Вінницький торгово-економічний
інститут
Київського національного
торгово-економічного університету
Важливим чинником економічної
стабілізації України є наявність стабілізаційних основ у системі регулювання
міжнародної торгівлі. Значну увагу привертає до себе політика держави щодо
нетарифних заходів регулювання міжнародної торгівлі. Як правило, у сучасному
світі міжнародна торгівля є тим механізмом, який може забезпечити досягнення не
лише стабільного економічного розвитку, а й підвищення рівня життя в інтересах
країн-партнерів, які задіяні в зовнішньоекономічних відносинах. Відповідно
нормальне функціонування міжнародної торгівлі неможливе без належного нетарифного
регулювання. Досягнення згоди між країнами-учасниками зовнішньоекономічної
діяльності неможливе без якісного нормативно-законодавчого блоку, який здатен
регламентувати процедури, що розкривають зміст нетарифних обмежень. Адже без
розуміння змісту та доцільності нетарифних заходів, без вивчення їх дієвості в
інтересах України не можна зрозуміти ступінь їх впливу на міжнародну торгівлю взагалі.
На сьогоднішній день інструменти
нетарифного регулювання є надзвичайно потужними засобами впливу на міжнородну
торгівлю. Значна різноманітність нетарифних методів,а також їх часто прихований
ефект і постійно зростаюча роль обумовлюють актуальність предмету дослідження у
цій статті, що полягає у розкритті сутності та класифікації інструментів
нетарифного регулювання зовнішньоторговельних відносин.
Серед вітчизняних науковців теоретичний аспект
методів міжнародної торгівлі розглядали
такі вчені як Д.Лук’яненко, А.Осика, О.Гребельник, Н.Горін, Ф.Рут, Н.Науменко,
Н.Ткаченко. У своїх працях вони розкривають зміст інструментів регулювання
зовнішньоекономічних відносин за основними прийнятими в світі класифікаціями.
Серед зарубіжних науковців, які досліджували проблему саме нетарифних обмежень
зовнішньої торгівлі, можна виділити наступних: Р.Болдвіна, А.Деардорф, Р.Стерн,
К.Маскус, Дж.Вілсон, Т.Отцукі, Б.Бора, А.Кувахара, С.Лайрд. Ці науковці
детальніше зупинилися на проблемі нетарифного регулювання зовнішньоекономічних
відносин. Проте на сьогодні в науковій літературі залишається недостатньо
дослідженою проблема єдиної класифікації нетарифних обмежень на міжнародному
ринку [3,С.15].
У вітчизняній літературі
інструменти нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі прийнято називати
нетарифними заходами, нетарифними обмеженнями або нетарифними бар’єрами. Існує
ряд підходів щодо визначення сутності, класифікації та вимірювання ефектів від
застосування нетарифних бар’єрів. Кожен підхід має як позитивні, так і
негативні боки, які залежать від самої природи нетарифних бар’єрів, доступності
інформації про них і мети. Деякі підходи орієнтовані на торгівлю і досліджують
впливи торгівлі, інші підходи орієнтовані на добробут і розглядають
загальноекономічний добробут.
Деякі вчені розрізняють нетарифні
обмеження, які сприяють або обмежують експорт, та нетарифні заходи, які
обмежують імпорт. Інструменти нетарифного регулювання можуть обмежувати імпорт,
тим самим полегшуючи конкуренцію на внутрішньому ринку для національних
виробників, або обмежувати експорт, знову ж таки, забороняючи вивозити товари,
яких не вистачає на внутрішньому ринку. Тобто нетарифні заходи обмежують та
дискримінують імпорт, але не мають дискримінаційного характеру при обмеженні
внутрішнього виробництва або експорту. При визначенні поняття «нетарифні
заходи» необхідно враховувати два основні моменти: хто (країна-експортер чи
країна-імпортер) і з якою метою застосовує ці заходи. Аналіз підходів до
визначення сутності «нетарифного обмеження» показав, що єдиного погляду серед
науковців не існує
Значне зниження рівня тарифних
ставок і зв’язування тарифів привели до формування в системі міжнародної
торгівлі до більш ефективного і гнучкого протекціонізму, основу якого складають
нетарифні методи регулювання, що постійно модифікуються і ускладнюються. До
нетарифних методів відносять практично всі заходи, які застосовуються державою
для регулювання торгівлі, за винятком тарифів.
Існують різні класифікації
нетарифних заходів, які розробляються як міжнародними організаціями, так і
окремими дослідниками. Найбільш відомими є класифікації, які були розроблені
Міжнародною конференцією з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) та СОТ. Наприклад,
за класифікацією ЮНКТАД нетарифні заходи розділяються на сім груп: паратарифні;
заходи цінового контролю; заходи фінансового контролю; автоматичне
ліцензування; кількісні обмеження; монопольні заходи та технічні стандарти.
