Лепетан І.М., Майданюк О.М.

Вінницький національний аграрний університет

ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

На сьогоднішній день для ефективного управління підприємством необхідно мати точну інформацію про витрати для здійснення тих чи інших видів діяльності. Прийняття відповідного управлінського рішення можливо тільки при існуванні такої інформації, яка раніше концентрувалася в поняттях собівартості і повної собівартості продукції.

Облік виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є найважливішою ланкою бухгалтерського обліку підприємства, а собівартість – одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на рентабельність і самоокупність підприємства. Крім того, собівартість продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності підприємства. Управління виробничими витратами та собівартістю неможливе без наявності достовірної бухгалтерської інформації. Слід більш чітко розрізняти методи обліку витрат на виробництво й методи калькулювання собівартості продукції.

Метою даного дослідження є визначення способів та методів калькулювання собівартості продукції і сучасного змісту методів обліку виробничих витрат враховуючи сучасний стан управлінського обліку.

Даній науковій проблематиці присвячені наукові розробки таких вчених, як:

П. Самуельсон («Наше століття – століття машин. Однак воно є також століттям обліку. Деякі пізнання в галузі обліку та звітності стали першою необхідністю»); викладений підхід до класифікації методів обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції підтримав І. Басманов («На сучасному етапі необхідні розгорнуті теоретичні дослідження цієї проблеми…»); також відомих , які виклали свої думки в монографіях – С. Сатубалдина, Ч. Гаррисона, К. Друрі, А. Яругова, С. Ніколаєва,

Е. Аткінсона, М. Чумаченко, М. Імаї, С. Голов [1].

Один із принципів управлінського обліку: різні витарти—для різних цілей (схема 1). Собівартість можна рахувати за всіма витратами, виробничими витратами, частиною витрат, релевантними витратами – це залежить від одного: чого ми хочемо?

Схема 1. Класифікація витрат

Інформація про витрати дає можливість визначити:

· яку ціну на послуги слід встановити;

· який процес є найбільш економним;

· який підрозділ використовує ресурси найефективніше;

· який замовник забезпечує найбільший внесок у прибуток компанії.

Якщо ми хочемо визначити собівартість реалізованої продукції чи готової продукції на складі виходячи з традиційної моделі (модель, за якою складається фінансова звітність та ведеться бухгалтерський облік в усіх країнах світу) за міжнародними та національними стандартами, скористуємось моделлю GAAP. За цією схемою ми ведемо бухгалтерський облік і поділяємо витрати на продукцію – витрати, пов’язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації, і витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійсненні. Саме цієї моделі мають дотримуватись усі.

Виробничі витрати – це витрати на продукцію, які не можуть бути віднесені до певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом. Аналіз галузевих інструкцій із планування , обліку й калькулювання собівартості продукції дає змогу виділити такі методи обліку виробничих витрат: за деталями, виробами, групами виробів, замовленнями, процесами і виробництвами.

Відповідно до запропонованого розподілу методів обліку витрат було виділено способи калькулювання: розрахунки за прямим принципом, підсумовування витрат, виключення витрат, коефіцієнтний, пропорційний і комбінований [1]. Метод калькулювання на основі діяльності – це кращий прийом, який полягає в узагальненні комплексних витрат за центрами діяльності, а потім у розподілі цих витрат на обсяг випуску виробів або послуг, на які були використані ці витрати. Наприклад, для проведення в дію виробничого пристосування необхідні комплексні витрати, які можуть включати вартість електрики, витрати на утримання, капітальні витрати і поставки. Ці витрати після цього підсумовують і розподіляють пропорційно до кількості годин, які використовувались для його створення.

Розрізняють два спеціальні методи калькулювання: кайдзен-костинг і таргет-костинг (цільове калькулювання). Система калькулювання «кайдзен-костинг», яка виникла на підприємствах Японії, набуває все більшого поширення в США та країнах Європи. Кайдзен означає вдосконалення і включає процес безперервного вдосконалення особистого, сімейного, суспільного і трудового життя. Щодо виробництва кайдзен означає постійне вдосконалення, до якого причетні всі – як менеджери так і робітники. Отже, кайдзен не має прямого відношення до калькулювання, а є унікальним підходом, що може застосовуватися в усіх проявах діяльності людини.

Таргет-костинг (цільове калькулювання) – це метод визначення собівартості виробу або послуги, оснований на ціні, яку покупці бажають платити. Таку процедуру називають також калькулюванням собівартості на основі ціни. Таким чином, цільове калькулювання – це стратегія, за якою компанія спочатку визначає прийнятну ціну нового виробу і його граничну собівартість, а вже потім проектує сам виріб, реалізація якого забезпечить досягнення певної мети. Цей підхід застосовують японські компанії, а останніми роками йому приділяють усе більше уваги в США та Західній Європі.

