Добрій Тетяна Анатоліївна

Студентка V курсу групи ФП - 55

Роль НБУ у підтримці ліквідності банківської системи

Банківська система – сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку, які діють в тій чи іншій країні в певний історичний період; складова кредитної системи [6]. При цьому наявність кореспондентських відносин, що зв’язують усі банки країни в єдину банківську систему, означає існування в економіці країни якісно нового формування, функціонування якого істотно відрізняється від функціонування окремого банку , утворюючи за визначенням окремих економістів, кровоносну систему країни. Відповідно, і ліквідність банківської системи, і її платоспроможність якісно відрізняються від понять, що стосуються окремого банку.

Але якщо сутність поняття ліквідності банку у вітчизняній літературі потребує подальшого обговорення, то сутність поняття «ліквідність банківської системи» дотепер взагалі не розглядалася економістами. Проте коли банківська система України зіткнулася, починаючи з 2008 року із проблемою неплатоспроможності практично усіх банків виплачувати своїм вкладникам готівку на їх вимогу, сутність поняття «ліквідність банківської системи » набула особливої актуальності і тому потребує визначення з метою управління нею.

Деякі вітчизняні економісти вже зробили перший крок у визначенні сутності поняття «ліквідність банківської системи». Наприклад, економічна сутність ліквідності банківської системи полягає «… у забезпеченні своєчасності, повноти і безперервності виконання всіх грошових зобов’язань банківської системи та достатності коштів відповідно до потреб розвитку економіки» [1] або у «… здатності забезпечити достатність грошової маси і кредитних ресурсів для економіки країни» [2]. У цих визначеннях ліквідності банківської системи допускаються ті самі помилки, що й у визначенні ліквідності окремого банку. Відповідно, ліквідність банківської системи визначається як забезпеченість виконання банківською системою всіх її грошових зобов’язань, а не лише готівкою, що має принципове значення в дотриманні ліквідності банків взагалі і ліквідності банківської системи зокрема. Крім того, у цих визначеннях ліквідності банківської системи розглядається здатність банків забезпечити економіку країни або її потреби достатньою сумою грошової маси, що, по суті, варто розуміти як достатність грошової маси для забезпечення реалізації реального ВВП, яку деякі автори визначають за допомогою коефіцієнта монетизації – величина обернено пропорційно швидкості руху грошей, вимірюваної як відношення ВВП до грошової маси. Відповідно, з уповільненням швидкості руху грошей грошова маса зростає, однак при цьому коефіцієнт монетизації зменшується і свідчить, що забезпеченість економіки країни грошовою масою зменшується, а це суперечить логіці забезпеченості економіки країни достатньою грошовою масою. До того ж, якщо зменшення коефіцієнта монетизації означає зменшення забезпеченості економіки грошима, то за логікою цього коефіцієнта НБУ необхідно збільшувати грошову масу, отже, збільшувати обсяг і без того надлишкової грошової маси в економіці країни. За таких умов кількісно оцінити достатність (забезпеченість) економіки країни грошовою масою неможливо[3].

Доречно зазначити, що грошова маса в Україні зросла у 2009 році порівняно з 2008 роком (з 398 млдр.грн. до 515,7 млрд.грн.), у той час як обсяг реального ВВП практично не змінився. Відповідно, сьогодні грошова маса, пропонована банківською системою України, є більш ніж достатньою, однак ліквідність банківської системи країни при цьому порушена.

Із цього можна зробити дуже важливий висновок про те, що не достатність забезпеченості економіки країни грошовою масою визначає ліквідність її банківської системи, а інші фактори, серед яких варто назвати, насамперед, здатність (нездатність) банків цієї системи виплачувати на першу вимогу своїх вкладників готівку за своїми обов’язками.

З того, що усі банки країни через коррахунки пов’язані з вітчизняними і іноземними банками, випливає, що на коррахунках банків, насамперед, у центральному банку (НБУ), перебувають суми обов’язкових резервів, які банки зобов’язані формувати згідно із встановленими нормативами від залучених коштів (за виключенням коштів субординованого боргу банків, коштів банків-резидентів, наданих у позички) та добровільні тимчасово вільні кошти банків («вільні резерви», чи «вільна ліквідність»). При цьому зазначається, що «вільна ліквідність є одним із базових показників стану банківської системи. Вона використовується банками для проведення операцій, а також для нарощування їх обсягів. Тому певне перевищення вільної ліквідності банків щодо рівня обов’язкових резервів, які зберігаються на кореспондентських рахунках у центральному банку, є необхідною передумовою ефективного використання банками своїх функцій та нарощування ними обсягів своєї діяльності »[1].

В. Міщенко та А. Сомик пропонують практично перше висвітлення у вітчизняній літературі такого поняття, як ліквідність банківської системи, однак, воно містить деякі неточності. Так, наприклад, з одного боку термін «ліквідність» застосовується для характеристики здатності банку й банківської системи забезпечити вчасно й у повному обсязі виконання власних грошових зобов’язань, з іншого цей самий термін використовується для характеристики обов’язкових (оптимальна ліквідність) і вільних резервів (вільна ліквідність) банку й банківської системи. Таким чином, ототожнюються взаємозалежні, але різні поняття – здатність (як характеристика) банку й банківської системи видавати готівку на першу вимогу вкладника (або надійного позичальника) і джерела (або резерви) такої здатності банків, але це далеко не те саме, що утруднює розуміння сутності поняття «ліквідність банківської системи».

Враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що під ліквідністю банківської системи країни варто розуміти її здатність (так само як і кожного окремого банку цієї системи) на першу вимогу вкладників і надійних позичальників забезпечувати виконання своїх зобов’язань готівкою в будь який момент часу у валюті створеної банками системи зобов’язань.

Такий підхід до трактування ліквідності банківської системи накладає особливу відповідальність на НБУ щодо підтримки ліквідності усієї банківської системи. Це означає, що центральний банк як кредитор в останній інстанції у разі виникнення у будь якого банку банківської системи утруднень із ліквідністю, повинен негайно надавати банкам (за умови їх звернення до НБУ і наявності в них достатньої суми цінних паперів) у порядку їх рефінансування необхідні позички в готівковій формі та у валюті створеного банком зобов’язання або за рахунок емісійного ресурсу, або за рахунок золотовалютних резервів НБУ. При цьому НБУ як центральний банк банківської системи має робити все, щоб не допустити навіть найменших ознак прояву нездатності банку виконувати свої зобов’язання перед вкладниками в готівковій формі та запобігати можливості появи у клієнтів тіні недовіри до банків та банківської системи країни, бо це може призвести до кризи останньої.

Процентні ставки за якими Національний банк України надає кредити рефінансування для підтримки ліквідності комерційних банків починаючи з грудня 2005 року по липень 2010 року можна побачити в табл.1.

Таблиця 1. Процентні ставки рефінансування НБУ у 2005 – 2010 рр.

(станом на кінець року,%)

	2005	2006	2007	2008	2009	08.07.2010
Облікова ставка НБУ	9,5	8,5	8,0	12,0	10,25	8,5
Середньозважена ставка за всіма інструментами	14,7	11,5	10,1	15,3	12,7	10,5
Кредити надані шляхом проведення тендера	12,9	10,4	10,0	16,6	16,3	-
Кредити овернайт	14,9	12,1	11,1	16,0	18,1	-
Продовження табл.1
Операції репо	12,0	10,7	-	13,8	21,6	16,0
Кредити надані для підтримання довгострокової ліквідності банків	-	-	-	-	-	-
Стабілізаційні кредити	15,0	-	-	-	-	-
Операції своп	-	9,5	-	15,1	-	-
Інші кредити	-	-	-	14,1	12,8	10,5
Кредити наданні для фінансування чемпіонату Європи 2012	-	-	-	-	11,0	-

*За даними бюлетеня НБУ за вересень 2010 р.

Як видно з даних табл.1 процес рефінансування може відбуватися за допомогою різних інструментів, але як показує практика, банки України найчастіше використовують кредити через постійно діючу лінію рефінансування строком на один робочий день – кредит овернайт. Він використовується НБУ з метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи та «тонкого» регулювання грошово-кредитного ринку, тобто є гнучким механізмом короткострокового підтримання ліквідності банку. Що стосується облікової ставки, то вона була зменшена з 10,25% у 2009 до 8,5% річних у липні 2010 року, з метою сприяння зміцненню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та створення стимулів для поліпшення ситуації в реальному секторі економіки (відповідно до Постанови Правління НБУ № 320 від 07.07.2010р.) Середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування у липні 2010 року знизилась з 12,7% до 10,5 річних. Таку динаміку визначило проведення операцій з рефінансування за рахунок надання інших кредитів під 10,5% річних. Також з 2005 по 2008 роки та протягом липня 2010 року не здійснювалось надання кредитів для фінансування чемпіонату Європи 2012.

Водночас в умовах зростання ліквідності банківської системи та задля забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку, НБУ у 2010 році продовжує здійснювати мобілізаційні операції та майже не надає кредити рефінансування (одна операція протягом місяця). При цьому для стимулювання кредитної активності банків розміщення депозитних сертифікатів здійснювалось на мінімальний термін, а процентні ставки за ними знизились [2].

Ліквідність банківської системи на думку деяких економістів, «…досліджується за станом поточних (кореспондентських) рахунків банків у центральному банку [3]». Однак, по-перше, не маючи чіткого розуміння сутності ліквідності банківської системи, навряд чи можна робити будь яке дослідження . По-друге, на думку В. Міщенка та А. Сомика, обов’язкові й «вільні»резерви банків, що перебувають на коррахунках у центральному банку, формують високоліквідні активи банківської системи країни, так звану «оптимальну ліквідність», що складається з обов’язкових резервів і оптимальних вільних резервів [3].

Отже, на основі викладеного можна зробити висновок про те, що сьогодні теоретичні питання ліквідності банків і, тим більше, банківської системи потребують удосконалення і подальшого розвитку, а показники оцінки ліквідності банківської системи, яких сьогодні взагалі немає в банківській практиці України, очікують свого визначення.

Список використаних джерел

1. Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України // Вісник НБУ за 2004 – 2009 рр.;

2. Процентні ставки за операціями НБУ// Бюлетень НБУ №9 2010 р.;

3. Міщенко В., Сомик А. Ліквідність банківської системи: економічна сутність, структура й методичний підхід до аналізу // Вісник НБУ. – 2008. - №11. – С.7-9;

4. Кузнецова Л.В. Сутність банківської ліквідності в умовах ринкової економіки // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць ОДЕУ. – 2005. - №20. – С. 150;

5. Рябініна Л. М. «За» та «проти» коефіцієнта монетизації економіки // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць ОДЕУ. – 2005. - №20. – С.289;

6. Міщенко В.І., Слов’янська Н.Г. Банківські операції / В. І. Міщенко, Н. Г. Слов’янська – К.: Знання , 2006. – С.16