Михайлович М.М.

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я

В сучасних умовах актуальність проблеми розвитку інтересу людини до занять фізичною культурою і спортом набуває більшого значення [5, 8]. Гармонійне поєднання духовного багатства, моральної чистоти й фізичної досконалості є і метою, і засобом суспільного прогресу.

Сьогодні, коли значно погіршився екологічний стан, піклування про здоров’я нації стає необхідною проблемою кожного. Науково-технічна революція значно змінила характер праці та спосіб життя сучасної людини. Автоматизація виробничих операцій, благоустрій побутових послуг, надмір інформацій, що надходить по радіо та телебаченню, призвели до різкого скорочення фізичного навантаження та рухової активності у процесі професійної та побутової діяльності людей. Величезні можливості, закладені в організмі кожної людини, можуть бути реалізованими в здоров’я й активне довголіття тільки за умови постійної дружби з фізичними навантаженнями.

Аналізуючи це питання, можна сказати, що переважна більшість населення не виконує щоденно тих чи інших фізичних вправ, не займається спортом. Одна з причин – відсутність у багатьох людей, насамперед молоді, інтересу і звички займатися фізичною культурою і спортом [1, 4]. Ця звичка, вихована в юні роки, може стати міцним фундаментом усіх дій людини, спрямованих на збереження працездатності, зміцнення сил і здоров’я. Врешті-решт залученою до систематичних занять фізичною культурою і спортом можна вважати лише ту особу, в якої заняття фізичними вправами міцно ввійшли в повсякденний побут, стали позитивною звичкою. Велика проблема полягає в подоланні суперечностей між наявними факторами, які сприяють максимальному прояву звички та умінням їх реалізувати, задовольняючи потреби, інтереси, отримуючи фізичне «задоволення» м’язів та емоційну насолоду, у створенні оптимальних умов навчання і виховання під час занять фізкультурою.

Ефективність управління процесом розвитку рухових здібностей значною мірою залежить від того, настільки акценти управлінських дій відповідають природно обумовленій послідовності перетворення моторики, тій послідовності, яка витікає із загальних закономірностей її еволюції. У такому випадку зовнішні дії виявляються адекватними стану і спрямованості розвитку морфо функціональних систем організму. У разі, коли акценти управлінських дій не збігаються з переважаючою спрямованістю розвитку моторики, тоді вони виявляються в ролі «збиваючих факторів», які порушують природний алгоритм розвитку. Тому вибір засобів управління розвитком моторики в різні періоди онтогенезу людини повинен засновуватися на принципі адекватності. Є практично доведеними факти існування індивідуально-типологічних особливостей у темпах росту й розвитку організму людини [1].

Зміст фізичного виховання включає в себе три основні напрямки виховання: соціально-психологічний, інтелектуальний та руховий. Соціально-психологічне виховання зводиться до процесу формування впевненості, життєвої філософії, потреби ставлення до засвоєння цінностей фізичної культури. Інтелектуальне виховання дає можливість формування в людини комплексу теоретичних знань, що охоплює широкий спектр філософських, медичних та інших аспектів, які тісно пов’язані з фізичним вихованням. Спеціальна частина фізичного виховання вирішує розв’язання рухових завдань: формування фізичних якостей, умінь і навичок управління рухами, а також можливостей раціонального використання фізичного потенціалу.

Потреби в заняттях спортом і фізичними вправами перебувають у прямому взаємозв’язку з фізкультурними та спортивними інтересами людини. Найбільш серйозні фактори, що стримують розвиток фізкультурного руху в країні, – це слабка матеріально-технічна база, низька ефективність її використання; слабка підготовка фізкультурних кадрів; нестача науково-методичного забезпечення, відсутність якісно нових програм фізичного виховання населення всіх вікових груп., які враховували б як умови життєдіяльності людей, так і досягнення науково-технічного прогресу.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні базових питань та принципів сучасного стану системи фізичного виховання та фізичної культури [7]. А також показати, яке значення, місце й роль має фізична культура та спорт у житті сучасної людини, визначити оптимальний обсяг рухової активності в умовах прискореного розвитку життєво важливих рухових якостей і фізичної підготовленості.

Основні завдання фізкультурно-оздоровчої діяльності і полягають у:

– зміцненні здоров’я;

– профілактиці різних захворювань;

– розвитку фізичних якостей людини;

– активізації розумової діяльності;

– виховання стійкої психіки особистості;

– формуванні та розвитку загальної культури особистості [3, 8].

