Право/3 Охрана авторского права

К.ю.н., доц. Білоус І. М., Крот Р. В., Слободянюк Ю. Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Проблемні питання захисту авторського права: практика України та світовий досвід

Актуальність. Творча діяльність людей з найдавніших часів була однією з найпотужніших рушійних сил розвитку суспільства. Входження України до міжнародної спільноти вимагає докорінних реформ у всіх сферах суспільного життя. Наша держава прагне бути демократичною, соціальною, правовою, в якій найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, це закріплює ст. 3 Конституції України.

Нормальне стабільне функціонування незалежної держави неможливе без її економічного розвитку, а розвинена, незалежна економічна структура держави неможлива без політики охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, в останні роки проблема порушення авторських прав, розповсюдження контрафактної продукції є однією з нагальних для багатьох країн світу, в тому числі і для України.

Сучасне законодавство у сфері інтелектуальної власності передбачає широкий спектр засобів захисту прав на знак для товарів і послуг та творів мистецтва. Однак, воно ще не повною мірою відповідає міжнародним стандартам та не забезпечує належного захисту авторського права, а практика застосування норм діючого законодавства свідчить про наявність труднощів та помилок при вирішенні судових спорів у сфері охорони прав інтелектуальної власності.

Саме тому актуальним залишається питання організація дієвої системи правозастосування у сфері створення та використання об’єктів авторського права і безпосередній його вплив як на ефективність розбудови національного науково-технологічного комплексу, так і на підвищення інвестиційного іміджу держави, запровадження сприятливого інноваційного клімату.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблем захисту авторського права в різні періоди займалися такі видатні вчені, як: Кузнєцова Н., Кохановська О., Рудник Т., Стройко А., Панченко В. Ґрунтовними є напрацювання К. Ю. Насонової, Р. Барта щодо дослідження питань стосовно співвідношення категорій «книга» й «автор» у культурологічному аспекті. Серед зарубіжних науковців особливу цінність являють праці Дж. Пілча, який досліджує загальносвітові тенденції розвитку інституту авторського права.

Здійснений аналіз наукових джерел свідчить про наявність багатьох, інколи взаємовиключних, поглядів стосовно проблемних питань захисту авторського права, а також про необхідність їхнього узагальнення та адаптації до існування інституту авторського права України на сучасному етапі його розвитку.

Метою статті є аналіз сучасного стану захисту авторського права, виявлення проблем, пов’язаних із захистом авторського права в Україні, зокрема законодавчого регулювання, практики його застосування та визначення доцільності врахування позитивного досвіду щодо удосконалення вітчизняного законодавства у сфері авторського права.

Для досягнення поставленої мети були розв’язані такі завдання:

– проаналізувати наявні наукові розробки і стан чинного законодавства України у контексті досліджуваної тематики;

– дослідити світовий досвід охорони авторського права;

– розробити відповідні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в зазначеній сфері.

За роки незалежності України було прийнято і введено в дію низку законодавчих актів, присвячених праву інтелектуальної власності. На даний час в Україні сформована законодавча база щодо правової охорони авторського права. Основним спеціальним Законом у цій сфері є Закон України «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V називається «Захист авторського права і суміжних прав», в якому передбачено широкий перелік засобів забезпечення позову в справах про порушення авторського права і суміжних прав. Також питання охорони авторського права врегульовані статтями Книги ІV Цивільного кодексу України, який був прийнятий 16 січня 2003 р., (набрав чинності з 1 січня 2004 р.). Загальні засади захисту права інтелектуальної власності передбачені ч. 3 ст. 418 цього Кодексу, яка визначає,

що таке право є непорушним. Кожна особа може звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності згідно ст. 16 Цивільного кодексу України [7, с. 75, 6, 9].

Відповідно до «Угоди про партнерство та співробітництво» між Україною та Європейським Співтовариством від 14 червня 1994 р., Україна зобов’язана забезпечити рівень захисту прав інтелектуальної власності, аналогічним до існуючого в Європейському Співтоваристві, включаючи ефективні засоби забезпечення дотримання таких прав [8, с. 220].

