Жуков М.С.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Меліхова О. Ю.

Екологічний податок України

На сьогоднішній день Україна знаходиться не в найкращих екологічних умовах. Перш за все це пов’язано з недбайливим ставленням до навколишнього природного середовища, діяльністю підприємств, яка  пов’язана із забрудненням та погіршенням стану довкілля. В екологічному законодавстві України передбачено чимало способів вирішення цього питання: це і закріплення прав, обов’язків та заборон, і встановлення контролю за безпечною для екології господарської діяльності підприємств, і спроби формування екологічної культури, екологічної свідомості населення.

Одним зі способів боротьби із забрудненням довкілля є екологічний податок. Він є не тільки ефективним інструментом оподаткування суб’єктів господарювання,  які своєю діяльність завдають або можуть завдати екологічну шкоду, а й інструментом поліпшення екологічних умов навколишнього середовища.

Отже ми вважаємо за необхідне, дослідити ефективність екологічного податку, як інструменту забезпечення екологічної безпеки та ефективного способу поліпшення стану природного середовища.

         В українському  законодавстві, як окремий різновид податку (платежу), екологічний податок було закріплено у Податковому кодексі, у 2011 році. До цього часу нормативне регулювання екологічного оподаткування (збирання на забруднення) здійснювалося Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. за № 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збирання за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збирання".

Згідно підпункту 57 пункту 1 ст. 14 Податкового кодексу України (Далі – ПКУ) екологічний податок -  це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року, а також за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів, для забезпечення екологічної безпеки, а також безпеки життя та здоров’я громадян [6].

Платниками екологічного податку, згідно п. 240.1 ПКУ, є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів,

включаючи тих, що виконують агентські (представницькі) функції стосовно

таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких

на території України та в межах її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони здійснюються:

                  I.                        викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

               II.                        скиди забруднювальних речовин безпосередньо у водні об'єкти;

            III.                        розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

            IV.                        утворення радіоактивних відходів (включаючи вже нагромаджені);

               V.                        тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлених особливими умовами ліцензії термін.

Нововведенням розділу "Екологічний податок" стало встановлення ставки та порядок стягнення екологічного податку за викиди забруднювальних речовин авіаційним транспортом, який досі не платив збір за забруднення довкілля.

На відміну від зарубіжних джерел українське законодавство вже у визначенні екологічного податку перераховує види діяльності, які є базою екологічного оподаткування, та уточнює, які саме радіоактивні відходи оподатковуються [1].

Екологічні податки застосовуються у всіх економічно розвинутих країнах. Виділяють наступні частки екологічних податків у загальному обсязі оподаткування різних країн: США – 3,2 %; Ірландія – 11,9 %; Греція і Нова Зеландія – 6,1 %; Японія – 6,5 %; Іспанія – 7,5 %. Частка ж екологічного податку у загальному оподаткуванні в Україні становить 1 % [5].

Перелік забруднювальних речовин збільшено за рахунок двоокису вуглецю. Це викликано потребою реалізації положень Кіотського протоколу.

Ставка податку становить на першому етапі 0,24 грн/т, що дає змогу збільшити надходження майже на 60 млн грн та стимулювати платників податку до скорочення викидів парникових газів [3].

Проаналізувавши Податковий кодекс ми дійшли до висновку, що екологічний податок має тенденцію зростання. Так відповідно до ст. 244 ПКУ, ставку податку за викиди в атмосферне повітря забруднювальних речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання дизельного пального залежить від вмісту сірки у її масі і знаходиться у межах 35,25 – 79,90 грн/т (у 2011 р. було 30 – 68 грн/т). Значно зросли ставки податку на інші види палива. Зокрема, на бензин неетильований ця ставка тепер становить 79,90 грн/т (2011р. – 68 грн/т) , бензин сумішевий – 65,80 грн/т (2011 р. – 56 грн/т), зріджений нафтовий газ – 108,10 грн/т (2011 р. – 92 грн/т). Внесено у перелік видів палива дизельне біопаливо зі ставкою податку 68,15 грн/т (2011 р. – 58 грн/т) та різновид бензину, бензин авіаційний, зі ставкою 55,22 грн/т (2011 р. – 47 грн/т) [6].  Збільшення ставок податку відбулося щодо всіх видів палива у більш ніж десять разів. При цьому утримуватися і сплачуватися до бюджету ці кошти будуть від суб'єктів, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю пальним, а для споживача це буде надбавкою до ціни пального.

Не дивлячись на таку деталізацію, все ж таки є і прогалини в Кодексі 1) відсутні нормативи податку, який справляється за викиди в атмосферу забруднювальних речовин залізничним транспортом; 2) не визначено умов щодо обчислення екоподатку в 10-кратному розмірі у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів. Проте, не дивлячись на існування данних норм, це не означає скасування зазначених лімітів загалом (оскільки їх снування закріплено у ст. 44 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”) та відповідальності за порушення природоохоронного законодавства [4].  