Заняття фізичною культурою позитивно впливають на розвиток інтелектуальних, вольових, емоційних якостей людини, естетичні та етичні уявлення й потреби. Вони впливають на формування характеру, тобто тих рис особистості, які накладають відбиток на вчинки й відносини з іншими людьми та зовнішнім світом.

Можна виділити такі групи цілей фізкультурно-оздоровчої діяльності, які допомагають зміцнювати здоров’я, підвищують працездатність, активізують розумову діяльність, знімають втому. Комунікативно-виховні цілі направлені на зміцнення колективних зв’язків, виховання вольових якостей, підвищення особистого престижу. Організаційно-педагогічні – направлені на набуття умінь і навичок колективного інструктора, організатора масової фізкультурної і спортивної роботи, пропагандиста.

Зміцнення фізичного стану та здоров’я – це найпомітніший та безпосередній вплив фізичної культури, який формує індивідуальний стиль рухової активності й режим праці та відпочинку. Завдяки фізичній культурі для людини відкривається шлях досягнення гармонійності душі і тіла [2, 8].

Охоплення регулярними й епізодичними заняттями фізичною культурою різних груп населення не однакове. Це відбувається з таких причин:

– не для всіх груп населення фізкультурна діяльність є соціальною потребою й не всі активно займаються нею, оскільки певні групи мають достатній обсяг фізичного навантаження, пов’язаного з високою руховою активністю у професійній діяльності (робітники сільських і промислових підприємств), і тому регулярна фізкультурна діяльність не займає помітного місця в їх житті;

– не всі мають відповідні знання, уміння і навички, які дають змогу краще зрозуміти важливість регулярних занять фізичною культурою і спортом у їх житті, соціальну значимість цих занять;

– частина населення, яка має за характером своєї життєдіяльності достатнє фізичне навантаження, заняття фізичною культурою замінюють іншими видами культурної діяльності у процесі дозвілля [5].

Дослідники з питань фізичної культури вважають, що обсяг рухової активності за тиждень має становити 6 – 10 годин для людей старших 25 років; для віку 18 – 25 років – 10 – 14 годин; для школярів – 14 – 21 година.

Фізичний розвиток індивідуальний. Він характеризується великою кількістю показників, де найбільш інформативним є частота пульсу. Тренувальна частота серцевих скорочень (ЧСС) ефективна для досягнення оздоровчих та спортивних цілей знаходиться у діапазоні 130 – 180 уд./хв. Мінімальний розмір добових енерговитрат, необхідний для нормальної життєдіяльності організму людини, складає приблизно 2600 – 3800 кКал. З них на м’язову діяльність повинно витрачатись не менше ніж 1200 – 1900 кКал, інші енерговитрати забезпечують підтримку життєдіяльності організму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання, кровообігу та обміну речовин.

Руховий режим може оцінюватись «кілометрами здоров’я», які є умовними еквівалентами будь-яких фізичних навантажень. Щоденно пропонується набирати 2 – 5 «кілограмів здоров’я». Один «кілометр здоров’я» практично дорівнює: 1 км здорового бігу; 15 хв. Спортивного бігу; 15 хв. Занять гімнастичними вправами.

Рухову активність можливо підтримувати такими засобами: оздоровчий біг (1 – 3 км); гімнастичні вправи (15 – 30 хв.); турпохід (4 – 8 год.); аеробіка (30 – 45 хв.); спортивні вправи, ігри (60 – 100 хв.).

Серед ефективних оздоровчих засобів фізичної культури особливо виділяються циклічні види: біг у різноманітних режимах; плавання, велоспорт; швидка ходьба, туризм.

Традиційно важливою формою оздоровлення є ранкова гімнастика, при виконанні якої основне правило – пропрацювати максимальну кількість суглобів та м’язів.

Обмеження рухової активності останнім часом призвело до зниження функціональних можливостей організму людини. Синдром, або гіпокінетична хвороба, являє собою комплекс функціональних та органічних змін і хворобливих симптомів, які розвиваються внаслідок неузгодженості діяльності окремих систем та організму в цілому із зовнішнім середовищем. В основі цього стану лежать порушення енергетичного та пластичного обміну (насамперед у м’язовій системі). Кісткові м’язи, які в середньому складають приблизно 40 % маси тіла людини, генетично запрограмовані природою на фізичну роботу. Рухова активність належить до числа основних показників, які визначають рівень обмінних процесів організму, стан його кісткової, м’язової та серцево-судинної систем. Чим інтенсивніша рухова діяльність, тим повніше реалізується генетична програма і збільшується енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму та тривалість життя.

Розрізняють загальний та спеціальний ефекти занять фізичними вправами, а також їх опосередкований вплив на чинники ризику.

Найбільш загальний ефект полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості та інтенсивності м’язової діяльності, що дає змогу компенсувати дефіцит енерговитрат. Велике значення має також підвищення опору організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища і стресових ситуацій, високих та низьких температур, радіації тощо. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується й опір організму до захворювань. Спеціальний ефект оздоровчої фізичної культури пов'язаний із підвищенням функціональних можливостей багатьох систем організму, в першу чергу серцево-судинної системи. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м’язовій діяльності. Одним із найважливіших факторів спеціального ефекту є зменшення частоти серцевих скорочень у спокої (брадикардія) як прояв економізації серцевої діяльності. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший кровообіг і краще постачання серцевого м’язу киснем.

Адаптація периферичної ланки кровообігу зводиться до збільшення м’язового кровообігу при навантаженні, артеріально-венозній різниці за киснем, щільності капілярного потоку в працюючих м’язах і підвищенню активності окисних ферментів. Крім вираженого збільшення резервних можливостей організму під впливом фізичної оздоровчої культури, надзвичайно важливим є також профілактичний ефект. Спостерігається чітке зниження основних чинників ризику нервово-імунної системи: зниження вмісту холестерину в крові, зниження ваги тіла і жирової маси, зниження АТ, ЧСС. Оздоровчий ефект занять фізичною культурою пов'язаний із підвищенням аеробних можливостей організму, рівня змагальної витривалості й фізичної працездатності. У будь-якому віці за допомогою фізичних вправ та оздоровчого фізичного тренування можна підвищити аеробні можливості організму й рівень витривалості – показники біологічного віку організму та його життєдіяльності. Заняття фізичною культурою позитивно впливають на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов’язаних із віком та гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини й утримання кальцію в організмі, збільшується приток лімфи до суглобних хрящів і між хребцевих дисків, що є добрим засобом профілактики остеопорозу та остеохондрозу; вдається загальмувати розвиток вікових змін фізіологічних функцій організму.

Висновок. Фізична культура – частина загальної культури суспільства, одна зі сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних здібностей людини. Виявлені причини недостатньої рухової активності можуть стати тлом для розробки ефективних програм її підвищення. Високий потенціал людини, її здоровий спосіб життя – не самоціль, а потреба, на базі якої росте могутність і безпека суспільства, формується духовно й інтелектуально розвинута особистість, яка здатна на вищі прояви людських якостей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бальсевич В. К., Запорожанов В. А. Физическая активность человека. – К.: Здоров’я, 1987. – 223 с.

2. Вендровська С. 100 минут для красоты и здоровья. – М.: Анонс, 1992. – 96 с.

3. Виру А. А., Юримяэ Т. А., Смирнова Т. А. Аэробные упражнения. – ФиС, 1988. – 142 с.

4. Волков Л. В. Физическое воспитание учащихся: Учеб.-метод. пособ. – К.: Рад. шк., 1988. – 181 с.

5. Купер К. Аэробика для хорошего самочувствия. – М.: ФиС, 1989. – 152 с.

6. Пархотник И. И. как сохранить здоровье. – К.: Наук. думка, 1981. – 174 с.

7. Статкин М. И. Психо-педагогические основы физического воспитания. – М.: Просвещение, 1987. – 223 с.

8. Тихонова А. Я. Как сохранить и восстановить здоровье. – М.: Сов. спорт, 1994. – 238 с.

9. Эдвард Т. Хоули, Б. Дон Френкс. Фитнес и здоровье. – К.: Олімп. літ-ра. – 2000. – 366 с.

Формування гармонійно розвинутої особистості безперервно пов’язано з веденням здорового способу життя. Заняття фізичною культурою є однією з форм залучення населення до здорового способу життя, удосконалення фізичного розвитку, досягнення психічної врівноваженості, духовної та культурної досконалості.