Половинкіна М. І.

аспірантка Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ, Київ

Прагматика функціонування колорем у польській поезії кінця XIX – першої половини ХХ ст.: валюативна функція кольоропозначень

Прагматика нарівні з семантикою та синтактикою є складовою семіотики та вивчає поведінку знаків у реальних процесах комунікації [1]. Початково прагматика виникла як філософська дисципліна, що була популярна у США з 70-х рр. ХІХ ст. до середини ХХ ст [2]. З часом розвинулася лінгвістична прагматика, що вивчає співвідношення між знаковими системами та тими, хто їх використовує [3]. Одним із засновників прагматики вважається Ч. Пірс, який охарактеризував знак як єдність трьох складових: власне знаку, що має фізичну природу, інтерпретанта знаку, що знаходиться у свідомості інтерпретатора, та об’єкта, представленого знаком [4]. Важливий вплив на розвиток прагматики мали праці Ч. Моріса [5], К. Бюлера [6], Г. П. Грайса [7] та ін. Лінгвістична прагматика у світлі колористики передбачає аналіз функціонування колорем у мові конктерних творів з точки зору інтенцій автора та його взаємодії з читачем через художній текст. За теорією Ч. Моріса, яка ґрунтується на ідеях Ч. Пірса, семіозис охоплює власне знак, десигнат (об’єкт референції, представлений знаком), інтерпретанту (поведінку інтерпретатора, яка залежить від впливу знаку) та інтерпретатора (діючу особу) [5]. У поетичному дискурсі інтерпретатором виступає читач, який сприймає та осмислює імпульс автора, спираючись на власний досвід, світогляд та ін. Знаком у такому випадку виступає колорема, а десигнатом – відповідний колір або об’єкт реального світу – імпліцитний виразник цього кольору.

На основі аналізу польської поезії кінця XIX – першої половини ХХ ст., а саме творів К. Пшерви-Тетмаєра [8], Я. Каспровича [9], Л. Стаффа [10], Ю. Тувіма [11], М. Павліковської-Ясножевської [12], М. Вольської [13], Б. Островської [14] та К. Іллаковічувни [15] нами було виявлено такі функції кольоропозначень: валюативна, експресивна, естетична, апелятивна, евфемістична, стилістична, асоціативна, характерологічна, синестезійна, текстотворча та релігійна, а також функції інтенсифікації, уточнення та смислорозрізнення. Колореми в тексті нерідко виконують одночасно декілька функцій, тому поділ за функціональними групами є досить умовним.

Розгляньмо детальніше валюативну функцію кольоропозначень.

Валюативна функція проявляється у здатності колорем якісно характеризувати предмети чи явища та давати їм відповідну оцінку. Використання тих чи інших кольоронайменувань дає змогу автору впливати на читача-інтерпретатора та формувати у нього відповідні валюативні погляди та враження.

Поєднання в одному контексті колорем, що належать до мікрополів синього (блакитного) та золотого кольорів, є досить поширеним у поезії. Ці кольори найбільш опоетизовані романтиками та символістами. Формуючи романтичну модель образів природи, вони несуть на собі елемент дохристиянської символіки: синій позначає навколишній світ, землю, а золотий – відродження та життєствердження [16]. Таким чином, złoto і błękit репрезентують дві ідеальні цінності [17]. У поезії Ю. Тувіма «Łódź» лексеми modry та złocisty постають у тандемі, формуючи в інтерпретатора враження загадковості та містичного спокою, конотованого позитивно:

I tu mi serce na wieczność skradł

Ktoś cichy i modro-złocisty [18].

У такому контексті ці колореми виконують валюативну функцію – схиляють інтерпретатора до відповідної оцінки [19], у даному випадку позитивної.

Цікаво, що у вірші Л. Стаффа «Epitafium» biała koszula вживається з епітетом śmiertelna. Тут бачимо приклад негативної конотації білого – зв’язок зі смертю. У тому ж вірші знаходимо згадку про biel kwiatów – білі квіти у цьому випадку також символізують жалобу. Негативна конотація компонентів лексико-семантичного мікрополя biały має місце й в інших творах. Наприклад, у поезії М. Вольської «Symfonia jesienna. IV» смерть зображується саме на білому коні. Цікаво, що така колірна мотивація вкорінена глибоко у слов’янській культурі – зокрема, за традицією, слов’яни відвозили покійника на цвинтар саме на білих волах [20].

Зелений колір асоціюється з життям, надією та ін. У багатій на колореми поезії Ю. Тувіма «Zieleń» з’являється вираз ojczyzna-zielszczyzna, що є алюзією до відомого виразу ojczyzna polszczyzna, який, у свою чергу, вказує на нерозривний зв’язок рідної мови та вітчизни у свідомості носіїв цієї мови – поляків. Зелений колір у цьому прикладі створює у реципієнта позитивне враження, вказуючи на прогрес, перспективність, ріст і розвиток як польської мови, так і держави.