Згідно з класифікацією СОТ широкий набір інструментів нетарифного регулювання
класифікується за типом торговельної операції (імпорту чи експорту). До
нетарифних інструментів прямого обмеження імпорту належать: ліцензії та квоти;
“добровільні” обмеження експорту; встановлення мінімальних імпортних цін;
імпортні депозити; імпортні податки; валютні обмеження; антидемпінгові,
компенсаційні та спеціальні захисні заходи; адміністративні формальності;
технічні, санітарні та фітосанітарні норми. Інструменти стимулювання
експорту класифікують наступним чином: субсидії, державне кредитування експорту
та страхування експортних кредитів; податкові пільги;
організаційно-інформаційне сприяння; забезпечення частки національної участі та
інші заходи стимулювання національного виробництва. Кількість таких
інструментів постійно зростає.
Найбільш вживаною класифікацією нетарифних обмежень є
класифікація за характером впливу – а саме поділ нетарифних обмежень на дві
групи: заходи економічного характеру (антидемпінгові заходи, податки, заходи
валютного і фінансового характеру); та заходи адміністративного характеру
(заборона імпорту, кількісні обмеження, ліцензування, «добровільне обмеження
експорту).
За безпосередністю впливу
нетарифні бар’єри можна поділити на заходи, які впливають безпосередньо
(ліцензування, квотування, «добровільне обмеження експорту та ін.) і заходи
опосередкованого впливу (митні формальності, технічні бар’єри, політика
державних закупівель та ін.). За ступенем охоплення країн чи товарів
розрізняють глобальні та індивідуальні нетарифні бар’єри.
За рівнем юридичного забезпечення
нетарифні обмеження поділяють на дві групи: формальні заходи, які зафіксовані у
законодавчих актах і нормативно-розпорядчих документах і неформальні, які
вводяться як результат дій уряду чи похідні від політики і практики органів
державного управління.
За місцем дії виокремлюють
нетарифні бар’єри прикордонного регулювання, які застосовуються до товарів на
кордоні під час його перетину (наприклад, прикордонні збори і платежі, акцизи),
та нетарифні бар’єри внутрішнього регулювання, до яких можна віднести
адміністративні, технічні й інші норми, які застосовуються до товарів
іноземного походження в країні під час продажу або споживання.
За цільовою спрямованістю розрізняють:
- методи, які направлені на пряме обмеження імпорту з метою захисту конкретних
галузей економіки; - методи, які безпосередньо не спрямовані на обмеження
зовнішньої торгівлі, а належать до більш адміністративних формальностей, але
дія яких обмежує торгівлю; - методи, які безпосередньо не спрямовані на
обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але дія яких найчастіше призводить
саме до цього результату.
За об’єктом регулювання нетарифні
обмеження поділяють на експортні, за допомогою яких стимулюється або
обмежується експорт, та імпортні, які застосовуються для стимулювання або
обмеження імпорту. За терміном застосування інструменти нетарифного регулювання
можна поділити на тимчасові (наприклад, антидемпінгові мита) та постійні.
Отже, на сьогодні зовнішньоторговельна
політика країн представлена великою кількістю і широким розмаїттям нетарифних
методів та інструментів регулювання.
Економісти стверджують, що
розвинуті країни застосовують нетарифні заходи здебільшого стосовно товарів
продуктів харчування, текстильної продукції та одягу, фармацевтичних товарів,
автомобілів, побутових електроприладів і електрообладнання. Країни, що
розвиваються контролюють, насамперед, імпорт мінеральної продукції,
палива, дорогоцінних металів і коштовного каміння. Технічні
бар’єри також є суттєвою проблемою для розвитку міжнародної торгівлі. Крім
того, в останні роки дуже активно застосовуються антидемпінгові заходи для
захисту інтересів національних товаровиробників різних країн.
Сьогодні в рамках СОТ
легалізовано і узгоджено велику кількість нетарифних захисних заходів, за
допомогою яких дозволяється регулювати зовнішньоторговельні відносини шляхом
встановлення певних вимог до суб’єктів
господарської діяльності при
здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте при формуванні державної
зовнішньоекономічної політики необхідно зважено підходити до застосування
нетарифних методів, керуючись, насамперед, національними інтересами держави.
На нашу думку, всі класифікаційні
види нетарифних методів міжнародної торгівлі є раціональними. Водночас кожна з
них має свої переваги та недоліки. Ми вважаємо класифікацію нетарифних методів
за цільовим призначенням найбільш доцільною на сучасному етапі економічного
розвитку. Вона може дати відповідь на питання: «з якою метою і через які
причини встановлюються ці заходи?».Нетарифні методи в більшій мірі
встановлюються або з дискримінаційною, або з протекціоністською цілями. Взявши
за основу класифікацію нетарифних методів за цільовим спрямуванням, ми
пропонуємо виділити наступні функції інструментів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності: протекціоністську, дискримінаційну та
фасилітуючу. Нетарифні заходи деформують обсяги, товарну структуру та напрями
торгівлі, обмежуючи та сприяючи експорту/імпорту товарів,загострюють конкуренцію,впливають
на ціни, витрати, світовий добробут, забезпечують якість товару.
Використана література: