Добрій Тетяна Анатоліївна

Студентка V курсу група ФП – 55

Роль інтелектуальної власності у сучасних умовах господарювання

Постановка проблеми. На початку XXI ст. людство стало свідком інформаційної революції, коли на перший план вийшли такі поняття, як «інформаційне суспільство», «економіка знань і інновацій», першоосновою яких є інтелект, ідеї та інновації. У світі відбувається стрімкий процес економізації науки інтелектуалізації економіки. Найціннішим стратегічним ресурсом і провідною конкурентною перевагою сучасного суспільства є ресурс інтелектуального капіталу. Жорстка світова конкуренція потребує нових ідей, високоякісної продукції, постійних інновацій, а тому без залучення інвестицій в науку неможливо вести мову про економічний розвиток. Саме наукоємні галузі економіки дозволяють державі отримати продукцію, яка відповідає світовим стандартам, підвищують науковий потенціал і позитивно впливають на добробут країни і покращують життєвий рівень населення. Компанії, які не визначили інтелектуальну власність одним із своїх пріоритетів, в кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги, а в гіршому – їм загрожує втрата своїх позицій на ринку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роль об’єктів інтелектуальної власності з точки зору традиційної економічної теорії в умовах розгортання інноваційних процесів вивчена недостатньо. Окремі питання, що стосуються економічних і правових аспектів феномену інтелектуальної власності, розглянуті в працях українських і російських вчених: М. Ковалева [2], В. Мунтіяна [5], Т. Салфетник [9], В. Рача [8], В.П. Семиноженка [10], С Чугуєвця [8], О. Морозов та С. Маргащук [4] висвітлюють роль об’єктів інтелектуальної власності у конкурентоспроможності виробництва. Сучасні тенденції економічного розвитку і питання охорони прав інтелектуальної власності досліджували А. Красовська та І. Бернадська [3]. Питанню нової ролі інтелектуальної власності для України присвячена праця Л. Федулової [11]. Однак за межами проведених досліджень залишились питання комплексного дослідження об’єктів інтелектуальної власності як унікального стратегічного ресурсу, яке забезпечуватиме конкурентоспроможність виробництва та збереження економічної безпеки країни. Інтелектуальна власність у сучасній економічній системі є одним із стратегічних ресурсів, ефективність використання якого багато в чому визначає місце підприємства на внутрішньому ринку та місце держави на світовому ринку.

Основні результати дослідження. Рушійною силою економічного прогресу є інтелектуальна власність, тобто продукт людського розуму, результат творчості, який охороняється законом. Згідно ст.420 Цивільного кодексу України [1] об’єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, комп’ютерні програми, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, торгівельні марки та інші результати інтелектуальної праці. Це поняття означає сукупність певних прав щодо нематеріальних об’єктів, що мають економічну цінність і здатність вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених в інтересах захисту особистих прав осіб, які створили ці об’єкти. Інтелектуальна власність не є матеріальною, її неможливо відчути на дотик; вона не має довжини, ширини та висоти; не має ваги та не створює тіні; не має кольору, смаку або запаху. Проте форми, яких набувають інтелектуальні активи, можуть бути матеріальними. Інтелектуальну власність можна купити, продати та орендувати, її можуть втратити або ліквідувати за необережного або неуважного догляду, її можна застрахувати або використати як заставу.

Сфера інтелектуальної власності – це сукупність галузей економіки та видів суспільної діяльності, які не беруть безпосередньої участі у створенні матеріальних благ. Ці галузі виробляють унікальний продукт – інтелектуальний. Саме такий продукт є необхідним для ефективного функціонування матеріального виробництва. У промислово розвинених країнах 80 – 95% приросту ВВП припадає на частку нових знань, втілених у техніці і технологіях. Об’єм світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності щорік зростає на 12%. Щорічно обсяги експорту наукомісткої продукції приносять, в середньому, США близько 700 млрд. дол. США, Німеччині – 500 млрд. дол. США, Японії – 400 млрд. дол. США [11,12].