Однак, до складу інструментів податкової системи входить і надання податкових пільг для підприємств, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану із: 1) переробкою відходів (від сортування до утилізації); 2) використанням вторинної сировини для подальшого виробництва; 3) застосуванням пакувальних матеріалів, дружніх до довкілля, а також повторне їх використання; 4) впровадженням маловідходних, ресурсо- та енергоощадних технологій; 5) вкладенням коштів у розвиток “зеленого виробництва” та “зеленої продукції”; 6) впровадженням новітніх технології повної розробки родовищ корисних копалин; 7) відновленням ландшафтних територій до їхпервинного стану тощо [4].   

         На нашу думку, формули для розрахунку найбільш поширених видів екологічного податку, що відображені у пп.249.3-249.6 ПКУ, є занадто спрощенні, через відсутність низки коригуючих коефіцієнтів, зокрема: коефіцієнтів, які встановлюються залежно від чисельності мешканців населеного пункту або від народногосподарського значення населеного пункту, а також регіонального (басейнового) коригуючого коефіцієнта, що враховує територіальні екологічні особливості та еколого-економічні умови функціонування водного господарства. Негативним ефектом таких спрощених формул, на нашу думку, є неврахування необхідних умов(коефіцієнтів) за для більш ефективного та адекватного встановлення розміру податку.

Ще одне нововведення Податкового кодексу стосується розрахунку екологічного податку, зокрема для тих, хто проводить скиди забруднюючих

речовин безпосередньо у водні об'єкти та розміщення відходів у спеціально

відведених для цього місцях або на об'єктах. Обов'язком цих суб'єктів господарювання було дотримання відповідного ліміту (на розміщення відходів або скиди) тому, що такий збір у межах встановленого ліміту розраховувався в однократному розмірі, а у випадку перевищення ліміту (або за його повної відсутності) у збільшеному в три рази.  У діючому ж податковому кодексі передбачено лише збільшення коефіцієнту до 1,5 за скидання забруднюючих речовин у ставки та озера, а  вимоги для використання понадлімітного коефіцієнта при розрахунку екологічного податку за умови його перевищення немає [3].

Ми погоджуємось з професором О.О.Велкич  у тому, що у Податковому кодексі потрібно висвітлити ті положення з пільгового екологічного оподаткування, які фактично визначені відповідними нормативно-правовими документами з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування [2].

Проаналізувавши екологічний податок можна дійти висновку, що його умовно можна поділити на:

–       збори на покриття затрат (мета  –  відновлення екології);

–       стимулювальні податки (мета  –  зміна поведінки суб’єкта, які завдають шкоду довкіллю);

–       податки, які підвищують доходи (мета  –  покриття витрат екологічного регулювання та поповнення бюджету) [1].

Екологічний податок в Україні не є ще детально розробленим та потребує внесенню певних коректив, про які було наголошено вище.        Деякі його новели знайшли своє закріплення у Податковому кодексі, але не знайшли свого практичного застосування. Актуальним залишається і питання введення преференцій суб’єктам господарювання, що впроваджують нові методики, які мінімально впливають на стан довкілля. На нашу думку цікавим та ефективним нововведенням може стати не тільки збільшення коефіцієнту оподаткування підприємств, що завдають чималу шкоду навколишньому середовищу, а й введення додаткових навантажень на таких суб’єктів, зокрема висадження дерев, створення рекреаційних зон, додаткове фінансування заповідних територій.

Поки екологічна свідомість людей ще недостатньо розвинена, а суб’єкти господарювання не зацікавлені в ощадливому використанні природно-ресурсного потенціалу, існує необхідність в державному управлінні природокористуванням. Основним його інструментом є податки. Отже підводячи підсумки, можна зазначити, що екологічний податок повинен відігравати одну з найголовніших ролей у процесі покращення екологічних умов та забезпечення екологічної безпеки, а це означає, що від того, наскільки детально опрацьованим буде це питання, настільки ж сприятливі екологічні умови будемо мати Україна. 

Література

1.Особливості екологічного оподаткування в зарубіжних країнах [Електронний ресурс] / Т.В.Волковець. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VSU_Ekon/2012_1/12ksmvzk.pdf

2.Новий екологічний податок в Україні: стан і напрями вдосконалення [Електронний ресурс] / В.О.Мандрик, У.П.Новак. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_9/93_Man.pdf

3.Хмелевський І. Екологічний податок / І. Хмелевський // Податки та бухгалтерський облік. – 2010. – № 102 (1391) (грудень). – С. 46-49.

         4.Екологічний податок: конкурентна стратегія «зеленої» економіки Україні [Електронний ресурс] / М.І.Бублик, Т.О.Коропецька. - Режим доступу:http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/13908/1/60_408415_Vis_727_Menegment.pdf

5. Аналіз застосування екологічних податків в Україні та за кордоном [Електронний ресурс] / Т.В.Волковець. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pprbsu/2012_35/35_01_28.pdf

6.Податковий кодекс України,  станом на 1 жовтня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/275517/page31?text=%F0%EE%E7%E4%B3%EB