Однак, ще і досі не можна стверджувати про надійність системи захисту авторських прав в Україні, яка і досі вважається неефективною через наявність багатьох проблем, серед яких можна виділити наступні:

– поширення в Україні негативних тенденцій, спрямованих на порушення авторського права. За час дії Кримінального процесуального кодексу слідчими органів внутрішніх справ закінчено досудове розслідування та направлено до суду 34 кримінальних провадження за фактом порушення прав інтелектуальної власності, на даний час слідчими органів внутрішніх справ розслідуються ще 538 кримінальних проваджень, процесуальне керівництво якими здійснюється органами прокуратури України [1];

– відсутність контролю щодо збору, розподілу та виплати авторської винагороди з боку державних органів, своєчасних змін до законодавства призвели до негативних наслідків стосовно збору, розподілу та виплати авторської винагороди. Не укладаються належні договори між організаціями колективного управління згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права», а в разі укладання таких договорів, відсутнє належне виконання їх умов. Закон не передбачає здійснення контролю за діяльністю організацій колективного управління, порядок створення та ліквідації, критерії постановки організацій на облік, організаційно-правові форми їх утворення;

– відсутність дієвих механізмів захисту авторського права, зокрема належного рівня відповідальності. Адже запровадження дієвого механізму захисту авторських прав дасть можливість фізичним і юридичним особам ефективно захистити свої права;

- суперечливість законодавчих актів в сфері авторського права та ін.;

- необхідним є вирішення питання стосовно розробки національних стандартів з обліку об’єктів права інтелектуальної власності [7, с. 75].

Варто зазначити про наявність одностороннього підходу до вирішення даних проблем, а саме: через призму правового захисту авторського права, тобто формування потужного блока юридичного спрямування. Проте, це буде лише інструментарієм для регулювання процесу, який без урахування економічних важелів і розуміння економічної природи інтелектуальної власності та її впливу на економічне зростання країни, не дозволяє усвідомити роль і забезпечити на практиці реалізацію інтелектуального ресурсу як стратегічно важливого в контексті соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі. Варто звернути увагу на іншу сторону об’єкта досліджень – формування механізму управління інтелектуальною власністю як складової національної інноваційної системи з урахуванням тенденції розвитку світової практики та можливостей України.

Враховуючи наявні проблеми, можливими шляхами їх вирішення може слугувати світовий досвід захисту авторських прав.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу [3, с. 24].

Практичне застосування цієї міри цивільно-правового захисту ускладнюються у зв`язку з відсутністю чітких критеріїв для встановлення суми компенсації. Для вирішення цієї проблеми ст. 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права» слід розділити на дві самостійні статті. До першої повинні ввійти лише цивільно-правові способи захисту інтелектуальних прав, до другої – інші способи правового захисту, які не є цивільно-правовими.

Як свідчить практика судового розгляду кримінальних справ, кримінальних проваджень за частиною першою ст. 176 Кримінального кодексу, зазвичай підсудні майже у всіх випадках підпадають під дію законів України про амністію, або закривають кримінальне провадження у зв’язку з взяттям підсудного на поруки, оскільки санкція статті не передбачає позбавлення волі.

Дана частина статті також передбачає, що при завданні матеріальної шкоди у великому розмірі внаслідок порушення авторського права і суміжних прав, винні особи караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі від 1700 грн. до 6800 грн. [2].

Так, Подільський районний суд міста Києва Постановою від 22 лютого 2012 року встановив: кримінальну справу по обвинуваченню Теліпка Владислава Едуардовича за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, закрити в зв'язку з передачею його на поруки трудового колективу ТОВ «Машинобудівне підприємство "Респект». Слід зазначити, що Теліпко В. Е., в період часу з 10.11.2010 по 27.01.2011 порушив авторські права Національної академії правових наук України на твір: «Конституція України: Науково-практичний коментар», при наступних обставинах: у 2003 році Національна академія правових наук України видала книгу: «Конституція України: Науково-практичний коментар», автори Авер'янов А. Б., Батанов О. В., Баулін Ю. В., та ін., ред. кол.: Тацій В. Я., Битяк Ю. П., Грошевой Ю. М. та ін., - Харків: Видавництво «Право»; К: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003 - 808 с.

Отже, стверджувати, що порівняно з кримінальним законодавством зарубіжних країн, встановлені у санкціях ст. 176 КК України покарання є менш тяжкими, а у вказаному випадку, Теліпко В.Е. взагалі не поніс покарання, при цьому останній заробив чималі кошти за продаж вище вказаного видання. З вказаного випадку можна зробити висновок, що в Україні особи не несуть відповідальність за порушення авторського права, і вказаний вирок суду може бути підставою для інших осіб порушувати права інтелектуальної власності.

Тому, як спосіб зменшення порушень у сфері авторського права пропонується посилити відповідальність за подібні порушення. Так, наприклад, загальні положення, якими регулюються питання авторського права, суміжних прав та прав виробників баз даних, викладені у Кодексі інтелектуальної власності Франції. З 2009 року Законом від 12 червня 2009 р.

