Економічні науки/6. Маркетинг і менеджмент

Коваленко А.О., к.е.н. Луцяк В.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

Актуальність теми. Визначальною рисою сучасного соціально-економічного розвитку є інтелектуалізація виробництва. Інтелектуальна діяльність, спираючись на досягнення науки і техніки, втілюється і виявляється в інтелектуальних продуктах. Характерним для інтелектуального продукту є те, що при відносно невеликих обсягах він коштує надто дорого. Тому актуальним є дослідження особливостей ціноутворення на об'єкти інтелектуальної власності.

Метою статті є дослідження теоретичних основ інтелектуальної діяльності і аналіз механізму ціноутворення на інтелектуальні продукти.

Основна частина. На початку ХХІ ст. визначальною ланкою економічного розвитку став інтелектуальний капітал, що є сукупністю інтелектуальних ресурсів людей підприємств та організацій (знання, уміння і творчі обдарування індивідів, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, об'єкти інтелектуальної власності, машинні інтелектуальні засоби, організаційні структури), які є результатом попередньої творчої діяльності людини і використовуються суб'єктами підприємництва для досягнення поставлених цілей. Він присутній у формі нематеріальних активів компаній, тобто знань її співробітників та організаційної структури.

Особливістю такої складової інтелектуального капіталу як людський капітал є те, що він не може бути власністю компанії. Працівників можна найняти, але їх не можна придбати у власність.

Друга складова інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає організаційну структуру компанії, а також об'єкти інтелектуальної власності. На відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а відтак, об'єктом купівлі-продажу [2].

Необхідність встановлення ціни на об'єкти інтелектуальної власності виникла не лише внаслідок продажу окремих винаходів, товарних знаків, промислових зразків, надання ліцензій на промислову власність і ноу-хау, об'єкти авторського права і суміжних прав, але і з огляду на проблематику оцінки інтелектуального капіталу підприємств і організацій, які приватизуються, їхнього продажу, інвестування коштів на створення об'єктів із застосуванням об'єктів інтелектуальної власності, їх оцінки як внеску до статутного фонду створюваних підприємств, а також визначення розміру винагороди авторам розробок та особам, які сприяють їх впровадженню, тощо[1].

Винагорода (ціна) за використання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, – найбільш складний момент відносин між продавцем і покупцем. Існуюча міжнародна практика визначення вартості винаходу, промислового зразка, ноу-хау тощо дає такі форми винагороди:

· Пряма грошова винагорода. Це може бути:

а) виплата твердої суми - коли нарахована сума повинна бути виплачена зразу повністю або за певний проміжок часу;

б) роялті - коли відбуваються повторні виплати нарахованої суми в залежності від отриманих результатів (обсягу продукції, послуг, розміру прибутку);

в) гонорар, тобто винагорода за послуги, які надають спеціалісти зі сфери інтелектуальної власності;

г) авторський гонорар, який отримує автор твору літератури, мистецтва та іншого об'єкта авторського права.

· Опосередкована грошова винагорода і негрошова винагорода. Це можуть бути:

а) доходи від операцій, пов'язаних з ліцензіями;

б) дивіденди, якщо ліцензіар бере фінансову участь у підприємстві ліцензіата;

в) прийняття заходів щодо зміни вартості чи розподілу затрат, наприклад, затрат на підтримку чи захист прав на винахід або товарний знак;

г) отримання інформації про ринок, що допоможе вигідніше передати інтелектуальну власність;

ґ) передача ліцензіару акцій, інших цінних паперів, а також відправлення на адресу ліцензіара товарів, у т.ч. товарів за ліцензією та іншого [3].

Практика зарубіжних фірм свідчить, що вони не розголошують прийоми і методи розрахунку винагород. Окремі спеціалісти навіть не рекомендують використовувати формули для встановлення розрахункової ціни об'єкта інтелектуальної власності.

Тому на переговорах кожна зі сторін приходить з альтернативними рішеннями, з максимально і мінімально прийнятними цінами для кожного з них. Найбільш дослідженим в юридичній та економічній літературі є процес складання ліцензійного договору, коли розглядаються усі чинники, які впливають на ціну або в бік підвищення, або в сторону пониження. Перш ніж вийти на переговори і ліцензіат, і власник ліцензії вирішують проблеми оцінки ефективності прийнятого рішення, вибору оптимального варіанту, до того ж у двох існують альтернативи. Продавець інтелектуального продукту має такі можливості для вибору:

1) продати інтелектуальний продукт або ліцензію на його використання;

2) створити власне виробництво на основі винаходу;

3) якщо виробництво товару вже налагоджене, то можливим є самостійний експорт цих товарів в країну можливого власника ліцензій, або експорт капіталу в цю країну (створення філіалів).

Варто зазначити, що різний рівень рентабельності продукції у різних країнах не дає змогу зробити правильні висновки щодо вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності у країнах з різними структурними особливостями промислового сектора. Цей підхід тільки у межах однієї країни і невеликого часового відтинку дає можливість простежити за структурними зрушеннями в економіці [1].

Висновки. Отже, кінцева ціна інтелектуального продукту, на відміну від масового продукту, формується на ринку не стільки під впливом попиту і пропозиції, а на переговорах між продавцем і покупцем, тобто переноситься зі сфери ринкових відносин у сферу договірних відносин. Кінцева ціна інтелектуального продукту залежить від трьох груп чинників: 1) якісних характеристик інтелектуального продукту; 2) правових чинників (право інтелектуальної власності); 3) економічних чинників, до яких ми відносимо тип ринкової структури, розмір ринку інтелектуального продукту, величину витрат на освоєння винаходу, стан ринкової кон'юнктури, динаміку курсу валют і процентної ставки, темп інфляції в країні, а також державне регулювання сфери інтелектуальної діяльності.

Використана література:

1. Река Г.В. Особливості ціноутворення на ринку інтелектуальних продуктів // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – № 3. – С. 305-309.

2. Дишкант М. Оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності в економічному розвитку суб’єктів господарювання // Вісник ТАНГ. – 2008. – №1. – С. 54-56.

3. Національний стандарт №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1185.