Право/ 9. Гражданское  право

Студентка Дмітрієва Т.І., доц. Дорош В.С.

Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ, Україна

Правові відносини батьків та дітей як інструмент Сімейного права

В сімейному праві одне з пріоритетних місць відводиться колізійному та матеріально-правовому регулюванню особистих  відносин батьків і дітей. Об'єктом сімейного права  є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини, вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей.  Актуальність даної проблеми зумовлюється неухильним зростанням питомої ваги сімейних відносин. Це в повній мірі стосується і відносин батьків та дітей. Цій проблемі дедалі більшу увагу приділяють як   сучасна правова доктрина, так і національне та міжнародне законодавство.

Мета дослідження полягає в тому, щоб здійснити порівняльний аналіз українського  сімейного законодавства  — стосовно колізійного регулювання здебільшого особистих немайнових відносин батьків  і дітей, а також аліментних зобов'язань, сформулювати деякі пропозиції, спрямовані на вдосконалення відповідних норм Сімейного кодексу України. Новітнє сімейне законодавство України досить ґрунтовно визначило правові засади і механізми регулювання відносини батьків і дітей.  Вони базуються на основоположних нормах Конституції України, відповідних статей Сімейного Кодексу України.

Окремим аспектам цієї галузі присвячена низка наукових праць українських і зарубіжних дослідників, таких як А.С. Довгертої, З.В. Ромовської,                    Е.Г. Афанасьєвої, Ю. Беспалового,  Я.М. Шевченка. Вони характеризують правові відносини батьків та дітей, визначають  особливості їх встановлення та припинення та  аналізують їх правовий  статус.

Сімейне  право розроблене з давніх часів і воно має свої інститути. Встановлення особистих відносин батьків  і дітей слід розуміти як інститут сімейного права і як спосіб захисту прав дитини. Інститут сімейного права це — сукупність юридичних норм,  які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з визначенням походження дитини та захисту прав дитини. Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей від батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Зазначене положення стосується не тільки дітей, народжених у шлюбі, але і дітей, що народилися від осіб, що не знаходяться між собою в зареєстрованих шлюбних відносинах. В останньому випадку діти мають такі ж права, що і діти, що народилися від осіб, що уклали шлюб, якщо їхнє походження було засвідчено у встановленому законом порядку [2].

Норми, присвячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН “Про права дитини”, у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції.  Задача сімейного права складається в забезпеченні дотримання прав дитини без якої-небудь дискримінації в сімейних відносинах. На законодавчому рівні закріплено особисті немайнові права дитини. До них відносяться:

-       право дитини жити і виховуватися в родині;

-       право дитини на ім'я, по батькові і прізвище;

-       право дитини на захист своїх прав і законних інтересів;

-       право дитини на спілкування з обома батьками, дідусем, бабусею, братами, сестрами й іншими родичами.

Дитина має право на належне батьківське виховання. Законодавство закріплює обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини (статті 150, 151, 152 Сімейного Кодексу, ст. 12 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 24002-ІІІ). Батьки мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. На кожного з батьків покладається однакова  відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Виховання включає комплекс дій батьків, які спрямовані на духовний розвиток дітей, формування їх особистості, розвиток здібностей тощо. Крім того, батьки зобов’язані здійснювати дії щодо лікування дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів. Здійснюючи батьківські права, виховуючи дитину, батьки тим самим виконують обов’язки щодо її виховання. Маючи рівні права щодо вибору форми та методів виховання дітей, батьки повинні діяти за взаємною згодою, разом.

Ст. 141 Сімейного Кодексу України встановлює рівність прав та обов’язків батьків стосовно дитини. Мати і батько не мають ніяких переваг щодо здійснення виховання. Вони виступають при вирішенні розбіжностей з приводу виховання дітей як рівні суб’єкти права. Також,  відповідно до ч. 1    ст. 141 Сімейного Кодексу батько і мати мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою [1].

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Невиконання батьками їхніх обов'язків може бути підставою для позбавлення батьківських прав, що повною мірою стосується й іноземців.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він):

-       не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

-       ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

-       жорстоко поводяться з дитиною;

-       є хронічними алкоголіками або наркоманами;

-       вдаються до будь-яких видів й експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

-       засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Особа, позбавлена батьківських прав автоматично втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини, втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми, не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником та в майбутньому не може тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування).

 Разом з тим, законодавство передбачає можливість поновлення особи в батьківських правах рішенням суду. У вересні 2006 р. Україна ратифікувала прийняту в рамках Ради Європи Конвенцію про контакти з дітьми, яка регулює особливості здійснення контакту батьків із дитиною, порядок укладання відповідних угод, у тому числі щодо транскордонних контактів, а також процедуру повернення дитини. Тобто, законодавство твердо переконане в тому, що інтереси дітей - це найважливіше.

Слід мати на увазі й те, що Україна ратифікувала Європейську конвенцію від 25 січня 1996 р. про здійснення прав дітей 1 і приєдналася до Гаазької Конвенції про юрисдикцію, застосовуване право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності й заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 р. [3].

За останній період було створену національну стратегію профілактики соціального становища дітей у сім’ї на період до 2020 року, що визначає мету, основні завдання, спрямовані на створення умов для забезпечення належного соціального захисту дітей та сімей, що мають дітей і опинилися в складних життєвих обставинах, утвердження в суспільстві сімейних цінностей, виховання відповідального батьківства [4].

Правовою основою розроблення та реалізації Стратегії є Конституція України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України «Про охорону дитинства», «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», інші нормативно-правові акти, відповідно до яких держава створює умови для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї, зростання в безпечному сімейному оточенні, організовує роботу органів опіки та піклування з профілактики соціального сирітства, виявлення й усунення причин, що його зумовлюють.

Отже, актуальність теми очевидна, адже сім’я - основна ланка нашого суспільства, і в залежності від того, якою вона буде, яким чином будуть складатися відносини між батьками та дітьми залежить міцність нашої країни. Питання матеріально-правового регулювання правовідносин батьків і дітей дає підстави для висновку про те, що існуюча правова база України загалом відповідає міжнародним нормам. Разом із тим необхідно продовжувати роботу щодо приєднання України до міжнародних конвенцій та договорів в сфері міжнародного сімейного права, оскільки це стане запорукою більш ефективного захисту прав дітей, належного правового регулювання відносин батьків та дітей, що ускладнені іноземним елементом.

Література:

1.     Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України : Науково-практичний коментар / З. В. Ромовська. К. : ВД "Ін Юре", 2003. — 532 с.

2.     Плєшнева Н.В. Сімейне право України, Київ, 2001 р.

3.     Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей : Закон України від 14.09.2006 р., № 136-У // ВВР. — 2006. — № 43. — Ст. 417.

4.     Офіційний портал Президента України : [Электрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ru/documents/15098.html