На відміну від традиційної практики ціноутворення за принципом «витрати плюс», метод цільового калькулювання передбачає вирахування витрат виходячи з попередньо встановленої цільової ціни. Цільова ціна – це очікувана ціна виробу, що готові платити за нього потенційні покупці. Вона визначається на основі маркетингових досліджень і відображає рівень, що забезпечує компанії досягнення бажаного обсягу продаж і частки ринку. Після цього відрахуванням із цільової ціни частини необхідного прибутку розраховують максимально припустиму виробничу собівартість.

До проблем обліку витрат і калькулювання собівартості продукції належать:

1. Проблема діяльності різних галузей економіки. При цьому мають бути враховані конкретні методичні підходи, які б дали змогу побудувати облік витрат і систему бюджетування відповідно до технології, узгодити з функціями витрат. а також запропонувати такі методи, які б допомогли створити належну систему контролю витрат;

2. Варто вилучити надуманий розподіл бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський. Якщо врахувати ту обставину, що в післявоєнний період у практиці підприємств США облік виробничих витрат трансформувався в управлінський облік протягом майже півстоліття успішно розвивається й забезпечує ефективність виробництва;

3. Чинна класифікація методів обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції ґрунтується на тому, що об’єкти обліку й об’єкти калькулювання збігаються. Такий збіг хоча й спостерігається в окремих випадках, але він є швидше винятком, ніж закономірністю [3].

4. Управлінський облік поступово втрачає основу бухгалтерського обліку й більше перетворюється на оперативний. Ця проблема заслуговує серйозного обговорення ще й тому, що чинна освітньо-професійна програма підготовки бакалаврів за фахом «Облік і аудит» не передбачає дисципліни «Виробничий облік», а в дисципліні «Управлінський облік» розглядаються теми: «Склад витрат виробництва», «Класифікація й поведінка витрат», «Методи обліку й калькулювання витрат», «Облік і калькулювання за змінними витратами», «Облік і калькулювання за нормативними витратами» та «Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку»[2].

5. Застосування системи директ-костинг призводить до «програмованих помилок». Це доводять дослідження на основі даних промислових підприємств, які показують, що калькулювання неповних витрат призводить до безсумнівних помилок через неможливість поділу в обліку витрат на змінні й постійні.

6. Недостовірні результати аналізу через можливі помилки. Якщо підприємство здійснюватиме калькулювання неповної собівартості, то повну собівартість воно може отримати тільки позасистемним, розрахунковим шляхом.

7. Розширене використання зарубіжної термінології. Прикладом може слугувати те, що в англомовній економічній літературі використовуються терміни «budget», «budgeting», які деякі перекладачі подають як «бюджет», «бюджетування». Однак такий переклад не відповідає вітчизняній термінології. У вітчизняному розумінні «бюджет» - це зведення державних планованих безповоротних витрат: бюджети державний, обласний, районний та ін. Водночас на державних і комерційних підприємствах застосовують відповідно: «план», «планування», «кошторис».

Калькулювання собівартості продукції промисловості Держплан, Міністерство фінансів і ЦСУ СРСР у липні 1970 р. затвердили нову редакцію основних положень. У цих положеннях було збережено класифікацію методів обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції та запропоновано застосувати нормативний, попередній і позамовний методи з розширенням сфери застосування нормативного методу [2].

Удосконалення управлінського обліку особливу увагу приділено критиці тому, що поряд з фінансовим й управлінським обліком на підприємстві має існувати виробничий облік. Слід більш чітко розрізняти методи обліку витрат на виробництво й методи калькулювання собівартості продукції. Вивчення літературних джерел і практичного досвіду дає можливість узагальнити способи калькуляції собівартості продукції. Найпоширенішими є такі:

¾ прямий розрахунок;

¾ виключення вартості побічної продукції;

¾ виключення вартості незавершеного виробництва;

¾ розподіл витрат пропорційно до вартості продажу;

¾ натуральних одиниць;

¾ коефіцієнтний;

¾ комбінований;

¾ розподіл витрат пропорційно до нормативних витрат.

Таким чином, в умовах ринкових відносин питанням сутності, формування, обліку витрат та собівартості продукції потрібно приділяти більше уваги. Для цього необхідно:

1) визначити номенклатуру витрат для планування й обліку конкретного суб’єкта;

2) розробити методику розрахунку й оцінки залишків незавершеного виробництва, а також порядок визначення результатів господарської діяльності.

При цьому велику роль повинні відіграти міжгалузеві положення й інструкції з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції, розробку яких необхідно прискорити.

Література:

1.  Белоусова І. Чумаченко М. Проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції в промисловості // Бухгалтерський облік і аудит. –2009. - №4 - С..3-11.

2. Белоусова І. Чумаченко М. Дискусійні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції // Облік: теорія і практика. –2008. - №10 - С..3-7.

3. Голов С. Класифікація витрат і методи калькулювання собівартості в управлінському обліку// Податкове планування. – 2007.-№2(64)-С.25-30