Кольоронайменування rdzawy має переважно негативні конотації: хвороба, смерть, руйнація, потворність тощо [17]. Таким чином, воно надає описуваним предметам негативну оцінку. Разом із тим, можлива й нейтральна оцінка: rdzawa powłoka gliny (J. Kasprowicz, «Święty Boże, święty mocny»).

Для вираження низької оцінки широко використовуються лексеми, що позначають сірий колір. У розглянутих нами поетичних творах вони нерідко передають такі якості, як непомітність, невиразність: szary, prosty człowieczek (J. Tuwim, «Nie ma kraju…»), korowody szarych ludzi (B. Ostrowska, «Praca»); буденність, нецікавість: szara praca moja (B. Ostrowska, «Ślubowanie»), szare ulice (J. Tuwim, «Nie ma kraju…») тощо. З подібною метою вживаються й лексеми на позначення чорного кольору: czarni i chudzi (K. Iłłakowiczówna, «Nędza») – тут колорема czarni вказує на убогість і бруд. Колореми мікрополя czarny виражають також зло: czarna dusza (J. Kasprowicz, «Dies irae»). Здатність цих лексем не лише вказувати на низьку або високу оцінку, а й позначати моральну категорію в цілому, свідчить про їхню універсальність і вищий рівень в ієрархії валюативної системи.

Цікаво, що валюативну функцію виконують не лише безпосередньо колореми, а й лексеми, семантично пов’язані з назвами кольорів. Так, M. Вольська використовує лексему на позначення поліхромності як епітет до нематеріального поняття: barwne słowa («Z pomroku»). У подібних прикладах ця лексема не вказує безпосередньо на колір, проте позначає такі характеристики, як різноманіття, яскравість тощо, викликаючи у реципієнта позитивні асоціації. Таким чином, лексема barwny здатна не лише реалістично передавати характер забарвлення, а й апелювати до загальних естетично-емоційних та оцінних категорій – «краса», «задоволення» та ін.

Таким чином, валюативна функція посідає важливе місце у функціональній системі поетичного кольоровживання. Надаючи оцінку зображуваним предметам, колореми реалізують свій прагматичний потенціал, сприяють увиразненню авторської думки та покращують розуміння тексту реципієнтом.

Література:

1. Арутюнова Н. Д. Истоки, проблемы и категории прагматики / Н. Д. Арутюнова, Е. В. Падучева // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. – М.: Прогресс, 1985. – С. 21-38.

2. Сусов И. П. Лингвистическая прагматика / И. П. Сусов. – Винница: Нова книга, 2009. – 272 с.

3. Фєфєлова В. В. До питання про становлення прагматики як окремої лінгвістичної дисципліни / В. В. Фєфєлова // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – № 9. – 2010. – С. 218-221.

4. Пирс Ч. С. Логические основания теории знаков / Пирс Ч. С. – СПб.: Алетейя, 2000. – 352 с.

5. Моррис Ч. У. Основания теории знаков / Ч. У. Моррис // Семиотика: сб. переводов / под ред. Ю. С. Степанова. – М.: Радуга, 1982. – 230 с.

6. Бюлер К. Теория языка: репрезентативная функция языка / Бюлер К. – М.: Прогресс, 2000. – 501 с.

7. Грайс Г. П. Логика и речевое общение / Г. П. Грайс // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16: Лингвист. прагматика. – М. : Прогресс, 1985. – С. 217-237.

8. Przerwa-Tetmajer K. Poezje / K. Przerwa-Tetmajer. – W.: Czytelnik, 1966. – 144 s.

9. Kasprowicz J. Wybór poezji / J. Kasprowicz. – Wrocław-Warszawa-Kraków: Wydawnictwo Ossolińskich, 1990. – 474 s.

10. Staff L. Poezje zebrane w 2 t. / L. Staff. T. 1. – Warszawa, 1967. – 1147 s.

11. Tuwim J. Kwiaty polskie / J. Tuwim. – W.: Czytelnik, 1995. – 302 s.

12. Pawlikowska-Jasnorzewska M. Poezje / M. Pawlikowska-Jasnorzewska. – W.: Czytelnik, 1966. – 144 s.

13. Wolska M. Poezje wybrane / M. Wolska. – Kraków: Wydawnictwo literackie, 2002. – 527 s.

14. Ostrowska B. Wiersze wybrane / B. Ostrowska. – W.: Czytelnik, 1955. – 278 s.

15. Iłłakowiczówna K. Wiersze 1912-1959 / K. Iłłakowiczówna. – W.: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1982. – 256 s.

16. Шимків Н.М. Семантико-стилістична характеристика колірних епітетів у ліриці поетів «Празької школи» / Н.М. Шимків  // Наукові записки інституту журналістики. – 2006. – Т. 25. – С. 16-22.

17. Tokarski R. Semantyka barw we współczesnej polszczyźnie / R. Tokarski. – Lublin, 1995. – 212 s.

18. J. Tuwim. Poezje wybrane / Tuwim J. – W.: Czytelnik, 1977. – S. 299.

19. Сусов И. П. Лингвистическая прагматика / И. П. Сусов. – Винница: Нова книга, 2009. – 272 с.

20. Словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. – К., 2002. – 260 с.