Соколова Г.Б., Соколова С.М.
Національного університету ім.
В.Даля
ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА ЯК МЕХАНІЗМ
СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ
ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Економічна культура як система цінностей, норм, сенсів, пов’язаних з господарською діяльністю, з одного боку
«обслуговує» цю сторону життя
суспільства, а з іншого - взаємодіє з іншими компонентами загальної культури. У
сукупній системі соціальної регуляції економічна культура багатоаспектна, і найбільш
істотне значення тут мають приватні функції мотивації, легітимізації і
внутрішньої регуляції.
Мета даної роботи –
розглянути економічну культуру як чинник
регуляції і розвитку підприємницької
діяльності.
Відомо, що всі члени суспільства не можуть бути в рівній мірі активні в господарському відношенні. У сучасному ринковому
виробництві самостійним
підприємництвом займаються не більше 15 % активного населення, а добиваються значних успіхів і володіють великими капіталами одиниці. Для того,
щоб суспільство з таким істотним майновим розшаруванням і нерівністю господарських ролей розвивалося стабільно, необхідно, щоб успіхи
активної меншини виглядали
етично виправданими в очах співгромадян. Економічна культура формулює ціннісні принципи, які роблять успіх більш прийнятним для більшості, тим
самим виконуючи функцію легітимізації господарської і підприємницької
активності.
Найважливішим
слідством цього стала етична легітимізація підприємницької діяльності, коли
більшість населення, не зайнята безпосередньо підприємництвом, визнає виправданою
і законною збагачення активної меншини на тій підставі, що вона також
трудиться, добиваючись успіху.
В умовах оновлення соціально-економічної системи найважливішим компонентом політико-ідеологічної регуляції є
забезпечення легітимності
нового вигляду господарської діяльності, її виправдання в очах традиційної
більшості. Розглядаючи інституційний рівень легітимізації, найважливішим
проявом легітимізації
господарського і підприємницького успіху, який виконує економічна культура, є легітимізація бізнесу як
соціального інституту,
тобто формування відносин «бізнес-суспільство».
Взаємодія
бізнесу і суспільства стосується інституту підприємництва, тоді як його духовна легітимізація відбувається на
особовому рівні. Природно, що
інституційний і особовий рівні легітимізації капіталістичного
підприємництва
взаємопов’язані: чим стійкіші духовні передумови підприємницької діяльності
індивіда, тим швидше
організовується гармонійна взаємодія між інститутом бізнесу і суспільством.
У формуванні
системи взаємин між інститутом підприємництва
і суспільством визначальну роль відіграє соціокультурна традиція: вона визначає місце підприємництва на
шкалі соціально значущих
цінностей, статус економічної діяльності, співвідношення між індивідуальними орієнтаціями на
досягнення і цінностями солідарності і служіння
суспільному благу і т.ін. Динаміка всіх цих цінностей і норм і визначає форми
взаємовідношення між бізнесом як соціально-культурною підсистемою і суспільством в цілому.
Відомий американський соціолог Р. Бендикс виділив два етапи формування взаємин між інститутом бізнесу і
суспільством [1]. На першому
етапі розвитку промислового капіталістичного виробництва основною ідеологічною і етичною
проблемою було його виправдання, легітимізація в очах суспільства. На цьому
етапі визначальною була ідеологія «служіння
підприємництва суспільству». На другому етапі, коли підприємництво достатньо
затвердилося в суспільстві і придбало необхідний престиж, відбувається перехід
від його «самовиправдання» до розробки проблем «Public relations» і формування уявлень про соціальну відповідальність бізнесу.
Таким чином, легітимізація, етичне виправдання в очах суспільства, у тому
числі і самих робітників, було основною соціокультурною проблемою капіталістичної підприємницької діяльності і
самого індустріального розвитку на першому етапі їх становлення. Причому
наголошується наростаюча
зацікавленість підприємництва в етичній легітимізації
його діяльності. В Україні, де не склалися
стійкі духовні передумови капіталістичного підприємництва на особовому рівні, інститут підприємництва також стикається з складними
проблемами у взаєминах з суспільством [2].
Економічна
культура здійснює етичну регуляцію усередині сфери підприємництва, формуючи ділову етику. Під діловою
етикою розуміється етичний
аспект відносин між учасниками ділового підприємництва. Сюди входять відносини між підприємцями в контексті горизонтальних ринкових зв’язків, тобто між
партнерами, акціонерами, продавцями і покупцями, виробниками товарів і послуг і їх клієнтами і т.ін., а також вертикальних зв’язків між
працедавцями, менеджерами і найнятими
робітниками.
Економічна
культура як чинник регуляції і розвитку підприємницької діяльності виявляється також і в тому, що через неї
здійснюється трансляція стереотипів господарювання і зразків поведінки, пов’язаної з економічною діяльністю, - традиції
працьовитості, взаємодопомоги,
старанності і т.ін., а також стереотипи розподілу, стандарти споживання
матеріальних благ [3]. Таким чином, економічна культура здійснює історичну
спадкоємність форм господарської діяльності і
господарських орієнтацій.
Через
економічну культуру відбувається накопичення зразків, традицій, норм господарської діяльності. Здійснюється
функція історичної пам’яті, яка зберігає як навики,
технології (народних ремесел, адаптації до
природних умов), так і традиції і цінності.
Накопичені
традиції можуть актуалізуватися в економічній культурі, передаватися з покоління в покоління, можуть поступово втрачатися
при зміні умов господарювання і загального
соціокультурного середовища. Як справедливо
відзначають Т.І. Заславська та
Р.В.Ривкіна, в економічній культурі відбувається відбір цінностей і
норм, необхідних для виживання і успішного функціонування господарської системи [3].
Таким чином, зробимо наступний висновок: економічна культура в сукупній системі соціальної
регуляції підприємницької діяльності
виконує функції мотивації господарської (виробничої, трудової,
підприємницької, фінансової, комерційної,
споживчої і т.ін.) активності; духовної і етичної легітимізації економічного успіху за допомогою
засвоєння на особовому рівні
цінностей і норм господарської етики і формування на інституційному рівні системи відносин між
суспільством в цілому і підприємництвом
як його підсистемою, елементами якої є меценатство,
добродійність, концепції соціального служіння бізнесу, а також «піар»; регуляції відносин усередині системи
господарства за допомогою формування систем менеджменту, ділової
культури і етики.
Література
1. Bendix R. Max Weber"s Sociology Today. / International Social Science
Journal. – 1965. - Vol. XVII. - No. 1.
2. Сур’як А.В. Основи економічної культури: Навч. посіб. –
К.: Кондор, 2004. – 256 с.
3. Заславская
Т.И., Ривкіна Р.В. Бизнес-слой российского общества: сущность, структура, статус
// Социологические исследования. - 1999. - №3. - С.32.