Економіка/6.Маркетинг і менеджмент

Попадюк С. В.

Науковий керівник: Мамалига С. В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Одним із інструментів розподілу доходів та піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва є ціна. Вона виступає важливим елементом загальної політики підприємства, оскільки відповідає за запланований розмір прибутку підприємства, а також формує грошову суму, яку споживач готовий заплатити за конкретний товар чи послугу. Ціноутворення в аграрному секторі має ряд особливостей, серед яких найбільш помітно виділяються: вартість; високі витрати виробництва і потреба в державній допомозі; необхідність забезпечення принципу еквівалентності в обміні між промисловістю і аграрним сектором, сезонність виробництва, великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів .

Такі дослідники як Корнєв Л. В., Олійник О. В., Макаренко П. М., Червен І. І., Гаркавенко С.С., Котлер Ф., Говард К., Васильєва Н.Е., Герасимчук В.Г. та інші стверджують, що зниження цін на сільськогосподарську продукцію зумовлено слабкою еластичністю попиту на аграрну сировину і тим, що еластичність попиту нижча за еластичність пропозиції.

За роки перехідного періоду до ринкової економіки в Україні утворився глибокий диспаритет цін не на користь сільського господарства. Законом України «Про ціни і ціноутворення» (грудень 1990 р.) з наступними змінами і доповненнями, в якому закладені нові з ринковим спрямуванням принципи цінової політики, поставлена вимога дотримання об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну. Також ця вимога забезпечення обміну еквівалентності міститься і в постановi Кабiнету Мiнiстрів Украни «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» ( від 19 вересня 2007 р. N 1158). Проте, поки що ми не спостерігаємо суттєвих змін в ціноутворенні в кращу для сільськогосподарського товаровиробника сторону [3].

Цінова політика має здійснюватися в умовах ринку на основі вільного ціноутворення і поєднуватися з державним регулюванням за умов запровадження єдиної методології ціноутворення на основі концепції ціни виробника [2].

Суспільна вартість, а отже і ціна, сільськогосподарської продукції визначається умовами виробництва на відносно гірших за родючістю та розташуванням щодо ринку збуту земельних ділянках. Ціна на продукцію, вироблену в гірших умовах, повинна забезпечити покриття витрат виробництва, сплату ренти і одержання прибутку [2].

Іншим, не менш важливим, фактором ціноутворення серед сільськогосподарських товаровиробників є підтримка державою цін на сільськогосподарську продукцію, а це в свою чергу потребує значних коштів. Потужним інструментом державного регулювання цін є застосування заставних цін. Вони встановлюються державою і є фіксованими. Для їх визначення розраховують цільові ціни, які забезпечують одержання сільськогосподарськими товаровиробниками цільового прибутку [1].

Еквівалентність виступає ціновою рівновагою збалансованого міжгалузевого обміну між промисловістю і сільським господарством. В країнах ринкової економіки ціни на промислову та сільськогосподарську продукцію в сфері обігу визначаються переважно дією закону попиту та пропозиції. Зміни цін на сільськогосподарську продукцію створюють передумови для посилення їх диспаритету в короткостроковому періоді за умови збільшення обсягів продажу сільськогосподарської продукції [4].

Практично у світовій практиці використовують різні інструменти стабілізації цін на сільськогосподарську продукцію, зокрема, такі як коригування цін протягом року для стабілізації доходів виробників; сезонна стабілізація цін; коригування цін протягом року для контролю за інфляцією та коригування експортних доходів для стабілізації надходжень до бюджету. Ціну на продукцію аграрних товаровиробників доцільно визначати виходячи з нормативних показників собівартості виробництва, витрат на збут, плати за оренду земельних ділянок і майна, адміністративних, фінансових та інших витрат операційної діяльності і хоча б 5-10% норми прибутку [2].

Проаналізувавши ряд особливостей ціноутворення в аграрному секторі можна сказати, що основними напрямами удосконалення цінового механізму в АПК є комплексний підхід до формування цін на всіх стадіях відтворювального циклу; поступовий перехід від регульованих до вільних цін за активної ролі держави при забезпеченні еквівалентного обміну між промисловою та сільськогосподарською продукцією; поступове наближення внутрішніх цін до цін світового ринку, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню ефективності функціонування не лише сільськогосподарських товаровиробників, а й країни в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Корнєв Л.В. Функціональні аспекти цінової політики підприємства // Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. – 2000. - №4. - С. 77-79

2. Макаренко П.М. Цінова політика як фактор підвищення дохідності аграрного виробництва в умовах Світової організації торгівлі // Економіка АПК. - 2008. №5. - С. 44-48

3. Олійник О. В., Олійник Т. І. Паритет цін і його рух // Економіка АПК. – 2006. №8. - С. 114-119

4. Червен І. І. Аграрний ринок вимагає зваженої цінової політики // Економіка АПК. - 2007. - №3. - С. 99-104

---