№ 2009-669 «Про поширення та захист творів мистецтва в Інтернеті» уведено в дію механізм захисту інтелектуальної власності в обчислювальних мережах, що отримав назву «правило трьох попереджень».

Відповідно до цього Закону визначена урядом приватна компанія здійснює технічними засобами пошук файлообмінних ресурсів та користувачів, які нелегально завантажують файли, захищені авторським правом. IP-адреси таких користувачів передаються до спеціального державного органу – Вищого комітету з поширення творів мистецтва та захисту авторських прав в Інтернеті (Haute Autorité pour la diffusion des œuvres et la protection des droits sur internet, HADOPI), створеного відповідно до Декрету від 29 грудня 2009 року № 2009-1773. HADOPI інформує Інтернет-провайдерів локального

рівня, які зобов’язані надіслати користувачу електронною поштою попередження про незаконність його дій. У випадку, якщо користувач, після отримання двох попереджень про незаконне завантаження або перегляд контенту, втретє вчинив аналогічну дію, установчі дані про цього користувача

HADOPI передає до суду. За рішенням суду користувач, який вчинив зазначені незаконні дії, може бути притягнутий до відповідальності у вигляді позбавлення права використовувати Інтернет протягом року, штрафу у розмірі до 30 тис. євро і, навіть, бути ув’язненим терміном до 2 років. Крім того, цим Законом передбачається відповідальність для Інтернет-провайдерів, які не відключать порушника від Інтернету, у вигляді штрафу у розмірі до 5 тис. євро. Для того, щоб користувачі не мали змоги змінювати провайдерів, створено єдину базу даних, «чорний список» порушників, до якої мають доступ усі провайдери [4, с. 73].

Відповідно до ч. 2 ст. 146 КК Російської Федерації (1996 р.) у редакції від 8 квітня 2003 року № 45-РФ незаконне використання об’єктів авторського права та суміжних прав, а також право придбання, зберігання, перевезення контрафактних примірників творів або фонограм з метою збуту, вчинене у великому розмірі, карається штрафом у розмірі від двохсот до чотирьохсот розмірів оплати праці або у розмірі заробітної плати засудженого за період від двох до чотирьох місяців, або обов’язковими роботами на строк від ста вісімдесяти до двісті сорока годин, або позбавленням волі на строк до двох років [5, с. 213].

За федеральним законодавством США, за торгівлю музичними записами «живих» концертів передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років або штрафу у розмірі 250 тис. дол. США.

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що належний захист авторського права в Україні гальмується через недосконалість законодавства та неналежну організацію здійснення правосуддя і контролю, недовіру суспільства до судової гілки влади і загалом правовий нігілізм, а також розуміння порушниками, що за протиправні дії вони не будуть нести відповідальність. З цією метою слід вжити наступних заходів: узгодити норми Цивільного кодексу України і спеціального законодавства в сфері авторського права; визначити на законодавчому рівні ключові поняття авторського права; провести судову реформу; врахувати європейський досвід щодо захисту авторського права, зокрема стосовно підвищення штрафів за порушення авторського права; більш детального регламентування застосування тимчасових та застережних заходів.

Забезпечення правової охорони авторського права на належному рівні дозволяє створювати умови для торгово-економічного й інформаційно-технічного співробітництва, надходження в Україну іноземних інвестицій і сучасних прогресивних технологій, виходити на світовий ринок інтелектуальної власності, сприяти розвитку інноваційного процесу та підтримці правової рівноваги між авторами й тими, хто використовує результати їхньої творчої діяльності.

Література:

1. Генеральна прокуратура. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua.

2. Кузнєцова Н. Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні / Н. Кузнєцова, О. Кохановська // Право України. – 2011. - № 3. – С. 21-29.

3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua.

4. Панченко В. М. Сучасний стан нормативно-правового забезпечення Франції у галузі інформаційної безпеки / В. М. Панченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2012. - № 2 (9). – С. 70-77.

5. Петренко К. Проблеми захисту авторського права в мережі інтернет / К. Петренко // Вісник ОНУ імені І. І. Мечникова. – 2012. – Т. 17. – Вип. 7. – С. 209-217.

6. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 № 3792-XII. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.uа.

7. Рудник Т. В. Деякі проблемні питання захисту авторського права в Україні / Т. В. Рудник // Юридичний вісник. – 2009. - № 1. – С. 74-77.

8. Стройко А. І. Проблемні питання захисту суміжних прав організації мовлення: практика України та європейський досвід / А. І. Стройко // Часопис Київського університету права. – 2011. - № 3. – С. 219-224.

9. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.uа.