У сучасних умовах глобалізації економіки зі стрімким збільшенням обсягів міжнародної торгівлі різко зросла вигода від використання таких об’єктів інтелектуальної власності, як товарні знаки, фірмові найменування, промислові зразки та інші засоби індивідуалізації товарів і послуг. Наявність зареєстрованих знаків є суттєвою перевагою будь-якої компанії у ділових переговорах, а вартість «розкручених» торгових марок сягає сотень мільйонів доларів США [3, 28].

Отже, об’єкти інтелектуальної власності здатні приносити підприємству прибутки. Доходом від використання інтелектуальної власності є різниця за певний проміжок часу між грошовими надходженнями і грошовими виплатами, які отримують правовласники за надане право використання об’єктів права інтелектуальної власності. Але потрібно знати, що інтелектуальна власність здатна приносити підприємству доход тільки за умови закріплення права на неї, не допускаючи загальнодоступності його використання. Гарантією одержання певних доходів можуть слугувати конкретні переваги, які одержує підприємство за рахунок використання нематеріальних активів.

Інтелектуальна власність – одна з найважливіших категорій інноваційного менеджменту, що визначає сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами. Для України одним із складним завдань активізації інноваційної діяльності є трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, тобто проблема комерціалізації науково-технічної сфери та вибору найсприятливіших способів капіталізації інтелектуального потенціалу. Основний організаційно-економічний механізм вирішення цієї проблеми полягає у створенні спеціалізованих підприємницьких науково-технічних фірм, заснованих власниками інтелектуальної продукції [11,14].

Аналізуючи розвиток економіки провідних країн світу, можна стверджувати, що виробництво все більше базується не на переробці природної сировини та ресурсів, а на використанні результатів інтелектуальної діяльності та нових ідей. Свідченням цього є зростаюча часка нематеріальних активів у фондах підприємства, що суттєво підвищує їх ринкову вартість.

Більшість зарубіжних компаній сьогодні особливо інтенсивно нарощують нематеріальні активи з об’єктами інтелектуальної власності. Це відбувається тому, що основна частина необоротних активів швидко старіє фізично і морально, а об’єкти інтелектуальної власності можна використовувати багаторазово без додаткових, вагомих внесків оборотних коштів, застосовувати на власному виробництві, передавати права на їх використання за ліцензійними угодами [4, 23].

Малі та середні підприємства провідних країн світу, які є основою ринкової економіки, все інтенсивніше використовують права інтелектуальної власності, а вартість окремих об’єктів інтелектуальної власності сягає сотень мільйонів і мільярдів доларів США. Найбільш запекла боротьба за право інтелектуальної власності ведеться у нових галузях промисловості, які є найбільш динамічними галузями економіки: електронна комерція, біотехнологія, виробництво продуктів програмного забезпечення, хімічна фармацевтична промисловість, ракето-космічна галузь, виробництво озброєнь і військової техніки, комп’ютерні технології, інформаційні мережі.

Відбувається активний процес концентрації інтелектуальної власності в портфелях західних транснаціональних корпорацій. Світові лідери з виробництва товарів та надання послуг отримують щорічно до 1000 і більше патентів у рік, нарощуючи таким чином свої нематеріальні активи. Вони концентрують у своїх руках фінансові ресурси і спрямовують їх на створення і подальший розвиток доступних лише їм наукових технологій. Українські ж науковці, розробники і виробники займають більш пасивну позицію, внаслідок чого вони втрачають значні сектори патентного ринку, що призводить до втрат відповідних секторів товарних ринків і коштів.

На жаль, економічні пріоритети України у сфері інтелектуальної власності не зовсім збігаються з пріоритетами провідних країн світу. Економіка нашої країни знаходиться у стані деградації, Україна не має засобів для забезпечення структурної перебудови, стабільності та розвитку економіки. На багатьох підприємствах спостерігається високий рівень зношення основних виробничих фондів, використання застарілих технологій виробництва, висока матеріало-місткість продукції. Все це робить продукцію неконкурентоспроможною на зовнішніх ринках. Деяким галузям економіки взагалі не відомі спеціальні економічні знання, способи та методи маркетингу для просування інтелектуальних ресурсів на ринку.

