» тезою, котра зобов’язує присяжного
володіти не тільки державною мовою [1], але й мовою котрою ведеться конкретне
судочинство. Йдеться про ті випадки, де судочинство, у відповідності до за ч.1 ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики», ведеться регіональною мовою
(мовами);
4) зменшити віковий ценз для осіб, що входять до
складу суду присяжних від 30 років до 25 років. Порівнюючи вікові вимоги до
особи,котра може бути суддею згідно ч.1 ст. 64 Закону
України «Про судоустрій та статус суддів»,
прослідковується, що суддя може володіти
меншим життєвим досвідом аніж його колеги присяжні. Оскільки
метою залучення присяжних до суду є найбільш об’єктивний аналіз провадження, то
очевидним є те, що дорослий законослухняний громадянин в принципі ще з
дитинства чітко усвідомлює розмежування між добром і злом, виною чи
невинуватістю, а це якраз ті істини, що плекаються ще у дитинстві батьками, а з
віком тільки укорінюються;
5) доповнити ч.1 ст. 59 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що встановлює вимоги до народного засідателя, присяжного, а саме «постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду» нормою, котра деталізуватиме період «постійного проживання» на території певного регіону України. Наприклад, 5 чи 10 років.
6) передбачити закладененя у місцеві бюджети на 2014 рік коштів, що будуть спрямовані на відшкодування «винагород» особам, що були залучені до участі суду присяжних.
Таким чином, при врахуванні усіх запропонованих шляхів ефективного впровадження інституту суду присяжних на території України можливо забезпечити найбільш повне та об’єктивне судочинство в Україні.
Література:
2. «Про судоустрій та статус суддів»,
Закон України
// [ Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17/page2;
3. Становлення інституту присяжних в
умовах набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України / С. В.
Оверчук // Часопис Національного університету "Острозька академія".
Серія "Право". – 2012. – № 2(6) : [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2012 /n2/12osvpku.pdf.