Яна Дмитренко

Законодавче врегулювання інформаційних потоків.

Глобальною метою здійснення інформаційних прав і свобод, що досягаються за допомогою норм інформаційного права, можна вважати створення умов для формування гармонійної й високоінтелектуальної особистості, побудови вільногой демократичного суспільства й держави, що володіє інформаційним суверенітетом. Мова йде про створення суспільства, заснованого на знаннях, принципах гармонійного й інтелектуального розвитку кожного члена суспільства й суспільства в цілому[3, c. 20]. Слід зазначити, що предмет правового регулювання інформаційного права становлять інформаційні відносини, які виникають, змінюються й припиняються під час обігу інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційних процесів. Далі буду визначати інформаційні відносини як відособлену, однорідну групу суспільних відносин, що виникають при обігу інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційних процесів у порядку реалізації фізичними і юридичними особами інформаційних прав і свобод, а також у порядку виконання ними обов’язків щодо забезпечення гарантій інформаційних прав і свобод. Суб’єктами інформаційно-правових відносин є їх учасники, які володіють інформаційною правосуб’єктністю, що включає в себе дві юридичні якості: інформаційну правоздатність, яка полягає у можливості мати інформаційні права й обов’язки та інформаційну дієздатність – можливість своїми діями набувати інформаційного права і створювати обов’язки. Залежно від обсягу інформаційних прав та обов’язківможна виділити загальні та спеціальні суб’єкти. Загальними суб’єктами інформаційно-правових відносин є держава та її органи, крім органів, що володіють спеціальною інформаційною компетенцією; фізичні та юридичні особи, для яких інформаційна діяльність не є основним видом ді яльності. Варто підкреслити, що саме держава є одним із найважливіших суб’єктів інформаційно-правових відносин, оскільки вона здійснює правове регулювання інформаційної сфери, визначає засади інформаційної політики, вживає заходів щодо розвитку національного інформаційного простору, бере участь у міжнародному інформаційному обміні, забезпечує інформаційну безпеку. Інформаційна діяльність держави проявляється в публічно-політичній сфері, де інформаційні зв’язки та комунікації відіграють ключову роль. До кола спеціальних суб’єктів інформаційно-правових відносин належать юридичні особи, установчими документами яких передбачено інформаційну діяльність як основну: інформаційні агентства, друковані засоби масової інформації, видавництва, телерадіокомпанії, провайдери Інтернет, бібліотеки, архіви тощо, а також державні органи, для яких нормативно-правовими актами встановлено виконання управлінських, регулятивних чи інших функцій в інформаційній сфері.Дослідження сутності суб’єктів інформаційних правовідносин зручно проводити на моделі інформаційної сфери. Ґрунтуючись на моделі інформаційної сфери, можна виділити основні групи суб’єктів інформаційних правовідносин:

– виробники, або творці, інформації, у тому числі автори;

– власники інформації (інформаційних об’єктів);

– споживачі інформації.

. Усі інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Зокрема, в ст. 34 Конституції України задекларовано, що кожному громадянину гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

2 жовтня 1992 р. був ухвалений Закон України «Про інформацію», який встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу і суспільство від неправдивої інформації [1].

Висновок. Економічна могутність, соціальна стабільність держави великою мірою залежать від рівня кваліфікації населення та обсягу інформації. Невипадково наприкінці ХХ ст. всі цивілізовані країни пріоритетним завданням свого розвитку вважають збереження духовного надбання нації, закріпленого у друкованих виданнях, рукописах та інших джерелах інформації [ 4]. Важливою складовою культурної та інформаційної сфери життєдіяльності суспільства є архівна справа. Дана сфера охоплює різноманітні питання (наукового, організаційного, технологічного, економічного, правового змісту тощо), пов’язані з пошуком, обліком, нагромадженням та збереженням архівних документів, а також із використанням і поширенням відомостей, що містяться в них.

Список використаних джерел

1. Северин, В. А. Правовое регулирование информационных отношений [Текст] / В. А. Северин //

Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11. – Право. – 2000. – № 5. – С. 23.

2.Вступ до інформаційної культури та інформаційного права [Текст] / за заг. ред. М. Я. Швеця та Р.

А. Калюжного. – Ужгород : ІВА, 2003. – С. 123.

3. Рассолов, М. М. Информационное право [Текст] : учеб. пособие / М. М. Рассолов. – М. : Юрист,

4. Про Основні правила роботи державних архівів України : Рішення Колегії державного комітету архівів України від 03.02.2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу