Паскал Аліна Іллівна

Буковинська державна фінансова академія

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ЯК ОДИН ІЗ КОМПОНЕНТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ФІНАНСИСТА

Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мовлення - це не просто лад слів, а й лад думок та почуттів. Важливе значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів у вираженні думки залежно від мети й змісту висловлювання, яке досягається тільки за допомогою культури мовлення.

Культура мовлення — це дотримання усталених мовних норм усної й писемної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Отже, культура мовлення – це й культура мислення та культура суспільних і духовних стосунків людини.

Питання мовної культури були об’єктом наукової уваги в лінгвістиці, їх розглядали відомі мовознавці, зокрема, як  І. Огієнко, О. Потебня,             В. Виноградов. Пізніше фахівці в галузі державного управління й мово-  знавства – Н. Бабич, В. Князєв, І. Плотницька, П. Редін, С. Шумовицька – наголошували на необхідності визначення оптимальної мовленнєвої поведінки в певній ситуації, звертали увагу на важливість культури мовлення в професійно-кваліфікаційній характеристиці фахівців будь-якого профілю.

 Професійна культура фінансиста - це не тiльки все те, що створено руками й розу­мом людини, а й вироблений роками спосiб суспiльного поводження, що вiдтвoрюється в конкретних ділових ситуаціях, де культура мовлення фінансиста виступає його духовним обличчям.

 Висока культура мовлення означає володіння багатством мови, уникнення у мовній практиці газетних штампів, канцеляризмів, діалектизмів, досягнення такої усної і писемної форми спілкування, яка б найповніше, найточніше передавала зміст думки. Особливо важливим це є для фінансистів, оскільки для них вміння встановлювати зворотний зв’язок з людьми, партнерами, тобто мистецтво ділового спілкування, є запорукою повної реалізації своїх інтересів. Рівень дотримання мовленнєвого етикету,­ культури спiлкування часом впливає на поведiнку спiврозмовника більшою мiрою, нiж предметний змiст мовлення [1,36].

Основою мовленнєвої культури фінансиста є грамотнiсть, тобто дотримання загальноприйнятих лiтературних норм у використаннi лексич­ними, фонетичними, морфологiчними, синтаксичними i стилiстичними засобами мови. Та цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення мaє бути не тiльки правильним, а й лексично багатим, синтаксично рiзнома­нiтним. Щоб цього досягти, необхідно дотримуватись норм літературної мови, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, економічну, наукову літературу, звер­таючи при цьому увагу на вживання окремих слiв, на особливо вдалi  вислов­лювання, на побудову речень. Потрiбно активно розвивати своє мовлення: вчитися усно i письмово викладати свої думки, виправляти себе, правильно будувати сказане, шукати найкращi й найдоцiльнiшi варiанти висловлюван­ня [1,36].

Культура мовлення тісно пов'язана й з культурою мислення. Адже якщо фінансист чiтко, логiчно мислить, тодi й мовлення у нього зрозумiле, логiчне. Якщо у людини немає логiчної думки, якщо вона говорить про те, чого не ро­зумiє або не знає, тодi й мовлення в неї плутане, беззмiстовне, захаращене зайвими словами [1,37].

Одним з важливих напрямів мовної підготовки й формування професійної культури фахівця є вдосконалення володіння мовою професії, тобто знання термінології, здобуття навиків у  введенні спеціальної лексики в професійні тексти. Доцільно наголосити на трьох аспектах указаної проблеми: культурі професійного мовлення як невід’ємної складової іміджу фахівця; формулах українського мовного етикету в професійному спілкуванні; особливостях функціонування економічної термінології в фінансовій сфері. Акцентується увага лише на особливостях функціонування економічної фінансова термінології, оскільки від її ґрунтовного засвоєння, постійного вдосконалення залежить рівень професійних знань, професійної компетентності (бухгалтера, податкового інспектора, менеджера, фінансиста), рівень професіоналізму, мовної й мовленнєвої культури особистості.

Культура мовлення оцінюється щодо точності, ясності, виразності, майстерності мовця у використанні варіантів висловлювання. З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення виступають правильність, змістовність, достатність, точність, ясність, стислість, логічність, чистота, доречність, виразність, емоційність. Звичайно, всі ці ознаки об’єднуються поняттям правильність, бо залежать від того, порушено чи не порушено у мовленні індивідуальному правила організації мовної системи.  

Низька культура мовлення фінансиста характеризується порушенням правил слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Наприклад, помилково вживають вислови добро пожалувати замість ласкаво просимо, підписка газет - передплата газет, дякувати його - дякувати йому; неправильно наголошують слова: рóблю, пи'шу, підéмо замість роблю', пишý, пíдемо. Ознакою низької культури мовлення є оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і складів, м’яка вимова шиплячих, коли вимовляють чьому, шчьо замість чому, що.

До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголо-шування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — необхідні елементи мовної культури фінансиста.

Культуру мовлення фінансиста характеризують такі ознаки:
         1) Правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфо-графічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини;
         2) Різноманітність: володіння мовним багатством економічної і публіцистичної літератури; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення;

         3)  Виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації;

4)  Ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає, вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон;

5) Чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю;
         6) Стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;
         7) Доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється.

Отже, культура мовлення – це частка загальної професійної культури фінансиста, а її відсутність – свідчення бездуховності і безграмотності людини. Мистецтво спілкування завжди вважалося органічною складовою професіоналізму ділової людини, фінансиста нового типу, який повинен мати нестандартний погляд на речі, відзначатися високою етикою у спілкування, гнучко розподіляти обов’язки, володіти Божим даром – харизматичним вмінням подобатися людям, надихати їх, вести за собою не силою наказу, а силою аргументів, переконуючого слова, яке з давніх часів вважалося божественним даром.

Література

           1. Хміль Ф. І. Ділове спілкування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Ф. І. Хміль. - К.: «Академвидав», 2004. - 208 с.

          2.  Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т. К. Чмут, Т. Л. Чайка, М. П. Лукашевич, І. Б. Осечинський. – К.: МАУП, 1999 - 2008 с.

3.     Бутенко Н. Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник /        Н. Ю. Бутенко.– Вид. 2-ге, без змін.– К.: КНЕУ, 2006. – 384 с.

4.     Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навча-

льний посібник з етикету для студентів / О. В. Кубрак. – 3-тє вид., стер. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 222с.

5.         Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – 21, 2006. –  496 с.