Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.держ.упр., доцент Михаліцька Н.Я.

Львівський державний університет внутрішніх справ, Україна

ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ВАРТОСТІ КОМПАНІЇ

Провідні фірми світу активно впроваджують методи менеджменту, відповідно до яких головним критерієм успішності фінансової діяльності є досягнення можливо більшого приросту ринкової вартості підприємства чи його окремих підрозділів. Зазначений підхід, що з'явився в середині 1980-х у США, одержав назву менеджменту, заснованого на управлінні вартістю, чи VBM-менеджменту (VBM – Value Based Management) [1]. Зміст концепції VBM – побудувати систему управління компанією так, щоб мати можливість постійно контролювати приріст і втрату її вартості. При цьому будь-яке рішення, що знижує вартість, як правило, не приймається.

Моделлю, що дозволяє визначити основні чинники зростання вартості компанії, є модель економічного прибутку (доданої економічної вартості – EVA, Economic Value Added), що розроблена фахівцями консалтингової компанії Stern Stewart & Co. Основна ідея цієї моделі полягає в тому, що протягом операційного періоду компанія додає вартість лише в тому випадку, якщо прибутковість на інвестований капітал перевищує витрати на його залучення. Це правило виражається наступною формулою:

EP = (ROIC – WACC) ´ IC,

де EP – економічний прибуток;

IC – інвестований капітал;

ROIC – рентабельність інвестованого капіталу (Return on Invested Capital);

WACC – середньозважені витрати на капітал (Weighted Average Cost Capital).

Ґрунтуючись на формулі економічного прибутку, що характеризує вартість, додану протягом операційного періоду, можна вивести і формулу для визначення вартості компанії в цілому:

Value = IC + Present Value Projected Economic Profit,

де Value – вартість компанії; Present Value Projected Economic Profit – приведена вартість прогнозованого економічного прибутку.

Показник EP можна розрахувати як різницю між чистим операційним прибутком після сплати податків (Net Operating Profit After Tax) і альтернативною вартістю (opportunity cost) інвестованого капіталу:

EVA = NOPAT – IC ´ WACC,

де NOPAT – чистий операційний прибуток після сплати податків (Net Operating Profit After Tax).

Такий показник одержав назву доданої економічної вартості (Economic Value Added – EVA). Показник EVA^® у формі торгової марки, тобто розрахований відповідно до методики Stern Stewart & Co, є підрахунком того, наскільки прибуток компанії відрізняється від необхідного мінімального рівня прибутковості (з врахуванням відповідного ризику) для акціонерів або кредиторів. Різниця може бути як залишком, так і нестачею. Слід враховувати, що при розрахунку показника EVA^® здійснюється велика кількість коригувань величин прибутку і капіталу.

Подальший аналіз показав, що між спредом прибутковості (ROIC – WACC) та коефіцієнтом Бівера, який характеризує ймовірність банкрутства підприємства, існує певна кореляційна залежність (рис. 1).

Рис. 1. Кореляційна залежність між коефіцієнтом Бівера та спредом прибутковості капіталу (ROIC – WACC)

З рис. 1 видно, що всі підприємства, що мають нульовий або від’ємний спред прибутковості капіталу, фактично потрапляють у зону підвищеної ймовірності банкрутства. Як відомо [3], за міжнародними стандартами значення коефіцієнта Бівера (відношення суми чистого прибутку і амортизаційних відрахувань до позикового капіталу) має знаходитися в інтервалі 0,17-0,40, і тоді рівень його платоспроможності оцінюється як середній. За Кб < 0,17 рівень платоспроможності підприємства низький, а за Кб > 0,40 – високий. На цій підставі можна стверджувати, що чим більше позитивна величина спреду прибутковості інвестованого капіталу, тим менша ймовірність банкрутства підприємства.

Проте, як показано у роботі [2], позитивна величина спреду може бути наслідком збільшення у пасивах підприємства частки кредиторської заборгованості. Дослідження цього питання стосовно фінансової діяльності підприємств України показало, що існує нелінійна кореляційна залежність між спредом прибутковості капіталу (ROIC – WACC) та часткою кредиторської заборгованості у пасивах підприємства (рис. 2).

Рис. 2. Кореляційна залежність між спредом прибутковості капіталу (ROIC – WACC) та часткою кредиторської заборгованості у пасивах підприємства

З рис. 2 видно, що найвищу прибутковість мають, як правило, ті підприємства, де частка кредиторської заборгованості не перевищує 10%. Прибутковість знижується, якщо частка кредиторської заборгованості опускається до 20%, а потім характер закономірності міняється – при рості частки заборгованості з 20 до 50% спостерігається зростання спреду прибутковості, бо саме кредиторська заборгованість не розглядається як позиковий капітал при розрахунку доданої економічної вартості.

Таким чином, показник доданої економічної вартості (абсолютний і відносний у формі спреду прибутковості) може використовуватись для оцінки фінансового стану лише на тих підприємствах, показники яких не сигналізують про ознаки суттєвої неплатоспроможності та кризового стану.

Список використаних джерел

1. Коупленд Т., Коллер Т., Муррин Дж. Стоимость компаний: оценка и управление. 3-е изд., перераб. и. доп. / Пер. с англ. М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2005. – 576с.

2. Михаліцька Н.Я. Механізми визначення ознак та ймовірності банкрутства підприємств. Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej2/txts/soc/05mnjjbp.pdf