Економічні науки/2. Облік і аудит

Світлична О. А., Колокольцев О. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Особливості ведення бухгалтерського обліку в Німеччині

Інтеграційні процеси в Європі набули значного поширення у 21 столітті, що є вагомим фактором для розвитку міжнародних економічних та фінансових відносин. В даний час особливе значення набуває вивчення і порівняння систем бухгалтерського обліку, стандартів та рекомендацій в різних країнах. Значний інтерес становить досвід розвинених країн з ринковою економікою. Актуальним є дослідження особливостей ведення бухгалтерського обліку у Німеччині, оскільки країна є активною учасницею Європейського Союзу й норми національного законодавства кореспондуються з загальноєвропейськими нормами. Таким чином, метою даної статті є дослідження і аналіз особливостей системи обліку у Німеччині.

Німеччина має давні традиції бухгалтерської справи. Законодавчою основою обліку і звітності в Німеччині є Торговий кодекс, який поряд з іншими питаннями регулює питання складання звітності, в ньому детально розглядаються правила, що стосуються змісту і складання балансу і звіту про прибутки та збитки [1]. Стандарти, що розробляються Німецьким комітетом по стандартам фінансової звітності, регулюють всі питання консолідованої звітності, які не розглядаються в Торговому кодексі. Як правило, ці стандарти стосуються консолідованої фінансової звітності, доповнюють та деталізують вимоги Торгового кодексу.

У Німеччині не існує загального плану рахунків, немає чітких приписів щодо виду і структури журналів господарських операцій, бухгалтерських книг і т. д. Кожна компанія може визначати склад, зміст плану рахунків, журналів та аналітики виходячи зі своїх конкретних потреб. Однак існує ряд промислових стандартів, зразків планів рахунків і інших норм, якими підприємства користуються для організації свого обліку. Структура звітності материнської компанії також має вплив на звітність, облік, план рахунків та аналітику дочірніх компаній. Крім того, часто програмне забезпечення систем обліку, що використовується материнською компанією, поширюється і на дочірні компанії, які застосовують і план рахунків, і єдину облікову політику, і аналітику, прийняту в холдингу.

Основний підхід до ведення обліку та складання звітності в Німеччині - обережність і орієнтованість на користувачів фінансової звітності (кредиторів), тому активи оцінюються скоріше за найменшою з можливих оцінок, а зобов'язання – за найбільшою [3]. Така філософія йде корінням у 20-ті роки минулого століття, часи економічної кризи. Користувачі повинні в першу чергу побачити у фінансовій звітності максимум зобов'язань, які може мати підприємство, і мінімум його активів. Якщо в результаті виявляється більше активів і менше зобов'язань, то кредитор не ризикує. У всіх областях обліку німці віддають перевагу «обережній» оцінці у відношенні як активів, так і зобов'язань. Розглянемо для прикладу оціночні резерви: вони утворюються у звітності як на прогнозовані збитки, так і на майбутні витрати (наприклад, на обов'язковий поточний ремонт обладнання). Перша група резервів виникає, коли власні зобов'язання в угоді на звітну дату перевищують можливі вигоди від угоди (навіть якщо на момент укладання угоди такої ситуації ще не було). Резерви утворюються і у випадку, коли витрати по виробництву і реалізації майбутньої продукції перевищать економічну вигоду від її продажу. Така ситуація може виникнути при наявності тривалого циклу виготовлення продукції. Що стосується особливостей обліку доходів і витрат, то допустимим є використання двох методів складання звіту про прибутки та збитки: методу повних витрат за елементами витрат та методу функціональних витрат за статтями калькуляції [2]. Розділ власного капіталу в пасивах балансу в основному відповідає звичній для вітчизняних бухгалтерів формі, за винятком спеціальних статей, в яких може відображатися прибуток, отриманий при вибутті певних активів, але неоподаткований податком і тому не включений у звіт про прибутки та збитки. Мета даних статей - показати, що певна частина прибутку не відбивається в прибутку поточного періоду, а виникає раніше у зв'язку із зростанням ринкової вартості активів, поза сферою впливу керівництва компанії. Однак такий прибуток повинен бути реінвестований в активи компанії. Також, у Німеччині немає офіційної вимоги складання проміжної звітності. Іншими словами, теоретично компанія зобов'язана складати звітність лише один раз на рік. Однак на практиці таке можливо нечасто, тому що існують вимоги бірж, акціонерів, власників і банків про подання звітності не раз на рік, а частіше, причому в усі більш короткі терміни. Тому Комітет із стандартів фінансової звітності Німеччині нещодавно випустив спеціальний стандарт щодо складання проміжної звітності, що обмежує такі вимоги.

Таким чином, можна зробити висновок, що давні традиції особистої участі централізованої влади у формуванні німецьких бухгалтерських норм і законів пояснюють наявність особливостей розвитку німецької бухгалтерської практики. Сучасні правила бухгалтерського обліку розробляються різними органами Німеччини, проте всі вони базуються на загальновизнаних принципах, що надають можливість уникати суперечності та протидії. Облік і аудит в Німеччині мають вагомі національні особливості, а подальший їх розвиток зв'язується із застосуванням МСФО і директив ЄС, але із збереженням національних особливостей.

Литература:

1. Кондраков Н. П. Самоучитель по бухгалтерскому учету. – М.: ТК Велби, Изд-во проспект, 2007. – 560 с.

2. Кочерга С.В., Пилипенко К.А. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. – К. – 2005. – 216 с.

3. Миславская Н.А., Бухгалтерский учет в Германии /Финансовый менеджмент/, 2007, №3, с. 8.