Хоча позиції України щодо інтелектуальної власності за останні роки позитивно змінилися, але країна ще не до кінця усвідомила значення інтелектуального капіталу та не перейняла досвід зарубіжних країн. Країна володіє значним інтелектуальним потенціалом, але однією з головних проблем є те, що він не захищений і нераціонально витрачається. Держава не здійсню необхідні реформи для того, щоб зупинити негативні явища у сфері захисту прав інтелектуальної власності, не створена потрібна інфраструктура та сприятливе середовище для ефективного функціонування цього сектору. Тому для забезпечення дієвості у цій сфері необхідно створити сприятливі умови кожному з учасників для одержання ними вигоди за умови дотримання чинного законодавства, правил чесної конкуренції та обмеженої участі державних органів управління та контролю. Важливим проблемним питанням для нашої країни є її нормативно-правова база, яка не охоплює в повній мірі питання захисту інтелектуальної власності. Наслідками таких процесів у країні є те, що більшість керівників компаній не мають уявлення про комерціалізацію об’єктів інтелектуальної власності, вони не в змозі опиратися на державу в питаннях врегулювання спорів, пов’язаних із питаннями прав на інтелектуальну власність. Особливого значення набувають проблеми ідентифікації і охорони інтелектуальної власності у зв’язку з розвитком глобальної інформаційної мережі. Для України проблема забезпечення охорони інтелектуальної власності є дуже важливою, від її вирішення залежить збереження економічної та національної безпеки, примноження інтелектуального потенціалу та зниження криміногенного стану.

Висновки. Не всі усвідомлюють, але інтелектуальна власність всюди навколо нас: кожний продукт або послуга, які ми використовуємо у повсякденному житті, є результатом довгого ланцюга інновацій великої кількості людей або ж окремого індивіда. Інтелектуальна власність є багатофункціональним інструментом вирішення досить широкого кола економічних завдань підприємств. Правильне та цілеспрямоване використання об’єктів інтелектуальної власності дозволить підприємствам зайняти вигідну позицію на ринку, використовуючи сучасні технології у виробництві продукції та ефективну маркетингову політику, що дозволить передбачити можливі комерційні та технологічні зміни.

Інтелектуальна власність у поєднанні з іншими ресурсами (людською працею, основними засобами на підприємстві, сировино та енергією) є визначною рушійною силою як підприємства зокрема, так і економіки країни взагалі. Інтелектуальна власність створює матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва та товарах.

В сучасному економічному середовищі, заснованому на знаннях, інтелектуальна власність є найважливішим активом підприємства. Саме вона має стати в Україні тією рушійною силою, яка сприятиме розвитку економіки країни та виходу на світовий ринок поряд із провідними державами, буде гарантією економічної, політичної і соціальної безпеки. Зараз Україні треба стати на бік високо розвинутих країн і йти шляхом використання потенціалу інтелектуальної власності, в іншому ж випадку наша держава буде відкинута на периферію світового економічного і соціального розвитку.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.на 25 серпня 2010 року (Відповідає офіц.текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 260 с.

2. Ковалев М. Интеллектуальная собственность в економике // Экономист. – 2003. - №1. – С. 37 – 44;

3. Красовська А., Бернадська І. Сучасні тенденції економічного розвитку і охорона прав інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2007. - №2-3. – С. 27 – 29;

4. Морозов О., Маргащук С. Роль об’єктів інтелектуальної власності у конкурентоздатності виробництва // Інтелектуальна власність. – 2009. - №4. – С. 22 – 26;

5. Мунтіян В. Захист інтелектуального потенціалу – стратегія розвитку України // Інтелектуальна власність. – 2007. - №4. – С. 11 – 14;

6. Немчин О. Введення інтелектуальної власності в господарський оборот – український інноваційний прорив // Інтелектуальна власність. – 2008. - №4. – С. 20 – 21;

7. Олейко В. Інтелектуальний капітал: методологічні аспекти // Інтелектуальна власність. – 2003. - №6. – С. 43 – 46;

8. Рач В., Чугуєвець С. Інтелектуальна власність як базове поняття нової економіки // Інтелектуальна власність. – 2003. - №6. – С. 39 – 42;

9. Салфетник Т. Захист прав у сфері інтелектуальної власності // . – 2002. - №2-3. – С. 24 – 26;

10. Семиноженко В. П. Інтелектуальна економіка: майбутнє України // Проблеми науки. – 2008. - №6. – С. 2 – 6;

11. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2009. - №4. – С. 10 -19.